Справа № 727/4723/22
Провадження № 2/727/1207/22
08 листопада 2022 року м. Чернівці
Шевченківський районний суд м. Чернівці
в складі:
головуючого судді Терещенко О.Є.
при секретарі Пятницькій К.В.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Чернівці, цивільну справу за позовом міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків,-
встановив :
15.06.2022 року до Шевченківського районного суду м.Чернівці надійшов позов МКП «Чернівцітеплокомуненерго» до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказував на те, що в ході проведення позапланової інвентаризації, яка була призначена наказом директора МКП «Чернівцітеплокомуненерго» №56 від 19.04.2021 року, було виявлено нестачу солі тех-нічної, в кількості 56 162,146 кг, на загальну суму 77 503 грн 76 коп, яка рахувалася за ОСОБА_4 .
Внаслідок виявленої нестачі, наказом директора МКП «Чернівцітеплокомуненер-го» №71-к/тм від 30 червня 2021 року, на підставі протоколу №5 від 17 червня 2021 року, за порушення трудової та виробничої дисципліни, за неналежне виконання своїх трудових обов'язків, ОСОБА_4 було оголошено догану.
Оскільки ОСОБА_4 , який згідно договорам від 25.06.2010 року, 16.09.2019 року та 01.07.2020 року ніс повну матеріальну відповідальність за зберігання солі тех-нічної, представник позивача, на підставі ст.130 КЗпП України, просив стягнути завдані збитки підприємству та судові витрати.
Ухвалою суду від 28.06.2022 року справу прийнято цим складом суду до розгляду та вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, наполягала на їх повному задоволенню.
Представник відповідача - адвокат Фортуна Г.Г. позовні вимоги вважав необ-грунтованими і просив відмовити в їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що він свої трудові обо-в'язки виконував належним чином, просив відмовити в задоволенні позову через його необгрунтованість.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи та оцінив-ши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, вста-новленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизна-них або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з вимогами ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передба-чених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що в період з 05.05.2009 року по 30.07.2021 року відповідач ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з позивачем МКП «Чернівцітеплоко-муненерго», працюючи на різних посадах даного підприємства.
25.06.2010 року, 16.09.2019 року та 01.07.2020 року ОСОБА_4 укладав договір про повну матеріальну відповідальність з позивачем.
Відповідно до наказу директора МКП «Чернівцітеплокомуненерго» №56 від 19.04.2021 року діючою інвентаризаційною комісією було проведено позапланову ін-вентаризацію та складено інвентаризаційний опис, в якому були перелічені матеріальні цінності, передані матеріально відповідальній особі - ОСОБА_4 під розпис, на відповідальне зберігання.
По результатам проведення робочою інвентаризаційною комісією №5 на під-приємстві «Чернівцітеплокомуненерго» було складено протокол №5 від 17 червня 2021 року, яким було встановлено, що у матеріально-відповідального ОСОБА_4 на мо-мент перевірки відсутні матеріали, вказані в інвентаризаційному описі. Таким чином, за твердженням позивача, було виявлено нестачу солі технічної, яка рахувалася за ОСОБА_5 в кількості 56 162,146 кг, на заальну суму 77 503 грн 76 коп.
Відповідно до ст.130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідаль-ність за шкоду, заподіяну підприємству, установі організації внаслідок порушення по-кладених на них трудових обов'язків.
Відповідно до роз'яснень викладених в Пленумі Верховного Суду України в по-станові від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкоду-вання шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цін-ності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Пряма дійсна шкода є саме підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріаль-ної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання матеріальної відпові-дальності необхідні ще три умови: протиправна поведінка працівника, причинний зв'я-зок між протиправною поведінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що на-стала, і вина працівника.
Відповідно до ст. 138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести на-явність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року N 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації їх працівниками» суд у кожному випадку зобов'яза-ний вживати передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного з'я-сування обставин, від яких згідно зі статтями 130,135-3,137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підля-гає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'яз-ки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебу-ває в трудових відносинах.
