ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.11.2022Справа № 910/65/14
За заявою товариства з обмеженою відповідальністю "ПОКРОВСЬКИЙ,
ЛЕВКІВСЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Сіті"
(ідентифікаційний код 32487142)
про банкрутство
Суддя Пасько М.В.
Представники: не з'явились
Обставини справи:
Заявник звернувся до суду з заявою про порушення справи про визнання боржника банкрутом, оскільки останній неспроможний сплатити борг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2014 порушено провадження у справі та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Мальцеву А.В.
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 20.02.2014 затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 5.070.566, 47 грн.
Постановою Господарського суду міста Києва від 05.06.2014 визнано боржника банкрутом та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Мальцеву А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2014 затверджено реєстр вимог кредиторів станом на 11.11.2014 на загальну суму 21.370.652, 32 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2017 замінено ліквідатора боржника на арбітражного керуючого Реверука П.К.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 продовжено ліквідатору боржника арбітражному керуючому Реверуку П.К. строк для подання суду на затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута на шість місяців, тобто до 03.08.2022.
У судовому засіданні, розглянувши заяву ліквідатора боржника про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника та стягнення 21.370.652, 32 грн., суд встановив наступне.
В поданій заяві ліквідатор боржника просить суд покласти субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника на керівника, а також стягнути з нього кошти в розмірі 21.370.652, 32 грн.
Подана заява обґрунтована тим, що в результаті дій та бездіяльності керівника та засновників, боржник став неплатоспроможним, що призвело до його банкрутства та унеможливило проведення ним розрахунків з його кредиторами.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що заява ліквідатора боржника не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України (далі - ГК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Згідно з частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина третя статті 215 ГК України).
Відповідно до частини першої статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Застосування субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами частини другої статті 61 КУзПБ, чинного на час подання ліквідатором заяви.
Частиною друга статті 61 КУзПБ, передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися сторонами через встановлення складу такого правопорушення (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони).
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.
Об'єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов'язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів.
Суб'єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ.
Суб'єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб'єкта правопорушення).
Отже субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.
З огляду на зміст предмету судового розгляду, доводів сторін та поданих письмових заперечень, на думку суду, необхідним є вирішення питань щодо: змісту та умов застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство до суб'єктів субсидіарної відповідальності та ефективності обраного ліквідатором способу захисту інтересів боржника та кредиторів тощо.
Згідно з статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Провадження у справі про банкрутство боржника було відкрито 06.02.2014 року.
Слід зазначити, що Кодекс України з процедур банкрутства набув чинності 21.10.2019 року, тобто норми про притягнення керівника, засновників та третіх осіб за доведення до банкрутства не існувало, а отже була відсутня цивільна відповідальність в рамкам справи про банкрутство боржника.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, а роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ["Cantoni v. Frace", заява № 17862/91, §31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, §65)].
Крім того, суд керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
З системного аналізу вище викладеного, суд дійшов висновку, відмовити ліквідатору боржника в задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника та стягнення 21.370.652, 32 грн.
Керуючись ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. ст. 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1.Відмовити ліквідатору боржника в задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника та стягнення 21.370.652, 32 грн.
2.Ухвала набрала чинності з дати її прийняття та підлягає оскарженню в порядку встановленому законом.
Суддя М.В. Пасько