ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.11.2022Справа № 910/7877/22
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Комунального підприємства "ГОЛОВНИЙ ІНФОРМАЦІЙНО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИЙ ЦЕНТР" (02192, місто Київ, вулиця Космічна, будинок 12-А) до Комунального підприємства "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ ПЕЧЕРСЬКОГО РАЙОНУ М. КИЄВА" (01021, місто Київ, провулок Івана Мар'яненка, будинок 7) про стягнення 254 383,26 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
19.08.2022 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "ГОЛОВНИЙ ІНФОРМАЦІЙНО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИЙ ЦЕНТР" до Комунального підприємства "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ ПЕЧЕРСЬКОГО РАЙОНУ М. КИЄВА" 254 383,26 грн та була передана 22.08.2022 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23.03.2021 між комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (далі - КП ГІОЦ/Ліцензіар/Позивач) та комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (далі -КП «КК Печерського р-ну м. Києва»/Ліцензіат/Відповідач) було укладено Ліцензійний договір № 23/0321-02ПЗ.
Однак відповідач свої зобов'язання в частині оплати за надані послуги не здійснив у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 254 383,26 грн з яких: 207 172,50 грн - основна заборгованість, 5 360,47 грн - 3% річних, 41 850,29 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.08.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
У встановлений судом строк від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 12.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу у строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачу надано строк протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) подати заперечення на відповідь на відзив.
Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Частиною п'ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).
Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 12.09.2022 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105492804670) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105492804670 зазначена ухвала суду вручена відповідачу 21.09.2022.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев'ятій ст. 165 ГПК України.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
23.03.2021 між Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (далі - КП ГІОЦ/Ліцензіар/Позивач) та комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (далі - КП «КК Печерського р-ну м. Києва»/Ліцензіат/Відповідач) було укладено Ліцензійний договір № 23/0321-02ПЗ (далі - Договір).
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Договору, Ліцензіар надає Ліцензіату невиключні права (ліцензію) з правом подальшого її продовження на використання об'єктів права інтелектуальної власності на програмно-апаратні комплекси: «Комплексна інформаційно- аналітична система управління фінансово-господарською діяльністю в м. Києві» (КІАС «УФГД»); «УФГД»); «Опис технічного стану житлових будинків м. Києва та розрахунок тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» далі (ПЗ) та здійснює їх супровід та підтримку. Предмет договору визначено на основі Національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» за кодом 48210000-3 Пакети мережевого програмного забезпечення.
Згідно з п. 4.1. Договору, Ліцензіат зобов'язується сплатити Ліцензіару винагороду (роялті) в загальній сумі 302 565,00 грн без ПДВ згідно з п. п. 196.1.6 ст. 196 Податкового кодексу України, відповідно до Специфікації, яка є Додатком №1 до Договору.
Відповідно до п. 4.3. Договору, розрахунки за надані ліцензії здійснюються щомісяця шляхом безготівкового перерахування Ліцензіатом коштів на поточний рахунок Ліцензіара на підставі узгоджених та підписаних Сторонами актів приймання-передачі наданих послуг, у термін до останнього банківського дня, наступного за розрахунковим.
У відповідності до п. 4.5. Договору, Ліцензіат протягом 5-ти робочих днів з моменту одержання актів приймання-передачі наданих послуг, підписує і направляє Ліцензіару його примірник зазначених актів або надсилає мотивовану відмову в прийманні наданих послуг, що містить перелік недоліків та зауважень.
Пунктом 5.1 Договору сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством.
Специфікацією по КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» на 2021 рік, яка є додатком №1 до Договору, сторони визначили найменування, кількість ліцензій, ціну за користування одним користувачем/щодо одного будинку, кількість користувачів/будинків, на яку видається ліцензія, сума за один місяць, кількість місяців та суму.
Загальна сума за вищевказаною специфікацією складає 302 565,00 грн.
