ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.11.2022Справа № 910/6212/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України
до Державного агентства резерву України
про стягнення 4 036 166,40 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Мальченко Д.В. за ордером від 13.07.2022 року серії ВМ № 1027617;
від відповідача: Михайлець О.В. (згідно з Положенням).
Державне підприємство "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного агентства резерву України (далі - відповідач) відшкодування витрат на зберігання позивачем зерна у період з січня по грудень 2020 року, з жовтня по грудень 2021 року та з січня по травень 2022 року в загальній сумі 4 036 166,40 грн.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем протягом вищенаведених періодів зобов'язань за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 14.01.2009 № юр-2зб/360-2009.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2022 року відкрито провадження у справі № 910/6212/22, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.08.2022 року.
12.08.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 04.08.2022 року про долучення до матеріалів справи копії листа відповідача від 18.07.2022 року № 1155/0/4-22.
12.08.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 04.08.2022 року про участь у підготовчому засіданні, призначеному на 23.08.2022 року, в режимі відеоконференції. Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.2022 року в задоволенні означеної заяви відмовлено.
18.08.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Державного агентства резерву України від 11.08.2022 року № 1331/0/4-22 на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову з огляду на відсутність доказів на підтвердження того, що зерно державного резерву відповідає якісним та кількісним характеристикам, а також документів, які свідчать про наявність на зберіганні у позивача всього обсягу зернових культур станом на момент подачі позову. Крім того, у переліку платежів, що здійснює Казначейство за видатками спеціального фонду в особливому режимі в умовах воєнного стану, не передбачено відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
22.08.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про відкладення розгляду справи та встановлення Державному підприємству "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України строку на подання відповіді на відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 23.08.2022 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою позивачу встановлено додатковий строк на подання копії листа відповідача від 18.07.2022 року № 1155/0/4-22 до 12.08.2022 року, означений документ долучено до матеріалів справи. Крім того, позивачу встановлено строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 31.08.2022 року, відповідачу встановлено строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 12.09.2022 року, підготовче засідання відкладено на 14.09.2022 року.
02.09.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 29.08.2022 року на відзив на позовну заяву (направлена на адресу суду засобами поштового зв'язку 29.08.2022 року), в якій Державне підприємство "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України вказало, що пред'явлені ним вимоги про відшкодування витрат на зберігання зерна згідно з договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 14.01.2009 року № юр-2зб/360-2009 відповідають умовам цього правочину та нормам чинного законодавства України.
У підготовчому засіданні 14.09.2022 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/6212/22 на 30 днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/6212/22 до судового розгляду по суті на 12.10.2022 року.
До початку призначеного судового засідання 12.10.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату.
У судовому засіданні 12.10.2022 року оголошувалася перерва до 02.11.2022 року.
Представник позивача у судовому засіданні 02.11.2022 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 11.08.2022 року № 1331/0/4-22.
У судовому засіданні 02.11.2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
14.01.2009 року між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (правонаступником якого, з урахуванням Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010, є Державне агентство резерву України) та Державним підприємством "Охтирський комбінат хлібопродуктів" укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/360-2009 (далі - Договір), за умовами якого відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно із специфікацією. Зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у зерносховищах зберігача.
Пунктами 3.1, 3.2 Договору на відповідача покладено обов'язок відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на означені цілі, а також контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.
Відповідно пункту 4.1 Договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Умови пункту 4.2 Договору встановлюють, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між поклажодавцем та зберігачем.
Додатковою угодою від 27.04.2021 року № 26 сторони Договору внесли зміни до пункту 4.1 цього правочину, виклавши його у новій редакції, за якою Держрезерв відшкодовує витрати зберігача, пов'язані з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна, виходячи з розрахунку - 30,00 грн. (у т.ч. ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача.
У пункті 2 цієї Додаткової угоди від 27.04.2021 року № 26 сторони Договору погодили, що її умови застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання, і діють з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року.
Крім того, у Додатковій угоді від 27.04.2021 року № 27 сторони Договору погодили розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей державного резерву на 2021 рік в сумі 2 421 699,84 грн. (з ПДВ) та передбачили, що оплата здійснюється на підставі актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву.
Слід зазначити, що за змістом пункту 3 Додаткової угоди від 27.04.2021 року № 27 її умови також застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання, і діють з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року.
Відповідно до пункту 7.3 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей.
