ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.11.2022Справа № 910/4462/22
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ"
доПриватного підприємства "Автоентерпрайз"
простягнення 540 000, 00 грн
За зустрічним позовомПриватного підприємства "Автоентерпрайз"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ"
провизнання правочину недійсним
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Гордієнко Н.П. - представник за довіреністю;
Шевчук О.М. - представник за довіреністю;
від відповідача: Гудима В.С. - представник за довіреністю;
Надточиєва А.П. - представник за довіреністю.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/4462/22 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" до Приватного підприємства "Автоентерпрайз" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 540 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019.
Відповідно до ухвали суду від 19.09.2022 зустрічний позов Приватного підприємства "Автоентерпрайз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" про визнання недійсним договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 об'єднано в одне провадження з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" до Приватного підприємства "Автоентерпрайз" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 540 000,00 грн по справі № 910/4462/22.
Напередодні підготовчого засідання 29.09.2022 позивач заявив клопотання про закриття провадження за зустрічним позовом.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 03.11.2022.
Після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті від сторін надійшли наступні заяви та клопотання:
1) від позивача за первісним позовом:
- відзив на зустрічний позов;
- заперечення;
2) від відповідача за первісним позовом:
- заперечення на клопотання про закриття провадження зу зустрічним позовом;
- заперечення проти заяви ПП "Автоентерпрайз" від 26.10.2022 з процесуальних питань;
- заява з процесуальних питань;
- відповідь на відзив на зустрічний позов.
Безпосередньо в судовому засіданні 03.11.2022 сторони надали усні пояснення на обґрунтування їх позовних вимог за первісним і зустрічним позовами та навели доводи й заперечення проти заявлених до них позовних вимог.
Суд наголосив, на клопотанні про закриття провадження за зустрічним позовом.
Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п.п. 2, 4, 5, ч. 1 ст. 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 173 цього Кодексу.
Позивач за первісним позовом вважає, що оскільки позовні вимоги ПП "Автоентерпрайз" про визнання договору недійсним вже були розглянуті судами всіх інстанцій, повторний розгляд тих самих позовних вимог з тих самих підстав є неможливим.
Приймаючи до увагу предмет та підстави спору у справі № 910/18810/20 суд дійшов висновку, що він не є тотожним підставам та предмету спору у справі №910/4462/22, а тому були відсутні підстави відмовляти у відкритті провадження за зустрічним позовом.
Отже, клопотання ТОВ "ІОНІТІ" про закриття провадження у справі за зустрічним позовом відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, задоволенню не підлягає.
Згідно зі ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
16.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" (як замовником) та Приватним підприємством "Автоентерпрайз" (як виконавцем) було укладено договір про надання послуг з розміщення обладнання за умовами якого виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для заряджання електромобілів, визначених в окремих Актах приймання-передачі до цього договору, за адресами та на умовах, які визначаються в окремих Актах приймання-передачі до цього договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.
За умовами п.п. 1.2, 1.3 договору місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі. Місцем виконання цього договору є місце розміщення обладнання. Обладнання замовника належить йому на праві власності або користування. Замовник має право здійснювати управління обладнанням .
Відповідно до пунктів 2.1.6., 2.1.7 договору покладено на виконавця зобов'язання забезпечити підключення обладнання до електричної мережі та його безперебійне електричне живлення.
Згідно з пунктом 3.1 договору, за надані за договором послуги замовник щомісячно виплачує виконавцеві винагороду у розмірі 1 320 грн (в т.ч. ПДВ 220 грн.).
Винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання (у розмірі, визначеному у договорі № 22/08/2018-1), здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, виключно після виставлення виконавцем відповідних рахунків (п. 3.2. договору).
Пунктом 3.3. договору визначено, що винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, виплачується протягом 10-ти банківських днів після виставлення виконавцем відповідних рахунків на банківський рахунок виконавця, вказаний у таких рахунках.
У пункті 4.2. договору сторони погодили, що обладнання замовника має цільове призначення та використовується для обслуговування клієнтів замовника.
Пунктом 5.4. договору встановлено, що у випадку будь-якого порушення відповідачем умов даного договору, що призвело до неможливості використання позивачем для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього договору (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів позивача, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи позивача, відключення обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі, що вираховується за наведеною у цьому договорі формулою.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року включно (пункт 6.1 означеного правочину).