На виконання умов Договору Сторонами було підписано акти приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 207 172,50 грн, а саме: 31.03.2021 № 343-2194 на суму 20 240,00 грн; 31.03.2021 № 343-2199 на суму 7 705,00 грн; 31.03.2021 № 343-2204 на суму 2 311,50 грн; 30.04.2021 № 343-3419 на суму 20 240,00 грн; 30.04.2021 № 343-3428 на суму 7 705,00 грн; 30.04.2021 № 343-3435 на суму 2 311,50 грн; 31.08.2021 № 343-8718 на суму 20 240,00 грн; 31.08.2021 № 343-8728 на суму 7 705,00 грн; від 30.09.2021 № 343-10026 на суму 20 240,00 грн; 30.09.2021 № 343-10036 на суму 7 705,00 грн; 29.10.2021 № 343-11420 на суму 20 240,00 грн; від 29.10.2021 № 343-11430 на суму 7 705,00 грн; 29.10.2021 № 343-11440 на суму 2 311,50 грн; 30.11.2021 № 343-12826 на суму 20 240,00 грн; 30.11.2021 № 343-12836 на суму 7 705,00 грн; від 30.11.2021 № 343-12846 на суму 2 311,50 грн; 31.12.2021 № 343-14149 на суму 20 240,00 грн; 31.12.2021 № 343-14159 на суму 7 705,00 грн; 31.12.2021 № 343-14169 на суму 2 311,50 грн.
Позивач 06.07.2022 звернувся з вимогою №303-1758 до відповідача про сплату заборгованості у розмірі 207 172,50 грн.
В якості доказів отримання відповідачем вищевказаної вимоги, позивачем було долучено рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0220606071256.
Оскільки вимогу відповідачем було залишено без відповіді, заборгованість не оплачено позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Так, позивач, на виконання своїх зобов'язань за договором та на його умовах, надав відповідачу дозвіл на використання програмної продукції, проте, розрахунку за Договором відповідачем перед позивачем не здійснено, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 207 172,50 грн.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Судом встановлено, що дії сторін щодо підписання актів приймання - передачі наданих послуг засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача про стягнення з відповідача винагороди за використання програмної продукції, а тому позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню в розмірі 207 172,50 грн.
Крім основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача 41850,29 грн - інфляційні втрати за період з 01.05.2021 по 31.07.2022 та 5 360,47 грн - 3% річних за період з 01.05.2021 по 15.08.2022.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
Перевіривши надані представником позивача розрахунки 3% річних суд зазначає, що останній здійснено невірно, здійснивши власний розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що обґрунтованими до стягнення є суми 3% річних у розмірі 5358,18 грн.
В іншій частині нарахованих 3% річних слід відмовити.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).
Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).
Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий п. 4 Порядку).
Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат, суд встановив, що вони виконані вірно та є такими, що підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 41 850,29 грн.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ ПЕЧЕРСЬКОГО РАЙОНУ М. КИЄВА" (01021, місто Київ, провулок Івана Мар'яненка, будинок 7, код ЄДРПОУ 35692211) на користь Комунального підприємства "ГОЛОВНИЙ ІНФОРМАЦІЙНО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИЙ ЦЕНТР" (02192, місто Київ, вулиця Космічна, будинок 12-А, код ЄДРПОУ 04013755) суму заборгованості у розмірі 254 380 (двісті п'ятдесят чотири тисячі триста вісімдесят) грн. 97 коп. з яких: сума основної заборгованості 207 172 (двісті сім тисяч сто сімдесят дві) грн. 50 коп, 3% річних у розмірі 5358 (п'ять тисяч триста п'ятдесят вісім) грн.18 коп. інфляційні втрати у розмірі 41 850 (сорок одна тисяча вісімсот п'ятдесят) грн. 29 коп. та судовий збір у розмірі 3 815 (три тисячі вісімсот п'ятнадцять) грн 72 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 15.11.2022
Суддя Владислав ДЕМИДОВ