ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.11.2022Справа № 910/6935/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Державного підприємства «Антонов»
до Державного підприємства «Завод 410 ЦА»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний концерн «Укроборонпром»
про стягнення 3948137,10 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: Парубець Є.О.;
від відповідача: Лук'яненко О.В.;
від третьої особи: не з'явився.
03.08.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства «Антонов» з вимогами до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення 3948137,10 грн, з яких 2855696,94 грн основного боргу, 519736,84 грн пені, 55392,70 грн 3% річних та 517310,62 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020 не здійснив оплату за виконані позивачем роботи, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмір 2855696,94 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 519736,84 грн, 3% річних у розмірі 55392,70 грн та інфляційні втрати у розмірі 517310,62 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 відкрито провадження у справі №910/6935/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.09.2022, встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
23.08.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що запровадження карантину та введення воєнного стану з 24.02.2022 є форс-мажорними обставинами, що унеможливлюють виконання відповідачем зобов'язань за Договором №15.2851.2019 від 30.10.2020. За наведених обставин відповідач просив суд відмовити у стягненні з нього пені, 3% річних та інфляційних втрат, або зменшити їх розмір до 10%.
23.08.2022 відповідачем подано заяву про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного концерну «Укроборонпром».
05.09.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 07.09.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 12.10.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний концерн «Укроборонпром».
04.10.2022 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 12.10.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.11.2022.
Представник позивача у судовому засіданні 09.11.2022 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 09.11.2022 надав усні пояснення по суті спору, просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій та інфляційних втрат.
Представник третьої особи у судове засідання 09.11.2022 не з'явився, про призначене судове засідання повідомлявся належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
У судовому засіданні 09.11.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30.10.2020 між Державним підприємством «Антонов» (виконавець) та Державним підприємством «Завод 410 ЦА» (замовник) укладено Договір №15.2851.2019, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати, а замовник прийняти та оплатити послуги з виконання підготовчих робіт по дообладнанню літака АН-26, серійний №37-01, для встановлення обладнання КУВ-26-50 та «Адрос КТ-ОЗУ». Код ДК 016-2010-33.12.1 (ДК 021-2015-50211000-7) - послуги з ремонту і технічного обслуговування літальних апаратів.
Відповідно до п. 3.1 Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020 орієнтовна ціна надання послуг становить 3293137,78 грн (разом з ПДВ).
Додатковою угодою №1 від 20.10.2021 до Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020 сторони погодили, що договірна ціна становить 2855696,94 грн (разом з ПДВ).
Виконавець має право своєчасно та в повному обсязі отримати оплату за надані послуги згідно з договором (п. 5.2.1 Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020); замовник зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі перераховувати кошти за послуги в установлені договором терміни (п. 5.3.2 Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020).
Згідно з п. 6.1 Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020 здача-приймання послуг проводиться на підставі акту здачі-приймання послуг, що оформлюються в двох ідентичних примірниках, по одному примірнику для кожної сторони. Після завершення надання послуг виконавець протягом 5-ти робочих днів надасть замовнику на підсипання акт здачі-приймання послуг.
Відповідно до п. 10.1 Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020 договір набирає чинності від дати його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами обов'язків за цим договором, але не пізніше 31.12.2021.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020 не здійснив оплату за виконані позивачем роботи, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмір 2855696,94 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 519736,84 грн, 3% річних у розмірі 55392,70 грн та інфляційні втрати у розмірі 517310,62 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що запровадження карантину та введення воєнного стану з 24.02.2022 є форс-мажорними обставинами, що унеможливлюють виконання відповідачем зобов'язань за Договором №15.2851.2019 від 30.10.2020. За наведених обставин відповідач просив суд відмовити у стягненні з нього пені, 3% річних та інфляційних втрат, або зменшити їх розмір до 10%.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором підряду (виконання робіт).
Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно з ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно з ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Позивачем долучено до позовної заяви копію Акту наданих послуг від 20.10.2021 на суму 2855696,94 грн, який підписано уповноваженими представниками позивача і відповідача та скріплений відбитками печаток Державного підприємства «Антонов» та Державного підприємства «Завод 410 ЦА».