З матеріалів справи вбачається, що 16.12.2019 року між сторонами був підписаний відповідний акт приймання-передачі, за умовами якого замовник розмістив, а виконавець надав місце для розміщення наступного обладнання:
- зарядний пристрій постійного струму для заряджання електромобілів (АС): "Ринок Столичний", місце розміщення - м. Київ, вул. Кільцева дорога, 101 А;
- зарядний пристрій змінного струму для заряджання електромобілів (АС): "Ринок Столичний", місце розміщення - м. Київ, вул. Кільцева дорога, 101 А;
- зарядний пристрій постійного струму для заряджання електромобілів (DC): "Ринок Столичний", місце розміщення - м. Київ, вул. Кільцева дорога, 101 А.
Спір у справі за первісним позовом виник у зв'язку з тим, на думку ТОВ "ІОНІТІ", що відповідачем порушено зобов'язання, які передбачені пунктами 2.1.4-2.1.8, 2.1.10, 2.1.11 в частині, зокрема, схоронності майна та забезпечення безперебійного електричного живлення обладнання.
Крім того, ТОВ "ІОНІТІ" наголошує, що викладені у первісному позові обставини вже були встановлені судом у справі № 910/18810/20 та повторно у справі № 910/12775/21. Рішення в указаних справах набрали законної сили.
Заперечуючи проти первісного позову ПП "Автоентерпрайз" посилався, зокрема, на таке:
- підприємство є виробником зарядних пристроїв, у тому числі й тих, що розміщені на території комплексу ОРСП (ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний") і має всі відповідні сертифікати;
- зарядні пристрої для електромобілів № 1418, № 2916, що є власністю ПП "Автоентерпрайз" та розміщенні на території комплексу ОРСП за адресою: Київська обл., Києво-Свтошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 110А на підставі договору від 22.08.2018, перебувають на балансі Приватного підприємства, що підтверджується копіями балансових довідок за вих. № 12/08-22-2, № 12/08-22-3 від 12.08.2022;
- зарядні пристрої для електромобілів було підключено до білінгової платформи AE Charging Point, оператором якої є ТОВ "АЄПЕЙ", що підтверджується довідкою про стан зарядного пристрою № Д-01 від 12.08.2022;
- зарядні пристрої належать ПП "Автоентерпрайз", були виготовлені ним, встановлені та введені в експлуатацію на підставі договору з власником локації;
- ТОВ "ІОНІТІ" використовує дублікат договору від 16.12.2019 як підтвердження свого права власності на це обладнання, що свідчить про умисні, узгоджені незаконні дії, направлені на незаконне заволодіння майном ПП "Автоентерпрайзис" у змові з ОСОБА_1 , який підписав договір як представник, а фактично є власником і кінцевим бенефіціаром ТОВ "ІОНІТІ".
Враховуючи викладене вище, суд зауважує наступне.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Заперечуючи проти задоволення вимог позивача за первісним позовом, Приватне підприємство "Автоентерпрайз" посилалося на непідписання його уповноваженим представником спірного договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 року, у зв'язку з чим у вказаній справі ним було подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2020.
Спір у справі за зустрічним позовом на думку позивача виник через те, що ПП "Автоентерпрайз" не надавало ОСОБА_1 повноважень на укладення договору з ТОВ "ІОНІТІ" від 16.12.2019 без погодження його умов з директором підприємства. Підприємство не мало права на надання дозволу на розміщення чужого обладнання на території ОРСП та не могло здійснювати підключення до електричних мереж.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що оспорюваний договір було укладено всупереч інтересам Підприємства, оскільки такий правочин не відповідає справжньому волевиявленню, а спрямований на задоволення особистих інтересів представника ОСОБА_1, який фактично діяв в інтересах ТОВ "ІОНІТІ". Оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі загальних засад цивільного судочинства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), а також ст.ст. 228, 238, 241, 1003 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що договір від 16.12.2019 та акт приймання-передачі від 16.12.2019 від імені відповідача за первісним позовом підписані його представником - ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності ПП "Автоентерпрайз" від 05.07.2019 року.
Положеннями статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судові рішення у справах № 910/18810/20 та № 910/12775/21, які набрали законної сили не можуть бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть ним суперечити.
Так, зокрема, у Постанові Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у справі № 910/18810/20 встановлено, що "договір про надання та розміщення обладнання від 16.12.2019 та акт приймання-передачі від 16.12.2019 від імені відповідача підписані його представником - ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності відповідача від 05.07.2019 року. Зі змісту наявної у матеріалах справи копії довіреності відповідача від 05.07.2019, виданої на ім'я ОСОБА_1, останній уповноважений відповідачем за первісним позовом бути представником ПП "Автоентерпрайз" в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені відповідача. Для цього ОСОБА_1 надано право від імені відповідача укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені відповідача, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана терміном до 31.12.2019 року. Надана суду ТОВ "Іоніті" копія довіреності відповідача за первісним позовом від 05.07.2019 року на уповноваження ОСОБА_1 діяти від імені та в інтересах ПП "Автоентерпрайз" містить відмітку про здійснення посвідчувального напису нотаріуса про засвідчення вірності копії з оригіналу документа. Вірність копії з оригіналу документа засвідчена 26.10.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 2432.
