пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
14 листопада 2022 року Справа № 903/704/22
за позовом: Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк", м. Київ
до відповідача: Луцької міської ради, м. Луцьк
про стягнення 544 000 грн. 00 коп.
Суддя Кравчук А.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
13.09.2022 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" до Луцької міської ради про стягнення 544 000 грн. 00 коп. та судових витрат по справі.
Ухвалою суду від 15.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У відзиві зазначити електронну адресу, іншу контакту інформацію для надіслання процесуальних документів у справі. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження запропоновано відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.
Відповідач ухвалу суду отримав 16.09.2022 (а.с. 29).
Строк для подання відзиву - по 03.10.2022.
Відповідач у відзиві, який на адресу суду надійшов 04.10.2022, позовні вимоги заперечує, оскільки Луцька міська рада не набула права власності на спірну квартиру. Зазначає, що позивачем не доведено повного складу правопорушення, що є обов'язковою умовою для стягнення збитків. В матеріалах справи відсутні первинні докази на підтвердження факту наявності і розміру заборгованості за кредитом станом на дату смерті ОСОБА_1 . Поданий позивачем висновок про вартість спірної квартири не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки базується на припущеннях.
У клопотанні від 04.10.2022 відповідач просить поновити строк для подання відзиву зважаючи на не значний термін пропуску, зокрема один день. Вказує, що ухвала суду про відкриття провадження у справі зареєстрована Луцькою міською радою лише 19.09.2022.
Ухвалою суду від 20.10.2022 поновлено Луцькій міські раді встановлений ухвалою суду від 15.09.2022 строк для подання відзиву та долучено його до матеріалів справи.
Позивач відзив відповідача отримав 11.10.2022, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (а.с. 53).
Строк для подання відповіді на відзив - по 14.10.2022.
Відповідь на відзив на адресу суду не надходила.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи відсутність відповіді на відзив позивача, закінчення строку на її подання, ст. 248 ГПК України щодо розгляду справи у спрощеному провадженні у розумні строки, призначення справи без повідомлення сторін, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
12.06.2008 між ВАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №86/08-Ж/02 (а.с. 4-6), згідно умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 49 000 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти згідно з умовами кредитного договору.
В якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком та позичальником укладено договір іпотеки № 86-08/02 від 12.06.2008 (а.с. 7-9), посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троц Ю.Б. 12.06.2008 за реєстровим № 3211, відповідно до якого в іпотеку банку передано належну позичальнику на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотекою може бути забезпечено виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути у майбутньому на підставі договору, що набрав чинності; іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.05.2012 № 2-7902/2011 за позовом АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів стягнуто з позичальника на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 64 560,48 доларів США та пеню в сумі 113 273,85 грн. (а.с. 10-11).
Внаслідок невиконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором №86/08-Ж/02 від 12.06.2008 станом на день її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) банком нараховано заборгованість за цим договором у сумі 102 845,94 доларів США, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов'язанні.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за договором, за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо повернення кредиту, у тому числі і зобов'язання за договором іпотеки, не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1277 ЦК України заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Аналогічні положення містить і частина перша статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" згідно з якою спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
АБ «Укргазбанк», як кредитор спадкодавця, звернувся до Першої Луцької державної нотаріальної контори ГТУЮ у Волинській області із заявленою до спадкоємців письмовою вимогою про погашення такої заборгованості.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.05.2020 № 161/13675/19 за заявою АБ «Укргазбанк» визнано відумерлою спадщину ОСОБА_1 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та передано цю квартиру, як відумерлу спадщину, у власність територіальної громади міста Луцьк Волинської області (а.с. 17-18).
Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них (частина четверта статті 1277 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
АБ «Укргазбанк» звернувся до Луцької міської ради з листом від 09.09.2020 щодо задоволення своїх кредиторських вимог, заявлених до спадкоємців ОСОБА_1 на суму 102 845,94 доларів США, які згідно статті 1231 Цивільного кодексу України мають бути відшкодовані у межах вартості майна (квартири), як відумерлої спадщини (а.с. 19).
Луцька міська рада листом від 30.09.2020 повідомила, що нею вживаються заходи щодо реєстрації права власності за Луцькою міською територіальною громадою на квартиру, яку визнано відумерлою спадщиною (а.с. 20).
АБ «Укргазбанк» повторно звернувся до Луцької міської ради з листом від 02.12.2020 щодо задоволення своїх кредиторських вимог (а.с. 21).
Луцька міська рада листом від 28.12.2020 повідомила, що за Луцькою міською територіальною громадою не зареєстроване право власності на квартиру, яку визнано відумерлою спадщиною, а тому відсутні підстави для розгляду питання щодо задоволення вимог кредиторів у порядку ст. 1231 ЦК України (а.с. 22).
Згідно висновку ПП «Оціночна компанія «Лемберг» від 16.02.2022, здійсненого на замовлення АБ «Укргазбанк», вартість спірної квартири складає 544 000 грн. 00 коп. (а.с. 22).
Частиною першою статті 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340, пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17.
Судом врахована правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 13.04.2021 у справі №910/11702/18. У зазначеній постанові викладено висновок про те, що: "згідно з частинами першою, четвертою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Частиною четвертою статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва; 2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язань); інші речові права відповідно до закону.
Аналіз наведених вище положень статті 1277 ЦК України дає підстави дійти висновку, що за результатами розгляду заяви про визнання спадщини відумерлою та прийняття відповідного рішення судом орган місцевого самоврядування після набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою стає власником майна, що входить до складу спадщини. Схожі за змістом висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №914/2588/17, від 22.11.2018 у справі №914/2637/17.
Отже, з урахуванням змісту наведених положень чинного законодавства суд вважає, що як речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, так і майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно, є правами, нерозривно пов'язаними з нерухомим майном, а тому такі права підлягають державній реєстрації та виникають з моменту відповідної реєстрації.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Луцької міської ради від 07.09.2022 відмовлено у державній реєстрації прав власності на спірну квартиру у зв'язку з наявними суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (а.с. 39).
Згідно інформаційної довідки з державних реєстрів від 30.09.2022 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 зареєстровано за іншою особою (не за Вершинською Н.А.) (а.с. 40-41).
В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують прийняття Луцькою міською радою в комунальну власність відумерлої спадщини у вигляді нежилого приміщення в АДРЕСА_2 у встановленому законом порядку.
Отже, звернення АБ "Укргазбанк" до господарського суду з позовом до Луцької міської ради, виходячи зі змісту статей 1231 та 1277 ЦК України, є безпідставним, оскільки відповідач не є власником відумерлого майна.
Виходячи із зазначених положень законодавства та встановлених обставин справи, позивачем не доведено та не обґрунтовано належними і допустимими доказами факту порушення, невизнання чи оспорення відповідачем його права або інтересу у спірних правовідносинах, що є передумовою для звернення до господарського суду за його захистом.
Позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав при зверненні до господарського суду, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 924/692/21 від 30.06.2022.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У зв'язку з відмовою у позові правові підстави покладення судових витрат на відповідача відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" до Луцької міської ради про стягнення 544 000 грн. 00 коп. відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя А. М. Кравчук