При цьому, у позовній заяві позивач пояснив суду, що фактично Акт наданих послуг від 20.10.2021 був підписаний відповідачем 09.11.2021, що також узгоджується з долученими до позовної заяви іншими доказами (супровідним листом позивача від 02.11.2021 про надсилання відповідачу на підписання акту та супровідним листом відповідача від 09.11.2021 про надсилання позивачу підписаного акту).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 3.4 Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020 замовник повинен перерахувати безготівкові кошти на рахунок виконавця у відповідності до договірної ціни протягом 15 календарних днів після підписання акту здачі-приймання послуг.
Таким чином, відповідач повинен був оплатити виконані позивачем роботи за Договором №15.2851.2019 від 30.10.2020 у строк до 24.11.2021.
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 2855696,94 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Державного підприємства «Завод 410 ЦА» за Договором №15.2851.2019 від 30.10.2020 у сумі 2855696,94 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем спростовані не були, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Антонов» в частині стягнення з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» суми основного боргу у розмірі 2855696,94 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 519736,84 грн за період з 25.11.2021 по 25.05.2022.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 7.4 Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020 сторонами погоджено, що за порушення термінів виконання обов'язків за даним договором з винної сторони стягується пеня у розмірі 0,1% вартості від невиконаних обов'язків за кожен день прострочення.
Оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обгрунтованим розміром пені є 274694,57 грн (з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ).
Також, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 55392,70 грн за період з 25.11.2021 по 18.07.2022 та інфляційні втрати у розмірі 517310,62 грн за період з грудня 2021 року по червень 2022 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості (3% річних на суму 55392,70 грн та інфляційні втрати на суму 517310,62 грн).
Відносно доводів відповідача про те, що запровадження карантину та введення воєнного стану з 24.02.2022 є форс-мажорними обставинами, що унеможливлюють виконання відповідачем зобов'язань за Договором №15.2851.2019 від 30.10.2020, суд зазначає наступне.
Приписами частин першої, другої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно із статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
У п. 8.1 Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020 вказано, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, тощо).
Суд зазначає, що карантин, спричинений Covid-19, встановлений з 17.03.2020 постановою Кабінету Міністрів України № 211, що свідчить про те, що на момент підписання Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020 карантин діяв і не є непередбачуваною обставиною для сторін договору.
Тобто, укладаючи в період дії карантину договір, добровільно беручи на себе зобов'язання у певні встановлені договором строки виконати зобов'язання та будучи ознайомленим з наслідками невиконання зобов'язання, позивач діяв на власний ризик, а тому його посилання на невиконання зобов'язання з оплати за виконані позивачем роботи за Договором №15.2851.2019 від 30.10.2020 у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин судом відхиляються.
Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Відповідним доказом може бути сертифікат торгово-промислової палати, який є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії в певному конкретному господарському зобов'язанні.
Однак, на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав сертифікату Торгово-промислової палати України, а посилається лише на лист від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, який не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили у зобов'язаннях, які виникли при виконанні Договору №15.2851.2019 від 30.10.2020.
Втім, згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18, від 21.11.2019 у справі № 916/553/19).
Суд зазначає, що позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 Господарського процесуального України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.
Водночас, враховуючи початок військової агресії РФ, оголошення у зв'язку з цим простою з 24.02.2022 на Державному підприємстві «Завод 410 ЦА», що свідчить про припинення виробництва на підприємстві і, як наслідок, відсутність надходження грошових коштів, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, суд дійшов висновку зменшити розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача (274694,57 грн), до 27469,46 грн (10% від обґрунтованої суми).
Що стосується зменшення 3% річних та інфляційних втрат, суд не вбачає підстав для їх зменшення, так як 3% річні та інфляційні втрати не є неустойкою, можливість зменшення якої передбачено ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 94; ідентифікаційний код: 01128297) на користь Державного підприємства «Антонов» (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 1; ідентифікаційний код: 14307529) суму основного боргу у розмірі 2855696 (два мільйони вісімсот п'ятдесят п'ять тисяч шістсот дев'яносто шість) грн 94 коп., пеню у розмірі 27469 (двадцять сім тисяч чотириста шістдесят дев'ять) грн 46 коп., 3% річних у розмірі 55392 (п'ятдесят п'ять тисяч триста дев'яносто дві) грн 70 коп., інфляційні втрати у розмірі 517310 (п'ятсот сімнадцять тисяч триста десять) грн 62 коп. та судовий збір у розмірі 55546 (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот сорок шість) грн 43 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 14.11.2022.
Суддя О.М. Спичак