За змістом наданої ПП "Автоентерпрайз" копії цієї ж довіреності від 05.07.2019 року, виданої на ім'я ОСОБА_1, останній уповноважений відповідачем за первісним позовом бути представником Приватного підприємства "Автоентерпрайз" в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів від імені та в інтересах відповідача, додаткових угод та додатків до таких договорів від імені та в інтересах відповідача, виключно за умови погодження таких договорів із директором відповідача у письмовій формі та/або шляхом повідомлення на електронну пошту. Для цього ОСОБА_1 надано право від імені ПП "Автоентерпрайз" укладати договори (угоди, контракти) розміщення обладнання, додаткові угоди та додатки до них, розписуватись від імені відповідача в таких договорах (угодах, контрактах), а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана терміном до 31.12.2019 року.
Крім того, як вбачається з наведеної постанови, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що наданими ТОВ "Іоніті" доказами підтверджується наявність у ОСОБА_1 повноважень на укладення від імені ПП "Автоентерпрайз" договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 року та акту приймання-передачі (на час підписання означених документів) на підставі виданої відповідачем довіреності від 05.07.2019 року. Суд апеляційної інстанції вважає доведеною обставину укладення між сторонами договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 року та акту приймання-передачі та підписання наведених документів уповноваженими представниками сторін.".
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.
Так, підстави заявленого зустрічного позову про визнання договору недійсним зводяться до того, що вказаний правочин є таким, що вчинений представником в своїх особистих інтересах з перевищенням повноважень, всупереч волі та бажанням довірителя, на заздалегідь невигідних умовах.
Відповідно до ст. 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).
Як стверджує позивач за первісним позовом та не спростовано відповідачем, оспорюваний договір не є єдиним, що був укладений ОСОБА_1 в інтересах ПП "Автоентерпрайз" на підставі довіреності від 05.07.2019.
ПП "Автоентерпрайз" додало до позовної заяви копії інших договорів що укладалися в інтересах ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_1 Як видно з тексту договорів, під час їх укладання ОСОБА_1 було пред'явлено довіреність, проте не пред'являлися жодні письмові погодження. В інакшому випадку в преамбулі договорів було б зазначено, що ОСОБА_1 діє на підставі довіреності та письмового погодження.
Крім того, твердження ПП "Автоентерпрайз" про уповноваження ОСОБА_1. на укладення договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів спростовується укладенням від імені та в інтересах ППІ "Автоентерпрайз" договорів з іншим предметом, які були виконані ПП "Автоентерпрайз". Зокрема:
- договору № 529-1166/19 від 04.10.2019 про стандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу, що укладений між ПП "Автоентерпрайз" в особі представника за довіреністю ОСОБА_1 та ПРАТ «ВОЛИНЬОБЛЕНЕРГО»;
- додаткової угоди від 01.09.2019 до договору № 248/04Т від 01.04.2019, що укладена між ПП "Автоентерпрайз" в особі представника за довіреністю ОСОБА_1. та ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ»;
- договору №E-19/M-43/001 від 01.12.2019 про надання послуг, що укладений між ПП "Автоентерпрайз" в особі представника за довіреністю ОСОБА_1 та ТОВ «EKO».
Крім того, судом встановлено, що разом з довіреністю ПП "Автоентерпрайз" надіслав ОСОБА_1 наказ № 17/07 від 05.07.2019, яким директор ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_2 вирішив:
- використовувати з 05.07.2019 в господарській діяльності ПП "Автоентерпрайз" додаткову круглу печатку для укладання договорів, додаткових угод та додатків до договорів;
- видати уповноваженому представнику ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_1. довіреність на право використовувати печатку та укладати договори, додаткові угоди та додатки до договорів.
Оригінал цього наказу вже був досліджений в судовому засіданні, що відбулося 09.12.2020 для розгляду справи №910/13513/20.
Відповідно до частини 3 статті 237 ЦК України, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з частиною 2 статті 244 ЦК України, представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видасться однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Таким чином, з системного аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для представництва є розпорядчий акт виконавчого органу юридичної особи (у даному випадку - наказ), а довіреність - це тільки документальне вираження та підтвердження перед третіми особами наявних у представника повноважень.
