Справа № 752/1931/22
Провадження № 2/752/5180/22
іменем України
13 жовтня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за період відсторонення,-
у січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за період відсторонення, в якому просив:
-визнати незаконним та скасувати наказ № 466/к від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи» про його відсторонення від роботи;
-зобов'язати Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України виплатити йому середній заробіток за весь період відсторонення від роботи.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що працює на посаді старшого наукового співробітника Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України.
22.10.2021 року його ознайомили під підпис з наказом № 126 від 20.10.2021 року «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої корона вірусом Sars-Co V-2», з якого йому стало відомо про те, що з 08.11.2021 року працівники будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати у разі відсутності профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 або абсолютних протипоказань, до проходження ними відповідного щеплення, посилаючись на наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року №2153, наказ Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595 (в редакції від 11.10.2019 року № 2070), п. «б» ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» й посилаючись на розпорядження президії НАН України № 515 від 13.10.2021 року.
08.11.2021 року його було ознайомлено з наказом № 466/к від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи», з якого йому стало відомо про відсторонення на час відсутності щеплення проти Covid-19 без збереження заробітної плати.
Вважав, що такі дії Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України є незаконними, порушують його конституційні права, адже, ст. 46 КЗпП України не містить такої підстави відсторонення як відмова працівника від щеплення, відсутність щеплення не є порушенням трудової дисципліни, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не встановлюється перелік обов'язкових щеплень, COVID-19 в даний перелік не включений.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 02.02.2022 року відкрито провадження у справі з проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с. 59).
Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України у строки, визначені ухвалою 02.02.2022 року, подало відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених вимог заперечив за їх необґрунтованості та недоведеності.
Вказав, що відсторонення позивача було проведено у повній відповідності до вимог чинного законодавства без допущення порушення прав останнього.
Зазначив, що станом на 07.11.2021 року позивач не надав підтверджень про проведення щеплення проти COVID-19 або наявність у нього протипоказань, про необхідність яких він був повідомлений під підпис, тому 08.11.2021 року було видано № 466/к «Про відсторонення від роботи», з яким він також ознайомився під особистий підпис, тому відсутні підстави для задоволення його позовних вимог (а.с. 84-152).
Відповідь на відзив не надходила.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов до наступного.
Судом встановлено, що згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України і з 10.09.2021 року обіймає посаду старшого наукового співробітника відділу № 20 (а.с. 27-29).
20.10.2021 року Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України видано наказ № 123 «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої корона вірусом Sars-Co V-2», яким наказано, зокрема, до 22.10.2021 року забезпечити працівників Інституту під розпис про необхідність обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 до 07.11.2021 року; попередити працівників, що починаючи з 08.11.2021 року у разі відсутності профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 або абсолютних протипоказань до їх проведення, вони будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати згідно ст. 46 КЗпП України до проходження ними щеплення; попередити працівників про необхідність подачі до 05.11.2021 року до відділу кадрів документів, що посвідчують проходження профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 або наявність абсолютних протипоказань до їх проведення (а.с. 35-36).
Наказом від 08.11.2021 року № 466/к відсторонено ОСОБА_1 без збереження заробітної плати від виконання посадових обов'язків на час відсутності щеплення проти Covid-19 без збереження заробітної плати (а.с. 25).
Вищевказаний наказ був винесений на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої корона вірусом Sars-Co V-2» від 09.12.2020 року № 1236, розпорядження Президії НАН України № 515 від 13.10.2021 року та на виконання наказу ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої корона вірусом Sars-Co V-2» від 20.10.2021 року № 126.
12.11.2021 року ОСОБА_1 подав заяву із запереченнями на наказ про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати, на що ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України листом від 13.12.2021 року № 67/1592 повідомив позивача про правомірність його відсторонення та тимчасовий характер останнього до подання підтверджуючих документів про проведення щеплення чи наявність абсолютних протипоказань до нього (а.с. 37-47).
Наказом від 28.02.2022 року № 19 «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи» ОСОБА_1 допущений з 01.03.2022 року до роботи (а.с. 132-133).
Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції. Норми Конституції є нормами прямої дії (ст.8 Конституції України).
У зазначених тезах узагальнений зміст верховенства права, яке забезпечується шляхом встановлення юридичної сили норм Конституції, зокрема щодо прав людини і громадянина, як домінуючими над змістом інших законів і нормативно-правових актів (постанов уряду, наказів міністерств тощо). Тобто, якщо норма закону чи нормативно-правового акту суперечить нормі Конституції України, для правильного правозастосування слід використовувати норму Конституції.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому випадку будуть нівельовані норми верховенства права і буде порушений правопорядок.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні Великої Палати КС України від 28.08.2020 року у справі за № 1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови КМ України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частини першої, третьої ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев'ятого п. 2 розділ ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначається, що згідно зі ст. 64Конституції України, права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України.
