ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.11.2022Справа № 910/7887/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промснабресурс ХХІ", м.Запоріжжя
до відповідача: Державного підприємства "Завод 410 ЦА", м. Київ
про стягнення 59488,99 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Промснабресурс ХХІ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення основного боргу в сумі 46 494 грн, пені в розмірі 5872,26 грн, 3% річних в сумі 577,04 грн та інфляційних втрат в сумі 6545,69 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу (поставки) №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 в частині своєчасної оплати поставленого товару.
Ухвалою суду від 29.08.2022 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що порушення строків оплати стало наслідком введення карантину та військової агресії Російської Федерації, тобто, настання форс-мажорних обставин, які є підставою для звільнення від відповідальності. Крім того, вказаним учасником заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій до 10%.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
21.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промснабресурс ХХІ" (продавець) та Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (покупець) було укладено договір №УЗ-22-6/5 купівлі-продажу (поставки), за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується поставити покупцю товари, зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору. Найменування товару: (мастики, шпаклівки, замазки та розчинники).
Згідно п.3.1 договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 загальна ціна цього договору на момент його укладення складає: 220 656 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 36 776 грн.
Відповідно до розділу 4 договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 розрахунки проводяться наступним шляхом : продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції; Покупець згідно рахунку в рамках специфікації (Додатку), проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору окремо. Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК, та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору. Форма розрахунків: безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, вказаний в договорі. Днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на банківський рахунок продавця.
У п.7.2 договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 передбачено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Розділом 8 договору визначено порядок дій сторін у разі виникнення форс-мажорних обставин.
Зокрема, згідно п.8.1 договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо).
У п.8.2 договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Доказом виникнення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом (п.8.3 договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022).
Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами (ст.10.1 договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022).
Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.
Слід зауважити, що на теперішній час договір №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
Згідно специфікації №1 до договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 сторонами погоджено поставку товару (змивка АРS-А ТУ 2319-002-78125300-2006 у кількості 100 кг та змивка АРS-Eko ТУ 2319-003-78125300-2010 у кількості 800 кг) на загальну суму 220 656 грн. Умови оплати: 100% оплати протягом 30 банківських днів х дня поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця, та підписанням договору.
Як свідчать представлені до матеріалів справи документи, в межах договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Промснабресурс ХХІ" згідно видаткової накладної №5 від 25.01.2022 було поставлено, а представником Державного підприємства "Завод 410 ЦА" на підставі довіреності №23 від 21.01.2022, отримано товар на загальну суму 46 494 грн.
Відповідачем у відзиві обставини належного виконання з боку позивача своїх обов'язків з поставки товару заперечено не було.
Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Державним підприємством "Завод 410 ЦА" товар на суму 46 494 грн оплачено у строки, які визначено договором та специфікацією, не було.
Означені обставини і стали підставою для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази та доводи учасників судового процесу, суд зазначає таке.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.ч.1, 2 ст.692 Цивільного кодексу України).
Як вказувалось вище, відповідно до розділу 4 договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 розрахунки проводяться наступним шляхом : продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції; Покупець згідно рахунку в рамках специфікації (Додатку), проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору окремо. Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК, та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору. Форма розрахунків: безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, вказаний в договорі. Днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на банківський рахунок продавця.
Згідно специфікації №1 до договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 умови оплати: 100% оплати протягом 30 банківських днів х дня поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця, та підписанням договору.
Отже, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем товару, який було поставно згідно видаткової накладної №5 від 25.01.2022 на суму 46494 грн, настав.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Промснабресурс ХХІ" до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" в частині стягнення основного боргу в сумі 46 494 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 5872,26 грн, 3% річних в сумі 577,04 грн та інфляційних втрат в сумі 6545,69 грн суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У п.7.2 договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 передбачено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
З огляду на порушення відповідачем строків оплати товару за договором, позивачем за період з 25.02.2022 по 25.07.2022 було нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 5872,26 грн, 3% річних в сумі 577,04 грн та інфляційні втрати в сумі 6545,69 грн.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку неустойки та 3% річних, суд дійшов висновку, що останній містить помилку у визначенні початкової дати періоду прострочення.
Позивачем не враховано, що пеня та 3% річних нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Проте, означені приписи позивачем у визначенні періодів нарахування пені та 3% річних враховано не було.