Наказом Державного агентства резерву України від 29.01.2016 року № 14 "Про встановлення розміру відшкодування витрат на зберігання 1 тонни зерна державного резерву підприємствам системи державного резерву" з 01.02.2016 року встановлено розмір витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, що належать до сфери управління Держрезерву, у розмірі 30,00 грн. (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тони в місяць. Означеним наказом керівників державних підприємств, що належать до сфери управління Держрезерву, зобов'язано забезпечити щомісячне надання до Держрезерву, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, належним чином оформлених документів щодо відшкодування витрат за зберігання зерна згідно з його фактичною наявністю, а саме: акт на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву; рахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву; звіт про наявність зерна державного резерву.
Судом встановлено, що у період з 17.09.2008 року по 13.12.2010 року позивачем за Приймальними актами (зберігальними зобов'язаннями) від 17.09.2008 року № 14, від 26.09.2008 року № 15; від 18.10.2010 року № 13; від 18.10.2010 року № 14; від 22.10.2010 року № 15; від 29.10.2010 року № 17; від 01.11.2010 року № 20; від 03.11.2010 року № 21; від 08.11.2010 року № 25; від 08.11.2010 року № 26; від 15.11.2010 року № 27; від 15.11.2010 року № 28; від 22.11.2010 року № 29; від 09.12.2010 року № 32; від 13.12.2010 року № 33 було прийнято на зберігання від відповідача зерно пшениці та надано останньому послуги відповідального зберігання за Договором, про що позивачем оформлено Акти на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву № 1 за січень 2020 на суму 201 808,32 грн., № 2 за лютий 2020 на суму 201 808,32 грн., № 3 за березень 2020 на суму 201 808,32 грн., № 4 за квітень 2020 на суму 201 808,32 грн., № 5 за травень 2020 на суму 201 808,32 грн., № 6 за червень 2020 на суму 201 808,32 грн., № 7 за липень 2020 на суму 201 808,32 грн., № 8 за серпень 2020 на суму 201 808,32 грн., № 9 за вересень 2020 на суму 201 808,32 грн., № 10 за жовтень 2020 на суму 201 808,32 грн., № 11 за листопад 2020 на суму 201 808,32 грн., № 12 за грудень 2020 на суму 201 808,32 грн., № 1 за січень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 2 за лютий 2021 на суму 201 808,32 грн., № 3 за березень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 4 за квітень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 5 за травень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 6 за червень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 7 за липень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 8 за серпень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 9 за вересень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 10 за жовтень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 11 за листопад 2021 на суму 201 808,32 грн., № 12 за грудень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 1 за січень 2022 на суму 201 808,32 грн., № 2 за лютий 2022 на суму 201 808,32 грн., № 3 за березень 2022 на суму 201 808,32 грн., № 4 за квітень 2022 на суму 201 808,32 грн., № 5 за травень 2022 на суму 201 808,32 грн. Загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву за вищенаведеними актами на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву склала 5 852 441,28 грн.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань зі зберігання зерна державного резерву свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення зберігачем своїх зобов'язань за Договором.
Проте, у порушення умов Договору відповідач вартість наданих йому протягом 2020-2021 років та січня-травня 2022 року послуг відповідального зберігання оплатив лише частково, перерахувавши Державному підприємству "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України у період з квітня по жовтень 2021 року грошові кошти у загальному розмірі 1 816 274,88 грн. та заборгувавши таким чином позивачу 4 036 166,40 грн. Наведені обставини підтверджуються наданими позивачем банківськими виписками з його рахунку.
Зважаючи на викладене, листом від 10.06.2022 року № 196/1 позивач звернувся до Державного агентства резерву України з вимогою про сплату наявної у відповідача заборгованості за Договором у розмірі 4 036 166,40 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення цієї вимоги (з моменту отримання даного листа).
У відповідь на цю вимогу відповідач направив на адресу Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" лист від 18.07.2022 року № 1155/0/4-22, в якому повідомив зберігача про відсутність можливості задовольнити претензійні вимоги позивача з огляду, зокрема, на те, що у переліку платежів, які здійснює Казначейство за видатками спеціального фонду в особливому режимі в умовах воєнного стану, не передбачено відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
Слід також зазначити, що листом від 11.07.2022 року № 241 позивач направив на адресу Державного агентства резерву України вищенаведені акти на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву за 2020-2021 роки та січень-травень 2022 року в двох примірниках, відповідні розрахунки нарахування витрат за зберігання зерна протягом наведених періодів, а також акт звірки взаєморозрахунків за Договором.