Згідно з ч.2 ст.130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідаль-ності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) ви-на в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації прове-сти затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові ви-плати.
Протиправна поведінка працівника - це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов'язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій.
Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.
Обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.
Зі змісту ч.2 ст.130 КЗпП України матеріальна відповідальність працівника на-стає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації май-нової шкоди.
Трудове законодавство не містить визначення вини. Тому слід використовувати визначення вини, викладене в ст.ст. 23, 25 Кримінального кодексу України з урахуван-ням особливостей трудових правовідносин.
Вина працівника - це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльно-сті та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діян-ня вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нане-сено джерелом підвищеної небезпеки).
Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.
Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недо-статній передбачливості при виконанні трудових обов'язків: працівник або не передба-чив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.
Якщо працівник усвідомлював, що в його діях не виявляється належна турбот-ливість про збереження майна власника, якщо він передбачав можливість настання пря-мої дійсної шкоди, але легковажно розраховував запобігти цим наслідкам, має місце не-обережна вина працівника у формі самовпевненості.
Якщо працівник не усвідомлював, що в його діях немає належної турботливості про збереження майна власника, якщо він не передбачав можливості заподіяння майну власника прямої дійсної шкоди, хоча за обставин, що склалися, міг і повинен був це ус-відомлювати, у діях працівника є ознака необережної вини у формі недбалості.
Самовпевненість та недбалість також не виділяються в КЗпП України, але ці дві форми необережної вини також можуть враховуватися при визначенні розміру прямої дійсної шкоди, що підлягає покриттю працівником відповідно до ст.137 КЗпП.
Матеріальна відповідальність за трудовим законодавством настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Форма вини впливає на вид та межі матеріальної відповідальності.
Прямий зв'язок - це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучі-стю випливає з дій чи бездіяльності працівника.
У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності.
Адже згідно зі змістом ч.2 ст.130 КЗпП України матеріальна відповідальність працівника за трудовим правовідношенням має особистий характер. Це пов'язано з тим, що виконувати доручену йому роботу працівник повинен особисто (ст.30 КЗпП).
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє пра-цівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести на-явність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду належних та допу-стимих доказів завдання підприємству матеріальної шкоди, саме відповідачем. При цьому, суд не може залишити поза увагою, що позивачем не надано суду і доказів саме передачі відповідачеві ОСОБА_4 товаро-матеріальних цінностей (солі технічної) за актом прийому-передачі, накладними, тощо.
Окрім того, позивачем, не було надано жодного доказу наявності протиправної поведінки відповідача або його винних дій чи бездіяльності, що призвели до втрати ма-теріальних цінностей, а також причинного зв'язку між його винними діями чи безді-яльністю і шкодою, що настала.
Згідно з вимогами ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаче-них цим Кодексом випадках.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд вста-новлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і запере-чення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ч.1 ст.76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.
Відповідно до ст.ст. 77-78 ЦПК України суд приймає до розгляду лише ті дока-зи, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверд-женні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими за-собами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті об-ставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випад-ків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.6 цієї ж статті доказування не може ґрунту-ватися на припущеннях.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час роз-гляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказуван-ня покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це по-ложення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному про-цесі.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить су-ду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин спра ви в їх сукупності, керуючись законом.
З урахуванням встановлених обставин справи та враховуючи принцип справед-ливості, добросовісності, розумності цивільного судочинства, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не було надано жодного доказу наявності протиправної поведінки відповідача або його винних дій чи бездіяльності, що призвели до втрати матеріальних цінностей (солі технічної) та спри- чинення матеріальних збитків підприємству саме відповідачем.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати з відповідача не стя-гуються та покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 141, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд -
Позов Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівни-ком під час виконання трудових обов'язків - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеля-ційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом трид-цяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну час-тину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судо-вого рішення.
Суддя: О.Є.Терещенко