ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.11.2022 Справа № 910/6411/22
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Державного підприємства спеціального зв'язку
Вокзальна площа, 3, м. Київ, 01032
до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова група"
вул.Саксаганського,77, м. Київ, 01033
про стягнення 256 302, 86 грн.
Державне підприємство спеціального зв'язку (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова група" (далі-відповідач) про стягнення 256 302, 86 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/6411/22 від 27.07.2022 позовну заяву залишено без руху.
05.08.2022 від позивача надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 27.07.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6411/22. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
21.07.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому вказує, що після відкриття провадження відповідачем здійснено оплату суми основної заборгованості у розмір 239 207,86 грн., на підтвердження чого додано платіжне доручення №1218 від 04.08.2022.
07.10.2022 позивачем подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
Позивач у своєму клопотанні про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не навів суду будь-яких жодних конкретних мотивів, обґрунтувань та підстав, та не надав будь-яких доказів в чому саме полягає складність даного спору та в чому полягають особливості предмету доказування у даному спорі. Зміст клопотання не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з'ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Посилання позивача на те, що дана справа потребує детального розгляду спору та з'ясування всіх обставин справи, суд не може прийняти в якості достатньої підстави для постановлення ухвали про розгляд справи у судовому засіданні, оскільки розгляд справи та з'ясування всіх обставин справи є завданням та прерогативою суду та може і має бути досягнуто без призначення судового засідання.
Суд повторно наголошує на тому, що при відкритті провадження у справі судом враховано положення ч. 3 ст. 247 ГПК України.
Судом встановлено, що учасниками даного спору є позивач та відповідач та звертаючись до суду з клопотанням позивач не навів суду будь-яких пояснень, міркувань та не зазначив про необхідність подання ним відповідних доказів, клопотань, які мають бути вирішені у судовому засіданні.
Таким чином, суд відхиляє як необґрунтоване клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
17.10.2022 позивачем подано відповідь на відзив.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
01.06.2017 р. між Державним підприємством спеціального зв'язку (далі - Позивач,
Виконавець або ДПСЗ) та Приватним акціонерним товариством «Українська фінансова група» (далі - Відповідач, Відправник) укладено Договір на послуги спеціального зв'язку за договірним тарифом № 4739 (далі -Договір).
Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Виконавець зобов'язується надати Відправнику послуги спеціального зв'язку, а Відправник зобов'язується оплатити Виконавцеві надані ним послуги.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що Виконавець зобов'язується приймати від
Відправника в приміщенні Відповідача відправлення, які відповідають вимогам спеціального зв'язку та забезпечити перевезення та доставку цих відправлень до адресатів в терміни, згідно Переліку класів доставки відправлень ДПСЗ по території України
Пунктом 3.2 Договору встановлено, що за послуги Виконавця по забезпеченню умов даного договору Відправником сплачуються кошти згідно діючих тарифів на послуги спеціального зв'язку на день надання послуги. Однак, зважаючи на неможливість визначення обсягу послуг на момент підписання договору - остаточна ціна визначається саме за фактом прийому і подальшої доставки відправлень Відповідача.
У п.3.6. визначено - оплата наданих послуг здійснюється Відправником на поточний рахунок Виконавця, зазначений у рахунку - фактурі, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання акту наданих послуг.
У період з січня 2022 року по лютий 2022 року Відповідачу було надано послуги спеціального зв'язку на суму 413 035,66 грн., про що було складено акти здачі-приймання робіт.
Станом на 01.01.2022 за Відповідачем існувала заборгованість на суму 376 172,20 грн., тому загальна сума боргу на 01.03.2022р. складала 789 207,86 грн. У період з січня 2022 по травень 2022р. Відповідачем було сплачено частково 550 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №6708 від 13.01.22 на суму 150 000,00 грн., №7050 від 28.01.22 на суму 150 000,00 грн. та №2229 від 18.04.2022 на суму 250 000,00 грн.
Таким чином, станом на дату звернення до суду, загальна заборгованість Відповідача за надані послуги становить - 239 207,86 гривень 86 коп., про що також було складено рахунок на оплату від 10.05.2022р. №302 на направлено на адресу Відповідача та який на теперішній час не сплачено. Вищезазначений рахунок та акти виконаних робіт було отримано представником Відповідача - Трофименко 16.05.2022 року
Позивач свої зобов'язання по Договору виконав в повному обсязі, вчасно та без порушень надав Відповідачу послуги спеціального зв'язку. В свою чергу, Відповідач взяті на себе згідно вищезгаданого Договору обов'язки не виконав: не сплатив за послуги, якими скористався в січні та лютому 2022 року.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач у позовній заяві зазначає про порушення відповідачем умов укладеного договору в частині оплати отриманих послуг у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Водночас, матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що після відкриття провадження у справі Відповідачем на користь Позивача в рахунок погашення основної заборгованості сплачено 239 207,86 грн., на підтвердження чого додано платіжне доручення №1218 від 04.08.2022.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача суму основної заборгованості.
Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Враховуючи, що предмет спору (стягнення в сумі 239 207,86 грн.) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 239 207,86 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Положеннями пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відповідне клопотання щодо повернення судового збору до суду не подане. Таким чином, сплачений судовий збір залишається за позивачем та не покладається на відповідача.
Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 570,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7 415,44 грн.
Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 570,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7 415,44 грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 9 109,56 грн. - пені.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак, саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.
Суд констатує, що умовами Договору сторони не передбачили такий вид відповідальності як стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки. НБУ
В даних правовідносинах, законом (статтею 231 ГК України) не встановлений розмір штрафних санкцій, а отже застосування до відповідача таких мір відповідальності як стягнення пені за невиконання умов Договору є договірними санкціями, розмір якої Договором надання послуг не узгоджений в жодному з пунктів укладеного Договору.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що становить 9 109,56 грн за період прострочення з 01.06.2022 по 30.06.2022 не підлягають задоволенню.
Заперечуючи проти вимог позивача відповідач зазначає, що не мав змоги провести своєчасно розрахунки із позивачем у зв'язку із введенням воєнного стану на території України, наслідком чого є виникнення обставин непереборної сили.
Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на форс-мажорні обставини з огляду на наступне.
У матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про початок дії обставин непереборної сили, які впливають на можливість відповідача виконувати свої зобов'язання за договором.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
У постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 вказано, що статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин саме для відповідача, які впливають на виконання зобов'язань за спірним договором.
Твердження відповідача про неможливість здійснити оплату за договором зумовлено настанням форс-мажорних обставин, а саме військовою агресією російської федерації проти України та введенням військового стану, які були відомі позивачу, є необґрунтованим, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості виконання зобов'язання за спірним договором внаслідок настання форс-мажорних обставин.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Провадження у справі №910/6411/22 за позовом Державного підприємства спеціального зв'язку до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова група" про стягнення 256 302, 86 грн. - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 239 207,86 грн.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова група" (вул.Саксаганського,77, м. Київ, 01033; ідентифікаційний код 14285934) на користь Державного підприємства спеціального зв'язку (Вокзальна площа, 3, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 24366929) 3% річних у розмірі 570,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7 415,44 грн. та 119,78 грн. - судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов