ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.11.2022Справа № 910/8996/22
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Державного бюро розслідувань, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Ескорт", м. Київ
про стягнення 652 050,00 грн, -
13.09.2022 року Державне бюро розслідувань звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Ескорт" (відповідач) суми пені в розмірі 652 050,00 грн, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за Договором поставки №190 від 31.05.2021 року в частині поставки обумовленого товару.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою від 21.09.2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 21.09.2022 року.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105492889772 отримав ухвалу суду від 15.08.2022 про відкриття провадження у справі 28.09.2022.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 13.10.2022 року (включно).
13.10.2022 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач дійсно недопоставив позивачу обумовлений Договором товар, проте це сталось не з вини відповідача, а у зв'язку з тим, що компанія, яка поставляє замовлену позивачем продукцію, повідомила про обмеження у виробництві через пандемію «Covid-19» та глобальну нестачу напівпровідників. Відповідачем також зазначено, що у зв'язку з тим, що строк дії Договору закінчився, зобов'язання припинилось і позовні вимоги не можуть бути задоволені. Окрім того, відповідач пропонував позивачу укласти додаткову угоду про зміну вартості та кількості обладнання, однак ДБР відмовило відповідачу в укладенні додаткової угоди. Також у відзиві відповідач просив суд зменшити розмір неустойки у зв'язку з її непропорційністю.
Окрім того, у відзиві відповідачем заявлено про розгляд справи з викликом сторін.
Ухвалою від 26.10.2022 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ Ескорт" про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у справі №910/8996/22 було відмовлено.
09.11.2022 року позивачем подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що відповідачем не наведено будь-яких доказів вчинення позивачем дій, які перешкоджали відповідачу своєчасно виконати зобов'язання. Окрім того, позивач заперечив з приводу доводів відповідача про необхідність зменшення суми стягнення неустойки.
Позивач правом на подачу до суду відповіді на відзив на позовну заяву не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Питання щодо винесення рішення в справі відбувається з перевищенням встановленого строку у зв'язку з введенням на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а в подальшому, продовженням строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб відповідно до Закону України про затвердження Указу президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №2119-ІХ (реєстр. №7168). Надалі строк дії воєнного стану в Україні, згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 19.04.2022 №7300, продовжено з 05:30 години 25 квітня 2022 року строком на 30 діб до 25 травня 2022 року. В подальшому, 22 травня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 година 25 травня 2022 року строком на 90 діб, - до 23 серпня 2022 року. В наступному, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.08.2022 № 2500-ІХ затверджено Указ Президента «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 №573/2022, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, - до 21 листопада 2022 року.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
31.05.2021 року між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки №190 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупця мережеве обладнання (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар у постачальника і оплатити його вартість на умовах Договору.
Згідно з національним класифікатором України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» для товару, як предмета закупівлі за державні кошти, установлений код 32420000-3 та назва (опис) - мережеве обладнання. (п. 1.2. Договору).
Прийом товару за асортиментом, комплектацією, кількістю та якістю здійснюється покупцем у місці, визначеному у Договорі та на умовах Договору, а також на підставі товаросупровідних документів (видаткової накладної або товарно-транспортної накладної оформлених відповідно до вимог законодавства). (п. 2.3. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору ціна (вартість) товару, яка погоджена сторонами у Додатку 1 до Договору становить 7 245 000,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 1 207 500,00 грн.
Оплата належим чином поставленого та прийнятого товару здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з наступного дня після підписання сторонами акта шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника, за умови надходження бюджетного фінансування відповідних видатків на рахунок покупця у 2021 році. (п. 3.4. Договору).
Постачальник зобов'язується поставити товар паріями у кількості заявленій покупцем в асортименті, комплектності, визначеними у додатку 1 до Договору і товаросупровідних документах, протягом 90 календарних днів з моменту отримання заявки від покупця на адресу: м. Київ, вул. Коноплянська, 22, або іншою адресою в межах м. Києва з дотриманням графіку роботи понеділок-четвер з 10:00 до 17:00, п'ятниця з 10:00 до 15:45. (п. 4.1. Договору).
Строк дії Договору встановлюється з дати укладення Договору та діє до 31.12.2021 року. (п. 11.5. Договору).
В Додатку №1 до Договору («Специфікація») сторонами погоджено найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість, яка становить 7 245 000,00 грн.
В Додатку №2 до Договору («Технічні характеристики») сторонами погоджено параметри і характеристики обладнання.
На виконання умов Договору позивачем направлено відповідачу заяву №10-16-03-22633 від 21.09.2021 року про поставку обладнання.
21.10.2021 року відповідачем передано позивачу обладнання на суму в розмірі 3 087 000,00 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі товару №86/1 (оплату вартості товару на суму в розмірі 3 087 000,00 грн позивачем проведено 23.10.2021 року згідно платіжного доручення №2189).
Як зазначає позивач залишок обладнання на суму в розмірі 4 158 000,00 грн відповідачем поставлено так і не було.
13.12.2021 року компанія «Cisco», яка виробляє замовлену позивачем продукцію у відповідача за Договором, повідомила позивача про неможливість виготовлення необхідної кількості обладнання та вказала, що орієнтовна дата відвантаження обладнання в Україні - 28.02.2022 року.