Таке обмеження може встановлюватися виключно законом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04.10.2021 року № 2153, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хворобиCOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 не містить положень про обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Відповідно до змісту ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ст. 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Відповідно до п. 3ст. 281 ЦК України медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.
Згідно ст. 12 Закону України № 1645-111 від 06.04.2000 року «Про захист населення від інфекційних хвороб», та ст. ст. 42, 43 Закону України № 2801-ХІІ від 19.11.1992 року «Основи законодавства України про охорону здоров'я», передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до змісту ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та календаря профілактичних щеплень в Україні, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595(у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 11.08.2014 року № 551), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 року № 1237/26014, до профілактичних та обов'язкових щеплень, що включаються до календаря щеплень, відносяться щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.
Тобто, зазначенні норми матеріального права містять вичерпний перелік обов'язкових захворювань, які на підставі цих норм включені до календаря профілактичних щеплень в Україні, а щеплення проти СОVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов'язкових щеплень, визначених Законом, і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи у разі її обґрунтованої відмови від щеплення проти СОVID-19.
Таким чином, відсторонення працівників у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб, до яких віднесено дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими.
Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Тобто, у правовому аспекті цієї норми закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення права у роботодавця на відсторонення працівника від роботи відбувається тільки за наявності необґрунтованої відмови особи за поданням відповідної, тобто уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби.
Таким чином, у разі надання працівником обґрунтованої відмови, відсутні підстави у посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для подання, а у роботодавця права на відсторонення працівника від роботи.
Крім того, Закон не містить поняття необґрунтована відмова від щеплення, як і не містить вказівок, у якому вигляді подається зазначена відмова і до якого органу.
Отже, особа на свій розсуд обирає форму відмови та орган для її подання і жодна посадова особа, у зв'язку з відсутністю в Законі поняття необґрунтованої відмови, не має права надавати їй будь-яку кваліфікацію, оскільки сама відмова в межах права повинна містити лише ознаки письмового чи усного обґрунтування.
Посилання відповідача на те, що позивачем не надано жодного документально підтвердженого доказу про наявність обставин, що не дозволяють проводити щеплення, суд не приймає до уваги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних»особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід'ємними і непорушними.
Згідно ст. 39-1 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я», пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.
Крім цього, відповідно до ст. 46 КЗпП України відмова працівника про надання конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обґрунтована відмова працівника від обов'язкових профілактичних щеплень.
Твердження відповідача про те, що наказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2 та до яких відноситься позивач, судне приймає до уваги, оскільки сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153не містить положень про обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Крім того, до профілактичних та обов'язкових щеплень, що включаються до календаря щеплень, відносяться щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу, а щеплення проти СОVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов'язкових щеплень, визначених Законом, і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи у разі її обґрунтованої відмови від щеплення проти СОVID-19.
Тобто, відсторонення працівників у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб, до яких віднесено дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.
Інші доводи відповідача висновки суду не спростовують.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відсторонюючи позивача від роботи, відповідач діяв на підставі зазначеного вище матеріального законодавства з істотним порушенням процедурного і переслідував легітимну мету захистити інших осіб від поширення COVID-19, разом з цим, відстороненням від роботи позивача без збереження заробітку відповідач позбавив його професійної взаємодії та засобів до існування на невизначений строк, що є очевидно непропорційним (несправедливим); з цих мотивів втручання держави є неправомірним, що тягне необхідність судового захисту її права на повагу до приватного життя.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання незаконним та скасувати наказ № 466/к від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи» про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Щодо стягнення середнього заробітку.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).
Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України) (постанова Верховного Суду від 21.08.2019 року. у справі №712/3841/17).
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.07.2018 року у справі №552/3404/17 та від 24.04.2020 року у справі №815/5976/14, і яка згідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин: «...вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати...», «...виплата за вимушений прогул - є заробітною платою, ... вона обчислюється саме у прив'язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію...».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.04.2020 року в справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) зроблено висновок, що у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої заробітної плати.
За ч. 1 ст. 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Отже, судом було встановлено, що позивач починаючи з 08.11.2021 року до 01.03.2022 року був позбавлений можливості працювати, з підстав його незаконного відсторонення від роботи, та відповідно отримувати заробітну плату, тому вказаний період підпадає під визначення «час вимушеного прогулу», оскільки позивачка не виконувала роботу не зі своєї волі, а з вини відповідача.
Водночас, згідно з ч.3ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, оскільки позивач перебував у вимушеному прогулі у період з 08.11.2021 року до 01.03.2022 року, суд, розглядаючи справу в межах заявлених вимог, вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити позивачу заробітну плату за час даного вимушеного прогулу.
Також в порядку, визначеному ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 992,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 141, 258, 263, 265, 273, 274-279, 352-354 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за період відсторонення - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ № 466/к від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи» про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Зобов'язати Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 року до 01.03.2022 року.
Стягнути з Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України на користь держави судовий збір в сумі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України, код ЄДРПОУ 05416923, адреса: вул. Казимира Малевича, буд. 11, м. Київ, 03150.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко