Справа № 712/7963/22
Провадження № 2-а/712/103/22
16 листопада 2022 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого/судді Романенко В.А.
за участю секретаря Шаповал А.Ю.
розглянувши в спрощеному позовному провадженні, без виклику сторін, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Черкаській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом Управління патрульної поліції в Черкаській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, посилаючись на те, що постановою серії ЕАР № 5926508 від 22.09.2022 року, винесеною інспектором роти № 1 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Черкаської області молодшим лейтенантом поліції Переваловим Олександром Юрійовичем, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за ч. 2 ст.122 КУпАП за те, що 22.09.2022 року о 19.55 годині в м. Черкаси по вул. Смілянській 140, керуючи транспортним засобом Subaru Impreza номерний знак НОМЕР_1 здійснив проїзд перехрестя на заборонений жовтий сигнал світлофора, чим порушив вимоги п.п 8.7.3. ПДР України.
Вважає, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вказане порушення є незаконною з наступних підстав.
Із оскаржуваної постанови вбачається, що позивач порушив приписи пп. «г» п. 8.7.3. ПДР України чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.
За змістом пп. «ґ» п. 8.7.3. ПДР України вбачається, що жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.
За змістом п. 8.10 ПДР України, у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69, якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
При розгляді справи, позивачем були надані усні пояснення, які повинні бути зафіксовані на боді камери поліцейських. У поясненнях позивач зазначив, що він рухався по вул. Смілянська м. Черкаси, на швидкості приблизно 50-54 кілометри на годину, в машині знаходились його двоє малолітніх дітей. Під'їжджаючи до світлофора на ньому було відображено зелене світло і він продовжив рух. В ході руху, коли позивач практично вирівнявся із світлофором він помітив, що світло перемкнулося на жовте. При прийнятті рішення позивач усвідомив, що виконати вимоги п. 8.10 ПДР України він практично не може, оскільки вже виїхав на перехрестя, а застосування екстреного гальмування не зупинить транспортний засіб до перехрестя автодоріг. Крім того, екстрене гальмування може бути травмонебезпечне для його дітей. Оцінивши навколишню обстановку, він з'ясував, що якщо він продовжить рух, то не створить перешкод для іншого транспорту та пішоходів. І навпаки, якщо запровадить екстрене гальмування, він зупиниться десь посередині перехрестя, чим створить аварійну обстановку і тому продовжив рух.
Приписами п.8.11. ПДР України зазначено, що водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих ПДР України, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.
Як вбачається із матеріалів справи, в них відсутні будь які данні, які б вказували на те що дії Позивача згідно приписів п. 8.11. ПДР України, створили небезпеку іншим учасникам дорожнього руху, чи пішоходам.
Отже, з наведених обставин дії позивача відповідали нормам ПДР України, а постанова серії ЕАР № 5926508 від 22.09.2022 року, є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню в зв'язку з неповними з'ясуванням інспектором обставин, що мають значення для справи, а також невідповідністю висновків інспектора фактичним обставинам справи.
Просить скасувати постанову серії ЕАР № 5926508 від 22.09.2022 року, винесену інспектором роти № 1 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Черкаської області молодшим лейтенантом поліції Переваловим Олександром Юрійовичем, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за ч. 2 ст.122 КУпАП.
Стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень на користь позивача.
Ухвалою суду від 19 жовтня 2022 року відкрито провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Черкаській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та вирішено розглядати справу у спрощеному позовному провадженні, без виклику сторін.
Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Положеннями ч. 5 ст. 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше. За клопотання однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо стягнення грошових сум, які ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
10.11.2022 року до суду від представника Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції Скляренко М. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просять у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, оскільки поліцейський діяв виключно на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України і постанова винесена ним з дотриманням та у повній відповідності нормам матеріального і процесуального права і є такою, яка не має підстав для скасування.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 8 Конституції задекларовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
З постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАР № 5926508 від 22.09.2022 складеної інспектором роти № 1, батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Черкаській області молодшим лейтенантом поліції Переваловим Олександром Юрійовичем, вбачається, що ОСОБА_1 22.09.2022 року о 19:55 годині в м. Черкаси по вул. Смілянській, 140, керуючи транспортним засобом Subaru Impreza, номерний знак НОМЕР_1 здійснив проїзд перехрестя на заборонений жовтий сигнал світлофора, чим порушив вимоги п.п. 8.7.3 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП».
Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
В позовній заяві позивач вказує на те, що ПДР він не порушував, зазначає, що під'їжджаючи до перехрестя він звернув увагу, що світлофор переключився з режиму зеленого миготливого сигналу на жовтий, але він не зміг зупинити транспортний засіб не застосовуючи екстреного гальмування.
Згідно із п. 1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно із п. 8.7.3 в) ПДР, зелений миготливий сигнал світлофора дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух.
Тобто, жовтому сигналу світлофора передує зелений миготливий сигнал, який попереджає про його наступне увімкнення.
Пунктом 8.7.3 ґ) ПДР визначено, що жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.
Положеннями п. 2.3 б) ПДР встановлено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Із вищезазначеного слідує, що позивач під'їжджаючи до світлофору повинен був бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, при увімкнені зеленого миготливого сигналу, який передує жовтому та попереджає про його увімкнення, врахувати технічний стан транспортного засобу та розрахувати можливість зупинки у місці, визначеному п. 8.10 ПДР при увімкнені жовтого сигналу світлофора.
Відповідно до п. 8.11 ПДР, водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.
Отже, водієві дозволяється здійснити проїзд перехрестя на заборонений жовтий сигнал світлофора відповідно до п. 8.11 ПДР за сукупністю таких умов: неможливість зупинити транспортний засіб у визначеному місці; неможливість здійснення зупинки пов'язана із застосуванням екстреного гальмування.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу під час розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським відносно позивача в його діях був встановлений склад адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП в той час, як факт неможливості зупинити транспортний засіб у визначеному місці не вдаючись до екстреного гальмування не був підтверджений відповідними доказами.
Відповідно до п. 1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Нормами ч. 2 ст. 122 КУпАП встановлена відповідальність, серед іншого, за проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника.
Отже, твердження позивача про виконання ним п. 8.11 ПДР не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується наданим суду відеозаписом, зробленим за допомогою службового нагрудного відео реєстратора.
Позивач в позовній заяві вказує на те, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
При цьому позивач зазначає, що склад інкримінованого йому правопорушення є не повним, а саме: відсутня об'єктивна сторона правопорушення (у зв'язку з тим, що він правопорушення не вчиняв) та відсутня суб'єктивна сторона.
З даним твердженням позивача суд не погоджується, з огляду на наступне.
За загальним правилом об'єктивної сторона адміністративного правопорушення це сукупність зовнішніх ознак, що характеризують це правопорушення, до яких, зокрема, відноситься: дата, час, місце вчинення правопорушення.
Усі зазначені ознаки були встановлені інспектором патрульної поліції та внесені до оскаржуваної постанови (п. 6).
За загальним правилом суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. До структури суб'єктивної сторони відносять: вину, мотив, мету та емоційний стан особи, яка вчинила правопорушення.
Вину позивача було встановлено під час розгляду справи та доведено належним та допустимим доказом, про наявність якого було повідомлено позивача.
Мету, вчиненого позивачем правопорушення, також було встановлено під час розгляду справи та враховано під час винесення оскаржуваної постанови. Позивач вказував під час розгляду справи, а пізніше в тексті позовної заяви, що він здійснив проїзд пішохідного переходу на заборонений сигнал світлофора, з метою уникнення екстреного гальмування. Однак жодних доказів на підтвердження того, що дорожня обстановка, в той момент, була такою, що змусила б позивача вдатись до екстреного гальмування, ним не були надані ні під час розгляду справи, ні до позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивач у позовній заяві стверджує, що під час розгляду справи відносно нього та під час винесення оскаржуваної постанови, інспектором не були враховані його пояснення щодо вчинення правопорушення.
Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Відповідно до частини другої статті 279 КУпАП головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Згідно з частиною другою статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
У статті 222 КУпАП чітко встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, другою і третьою статті 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
На час виникнення спірних відносин законодавством було передбачено спрощену процедуру розгляду посадовою особою УПП справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП. Вказане виключає необхідність дотримання інспектором поліції таких процедур, передбачених для розгляду справи про адміністративне правопорушення в загальному порядку, як надання особі можливості скористатися правом на правову допомогу, подати клопотання про перенесення розгляду справи за місцем проживання особи тощо.