17.12.2021 року відповідач звернувся до позивача з листом №17122921/2, в якому повідомив, що поставка залишку обладнання у строки неможлива у зв'язку з тим, що компанія «Cisco», яка поставляє замовлену позивачем продукцію, повідомила про обмеження у виробництві через пандемію «Covid-19» та глобальну нестачу напівпровідників. Відповідач пропонував позивачу укласти додаткову угоду про зміну дати поставки, а саме до 30.03.2022 року.
31.12.2021 року позивач направив відповідачу лист №42037-21/10-16-01-23356/21, в якому повідомив відповідача, що наданих документів недостатньо для підтвердження неможливості поставки обладнання та відмовив в укладенні додаткової угоди до Договору.
28.06.2022 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію №10-11-01-10647 з вимогою сплатити суму пені у зв'язку з недопоставкою замовленого за Договором обладнання.
09.08.2022 року відповідач надіслав позивачу відповідь на претензію №09/08-1, в якій вказав, що недопоставка сталась не з вини відповідача, а у зв'язку з тим, що компанія, яка поставляє замовлену позивачем продукцію, повідомила про обмеження у виробництві через пандемію «Covid-19» та глобальну нестачу напівпровідників. Окрім того, відповідач пропонував позивачу укласти додаткову угоду про зміну вартості та кількості обладнання та пропонував в якості компенсації сплатити 37 422,00 грн неустойки.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить стягнути з відповідача суму пені за невчасну поставку товару в розмірі 652 050,00 грн.
Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 ЦК України внормовано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статями 526, 525 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 663 ЦК України внормовано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статями 526, 525 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як зазначено вище, Договором, а саме пунктом 4.1., сторони погодили, що поставка товару здійснюється протягом 90 календарних днів з моменту отримання заявки від покупця.
Відповідно до матеріалів справи, заявку №10-16-03-22633 про поставку обладнання позивачем оформлено і направлено відповідачу 21.09.2021 року (заявку отримано відповідачем 23.09.2021 року).
Таким чином, строк поставки товару до 22.12.2022 року.
Змін до Договору, а саме, в частині строків поставки товару, сторонами внесено не було.
Докази на підтвердження внесення відповідачем пропозиції позивачу щодо укладення додаткової угоди до Договору судом прийнято, проте враховано, що текст додаткової угоди сторонами так погоджено і не було.
Статтею 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).
При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.
Як встановлено вищенаведеними нормами, факт здійснення господарської операції підтверджується оформленням первинного документу, тобто шляхом підписанням покупцем видаткової накладної.
Як зазначалось вище, умовами Договору сторонами погоджено загальну вартість обладнання на суму в розмірі 7 245 000,00 грн, в той час як відповідачем передано позивачу обладнання на суму в розмірі 3 087 000,00 грн (Акт приймання-передачі товару №86/1 від 21.10.2021 року).
Залишок обладнання на суму в розмірі 4 158 000,00 грн, як вбачається з наданих до суду доказів, відповідачем поставлено не було.
Отже, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язку з поставки товару позивач просить суд стягнути з відповідача 652 050,00 грн пені за порушення строків поставки у період з 23 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як встановлено пунктом 6.5. Договору у разі порушення постачальником зобов'язання щодо дотримання строків поставки, допоставки, доукомплектованості товару та/або дотримання строків заміни неякісного товару, усунення виявлених у товарі недоліків та/або дефектів (несправностей), постачальник зобов'язується сплатити покупцю неустойку у розмірі 1% від ціни Договору від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, за кожен день прострочення, без обмеження шестимісячним строком.
Судом перевірено розрахунок суми пені і встановлено, що він відповідає зазначеним вище нормам і є арифметично вірними, а тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача цієї суми є обгрунтованими.
Разом із тим, дослідивши зміст клопотання відповідача про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру спірної штрафної санкції, суд зазначає таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Мотивуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій, відповідач посилався, зокрема, на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження понесення Бюро будь-яких збитків внаслідок прострочення Товариства, а також на те, що невиконання умов Договору виникло не з вини відповідача.
Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У свою чергу, судом прийнято до уваги значний розмір нарахованої позивачем неустойки, вжиття Товариством залежних від нього заходів по виконанню зобов'язань згідно з Договором, а також враховано лист від 13.12.2021 року компанії «Cisco», яка виробляє замовлену позивачем продукцію у відповідача за Договором, про неможливість виготовлення необхідної кількості обладнання.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази понесення Бюро збитків, у зв'язку з допущеним відповідачем простроченням виконання його зобов'язань.
З огляду на вищевказане, з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин прострочення виконання ним договірних зобов'язань з виконання робіт, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також враховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення Товариством зобов'язання зі своєчасної поставки, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 50%. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відтак, стягненню з Товариства на користь Бюро підлягає 326 025,00 грн пені, тоді як у решті позовних вимог слід відмовити.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача суми пені в розмірі 326 025,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим, суд звертає увагу на положення пункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за яким судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ Ескорт» (ідентифікаційний код 36857810, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 4) на користь Державного бюро розслідувань (ідентифікаційний код 41760289, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 15) суму пені в розмірі 326 025,00 грн (триста двадцять шість тисяч двадцять п'ять гривень 00 копійок) та суму судового збору в розмірі 9 780,75 грн (дев'ять тисяч сімсот вісімдесят гривень 75 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