Отже, зміст повноважень, що передаються від виконавчого органу юридичної особи представнику, має бути викладений в наказі, з урахуванням обмежень таких повноважень.
Саме наказ є правовою підставою для вчинення дій від імені юридичної особи, тож визначення волі довірителя має перш за все відображатися в його тексті.
Жодних обмежень повноважень ОСОБА_1. наказом ПП "Автоентерпрайз" від 05.07.2019 № 17/07 не передбачено. Що збігається з текстом довіреності, копія якої була надана ТОВ «ІОНІТІ» до матеріалів справи.
3 усього вищенаведеного вбачається наявність у ОСОБА_1. достатніх повноважень для укладання спірного договору від імені ПП "Автоентерпрайз", а отже, і відсутність підстав для визнання договору недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважаться доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Наведена ТОВ «ІОНІТІ» сукупність доказів очевидно є більш вірогідною, ніж доводи та докази, наведені ПП "Автоентерпрайз". Отже, з урахуванням зазначених положень ГПК України, належним є висновок про наявність у ОСОБА_1. достатніх повноважень для укладання договору.
При цьому варто враховувати, що довіреність, видана ОСОБА_1 , є окремим правочином, який діяв з 05.07.2019 по 31.12.2019, і станом на сьогоднішній день не визнаний недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 241 ЦК України, правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
ПП "Автоентерпрайз" було вчинено ряд дій щодо прийняття договору до виконання.
Перш за все про фактичне виконання договору свідчить акт приймання-передачі від 16.12.2019, згідно з яким ПП "Автоентерпрайз" надало місце для розміщення обладнання TOB «IOHITI».
Зазначене в договорі обладнання належить ТОВ «ІОНТІ» на праві користування, що підтверджується:
- видатковими накладними № PH-0000043 від 01.11.2019, № PH-0000047 від 01.11.2019, № ЛНА-000146 від 31.05.2019 про придбання цього обладнання ТОВ «Олександр Перемежко та партнери»;
- договором оренди пристроїв для заряджання електромобілів № 25-06/2018-01 від 25.06.2018 та актом приймання-передачі майна від 16.12.2019 до нього, згідно з яким ТОВ «Олександр Перемежко та партнери» передало, а ТОВ «IOHITI» прийняло обладнання в користування;
- наказами ТОВ «IOHITI» № M021118, № M020837, № M027007 від 16.12.2019 про постановку на облік обладнання, орендованого у ТОВ «Олександр Перемежко та партнери».
З огляду на наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що Приватним підприємством "Автоентерпрайз" не доведено та не надано суду належних доказів для визнання спірного договору недійсним, а тому зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Укладений між сторонами договір від 16.12.2019 року за своєю правовою природою є договором є договором про надання послуг.
Відповідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Статтею 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (стаття 217 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (стаття 546 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
За умовами статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідальність у вигляді штрафу за порушення зобов'язань передбачена у пункті 5.4. договору, відповідно до якого сторони погодили, що у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього договору (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів замовника до обладнання, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи замовника, відключення обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за формулою, наведеною у договорі.
Стверджуючи про відключення зарядного пристрою за місцем розміщення належного йому обладнання у період з 06.03.2021 року по 30.12.2021 року включно, позивач посилався на наявність підстав для притягнення відповідача до відповідальності за порушення договірних зобов'язань та стягнення з останнього 540 000,00 грн штрафу.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В якості доказу порушення ПП "Автоентерпрайз" умов договору про надання послуг від 16.12.2019 року та відключення зарядного пристрою, ТОВ "ІОНІТІ" надав суду акти обстеження від 05.03.2021, 10.09.2021 та 30.12.2021 року, а також заяви свідків, що містять посилання на обставини складення цих актів та аналогічні відомості до тих, які містять самі акти обстеження.
Враховуючи наведені вище обставини, суд перевірив правильність нарахування позивачем за первісним позовом штрафу та дійшов висновку, що первісні позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. У той час, як зустрічні позовні вимоги задволенню не підлягають.
Витрати зі сплати судового збору за подання первісного позову та зустрічного позову покладаються на ПП "Автоентерпрайз" відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Автоентерпрайз" (61070, м. Харків, вул. Рудика, 6; код ЄДРПОУ 40119580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 36Д, оф. 6; код ЄДРПОУ 42153109) штрафні санкції в розмірі 540 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 8 100, 00 грн. Видати наказ.
3. У задоволенні зустрічного позову Приватного підприємства "Автоентерпрайз" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 14.11.2022 року.
Суддя Ю.О.Підченко