Позивачу було роз'яснено його права та обов'язки, під час розгляду справи позивач надав свої пояснення в усній формі.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у Постанові від 07.11.2019 по справі №487/2179/17.
На підтвердження факту вчинення правопорушення відповідачем до відзиву додано відеозаписи з нагрудного службового відеореєстратора інспектора, якими зафіксовано спілкування з позивачем, процедуру розгляду справи відносно позивача.
Проаналізувавши докази вчинення позивачем правопорушення, суд не погоджується із зазначеним позивачем у позовній заяві твердженням про порушення інспектором процедури розгляду справи та про неврахування його пояснень щодо вчинення ним правопорушення, та враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
У відповідності до ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії».
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 у справі №904/8308/1, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Верховний Суд у своїй Постанові від 27.06.2018 по справі № 826/1216/16 зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, як зазначалось вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на вищевикладене суд вважає, що попри те, що право на відшкодування витрат закріплено в КАС України, а граничний розмір компенсації таких витрат законом не обмежений, розмір витрат підлягає доказуванню, а право на їхнє відшкодування не є абсолютним.
При цьому, заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності з огляду на наступне: позовна заява про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення є типовою, не потребує спеціальних знань, а тому, відповідно, не потребує значних витрат у часі чи матеріальних затрат; сума витрат, понесених за отримання професійної правничою допомоги, яка за твердженням позивача складає 3000 грн., є неспівмірною із сумою штрафу, що складає 510 грн.
Водночас, такі види судових витрат як «первісна консультація, консультація із вивченням матеріалів», «вивчення матеріалів та нормативної бази для складення позову ...» не потребують жодних матеріальних витрат.
При цьому вищезазначені види витрат є складовими підготовки та подання позовної заяви та не можуть бути тарифіковані як окремі послуги.
Крім цього, серед судових витрат у додатку до договору, зазначено, про участь адвоката у судовому засіданні. Вартість такої участі становить 800 грн.
При цьому ухвалою Соснівського районного суду від 19.10.2022 по справі № 712/7963/22 відкрито спрощене провадження без виклику сторін, що унеможливлює задоволення пункту участь у судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 ст. 77 КАС України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 25 червня 2020 по справі № 520/2261/19, визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідач на виконання вимог частини 2 ст. 77 КАС України надав суду усі наявні в нього докази щодо правомірності винесеного ним рішення, а позивач, в свою чергу, не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджували його позицію та вказували на неправомірні дії відповідача.
Усі інші твердження позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються
наданими суду доказами.
У ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що «поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку».
Статтею 52 Закону України «Про дорожній рух», «контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль)».
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з п. 1.3. Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі порушення Правил дорожнього руху.
Кодексом України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-Х (КУпАП), а саме ст. 222 встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту та до їх компетенції відповідно до підвідомчості відноситься ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Також, слід врахувати, що відповідно до ч. 2 ст. 222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до п.п. 16, п. 4 «Положення про Національну поліцію» затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 877, «Національна поліція відповідно до покладених на неї завдань: регулює дорожній рух та здійснює контроль за додержанням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі».
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП та п. 10 «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення обґрунтована, винесена на підставі та у порядку передбаченому законодавством. Доводи позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження.
Постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121,статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14.07.2015 № 596-VIII статтю 258 було доповнено новою частиною такого змісту: «Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі».
Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Крім того, відповідно до пункту 4 наказу МВС «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» від 07.11.2015 № 1395 встановлено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 КУпАП, без складання відповідного протоколу.
Таким чином, інспектором, при розгляді справи про адміністративне правопорушення і винесенні постанови по справі відносно позивача, доведено наявність події та складу адміністративного правопорушення і вини особи у його вчиненні.
За правилами ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на наведене, суд приходить до переконливого висновку про те, що при винесені постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАР № 5926508 поліцейський управління патрульної поліції в Черкаській області Перевалов О.Ю. діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством України, та правомірно притягнув правопорушника ОСОБА_1 до передбаченої законом адміністративної відповідальності, наклавши на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн., а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 9, 121, 126, 251, 265, 283 КУпАП, ст.ст. 9, 72, 77, 162, 242-246, 257, 258, 262, 263, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про дорожній рух», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Черкаській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Шостого апеляційного адміністративного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: В.А. Романенко