За наслідками здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обгрунтованим є нарахування позивачем пені на загальну суму 5566,54 грн та 3% річних в розмірі 531,18 грн за період з 10.03.2022 по 25.07.2022.
Одночасно, незважаючи на помилково визначений період прострочення, наведений позивачем розрахунку інфляційних втрат є арифметично вірним.
Щодо тверджень відповідача, які наведено у відзиві, стосовно наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати товару, зокрема, те, що відповідні обставини стали наслідком військової агресії Російської Федерації, яка стала підставою для введення Указом Президента України військового стану з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 військового стану, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Звідси Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Судом вказувалось, що розділом 8 договору визначено порядок дій сторін у разі виникнення форс-мажорних обставин.
Зокрема, згідно п.8.1 договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо).
У п.8.2 договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022 сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Доказом виникнення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом (п.8.3 договору №УЗ-22-6/5 від 21.01.2022).
Отже, з наведеного полягає, що контрагентами досягнуто згоди щодо алгоритму дій сторони у разі настання обставин непереборної сили, які мають наслідком неможливість належного виконання договору.
Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Дійсно, Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем не надано доказів дотримання порядку повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати товару у строк 10 днів з моменту початку збройної агресії Російської Федерації.
Суд зауважує, що відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення військового стало причиною неможливості проведення покупцем своєчасного розрахунку за поставлений згідно договору товар.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необгрунтованості посилань відповідача на наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення строків оплати товару.
Щодо заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 10% суд зазначає таке.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України , які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора; відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.
Слід зауважити, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми штрафу на 50% від суми, яка підлягає стягненню, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає таке:
24.02.2022 року в зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022 та № 341/2022 від 17.05.2022, 573/2022 від 12.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні.
Судом враховано, що згідно наказу №45 від 24.02.2022 Державного підприємства "Завод 410 ЦА" у зв'язку із введенням воєнного стану оголошено простій працівників відповідача.
Наказом №46 від 24.03.2022 Державного підприємства "Завод 410 ЦА", у зв'язку із бойовими діями, які відбувались на території, де знаходиться підприємство, призупинено дію трудових договорів працівників Державного підприємства "Завод 410 ЦА".
До того ж, судом враховано, що згідно постанови №1221 від 29.12.2010 Кабінету міністрів України "Про утворення Державного концерну "Укроборонпром" до переліку державних підприємств - учасників Державного концерну "Укроборонпром" віднесено, в тому числі, Державне підприємство "Завод 410 ЦА".
Наразі, судом враховано, що в умовах воєнного стану основним завданням Державного концерну "Укроборонпром" є забезпечення безперебійного та стабільного функціонування підприємств оборонно-промислового комплексу та належне забезпечення потреб сил безпеки i сил оборони необхідним озброєнням та військовою технікою, підвищення обороноздатності держави під час збройної агресії Російської Федерації шляхом надання можливості.
Судом також враховано, що порушення відповідачем зобов'язань мало місце після початку військової агресії Російської Федерації проти України.
Беручи до уваги те, що порушення зобов'язання триває менш як дванадцять місяців, позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення строків оплати товару, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру нарахованого у даній справі штрафу на 50 % до суми 2783,27 грн.
Одночасно, щодо 3% річних та інфляційних втрат, то нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним заходом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте, у вказані постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було зменшено розмір відсотків річних за ст.625 Цивільного кодексу України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст.625 Цивільного кодексу України.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Разом з тим інфляційні витрати не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст.549 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних витрат.
Отже, з огляду наведене, у суду відсутні підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З огляду на приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог. Одночасно, в частині вимог про стягнення пені на суму 2783,27 грн, яке обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення неустойки, суд дійшов висновку про покладення витрат по сплаті судового збору на Державне підприємство "Завод 410 ЦА".
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промснабресурс ХХІ" до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення основного боргу в сумі 46 494 грн, пені в розмірі 5872,26 грн, 3% річних в сумі 577,04 грн та інфляційних втрат в сумі 6545,69 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94, ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промснабресурс ХХІ" (69083, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул.Складська, будинок 8, ЄДРПОУ 34676864) основний борг в сумі 46494 грн, пеню в розмірі 2783,27 грн, 3% річних в сумі 531,18 грн, інфляційні втрати в сумі 6545,69 грн та судовий збір в сумі 2466,34 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Судовий збір в сумі 14,66 грн залишити за позивачем.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 14.11.2022.
Суддя В.В. Князьков