З матеріалів справи вбачається, що частина вищенаведених актів (№ 1 за січень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 2 за лютий 2021 на суму 201 808,32 грн., № 3 за березень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 4 за квітень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 5 за травень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 6 за червень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 7 за липень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 8 за серпень 2021 на суму 201 808,32 грн., № 9 за вересень 2021 на суму 201 808,32 грн.) була підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками наведених суб'єктів господарювання без будь-яких зауважень чи заперечень. Решта вищевказаних актів на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву (за січень-грудень 2020 року, жовтень-грудень 2021 року та січень-травень 2022 року) підписані відповідачем не були. У той же час, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів на спростування факту надання позивачем відповідачу послуг відповідального зберігання за Договором у період з січня по грудень 2020 року, з жовтня по грудень 2021 року та з січня по травень 2022 року, беручи до уваги відсутність обґрунтованих заперечень Державного агентства резерву України проти фактичного надання позивачем таких послуг, у тому числі у відзиві на позовну заяву та листі від 18.07.2022 року № 1155/0/4-22, чи доказів направлення позивачу вмотивованої відмови від підписання таких актів із зазначенням причин повернення їх без підпису, суд дійшов висновку про доведеність позивачем факту надання відповідачу протягом 2020-2021 років та січня-травня 2022 року послуг зберігання зерна державного резерву за Договором загальною вартістю 5 852 441,28 грн.
Враховуючи невиконання відповідачем вимоги Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" про сплату спірної заборгованості у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача основного боргу за Договором у розмірі 4 036 166,40 грн.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 66 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (частина 1 статті 937 Цивільного кодексу України).
Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Частиною 1 статті 946 та частиною 1 статті 947 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
За умовами частини 2 наведеної статті Кодексу якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання щодо оплати вартості послуг зберігання зерна за Договором у період з січня по грудень 2020 року, з жовтня по грудень 2021 року та з січня по травень 2022 року, заборгувавши таким чином позивачу 4 036 166,40 грн. Докази, які свідчать про оплату відповідачем погодженої сторонами вартості означених послуг за цей період на час розгляду даного спору по суті, у матеріалах справи відсутні.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, Державне агентство резерву України посилалося на відсутність доказів на підтвердження того, що передане на зберігання позивачу зерно державного резерву відповідає якісним та кількісним характеристикам, а також документів, які свідчать про наявність на зберіганні у позивача всього обсягу зернових культур станом на момент подачі позову.
Проте такі заперечення не беруться судом до уваги, оскільки не спростовують обґрунтованості вимог позивача у даній справі. Суд також звертає увагу на те, що можливість зберігання зернових культур підприємством позивача підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САВ № 948702, а наявність зерна державного резерву на Державному підприємстві "Охтирський комбінат хлібопродуктів" підтверджується наявними у матеріалах справи звітами позивача про наявність зерна за кожен місяць спірного періоду, які щомісячно направлялися відповідачу.
Крім того, як було зазначено вище, обов'язок контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан пунктом 3.2 Договору покладено саме на відповідача, який у свою чергу не надав жодних доказів на підтвердження неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором чи документів, які свідчать про відсутність на зберіганні у позивача всього обсягу ввіреного йому зерна.
Посилання відповідача на те, що у переліку платежів, що здійснює Казначейство за видатками спеціального фонду в особливому режимі в умовах воєнного стану, не передбачено відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей державного резерву, також оцінюються судом критично, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 року в справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 року в справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Отже, відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов'язку з оплати послуг зберігання за відповідним діючим Договором.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка складає 4 036 166,40 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов підлягає задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано доказів на підтвердження вчасної та повної оплати послуг зберігання за Договором протягом спірного періоду, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв'язку із задоволенням позову.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28; код ЄДРПОУ 37472392) на користь Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України (42700, Сумська область, місто Охтирка, вулиця Армійська, будинок 11; код ЄДРПОУ 00956031) 4 036 166 (чотири мільйони тридцять шість тисяч сто шістдесят шість) грн. 40 коп. основного боргу, а також 60 542 (шістдесят тисяч п'ятсот сорок дві) грн. 50 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 14.11.2022 року.
Суддя В.С. Ломака