Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/2868/22
Провадження 1-кп/711/383/22
15 листопада 2022 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3,4 ст.185, ч.1 ст.361 КК України;
із участю в судовому розгляді:
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 , -
На розгляді в Придніпровському районному суді міста Черкаси знаходиться об'єднані кримінальні провадження, внесені до Єдиного реєсту досудових розслідувань за №12022250310000531 від 25.03.2022 року відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3,4 ст.185, ч.1 ст.361 КК України та №12022250310001514 від 26.07.2022 року відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.
25 жовтня 2022 року ухвалою судді Придніпровського районного суду міста Черкаси вказані кримінальні провадження об'єднані та справу призначено до підготовчого судового засідання.
В судовому засіданні прокурор вважала за необхідне призначити справу до судового розгляду, підстав для повернення обвинувального акту не вбачала, підстави для закриття також відсутні. Також прокурор надала суду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 на 60 діб, яке мотивоване тим, що під час досудового слідства у данному кримінальному провадженні було встановлено наявність ризиків, передбачених у ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: 1) можливе переховування вд органів досудового розслідування та/або суду; 2) можливий незаконний вплив на свідків, експерта у цьому ж кримінальному провадженні; 3) можливе перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; 4) можливе вчинення іншого кримінального правопорушення. Беручи до уваги те, що відповідно до ст. 199 КПК України заявлені ризики не зменшилися, те, що обвинувачений ОСОБА_4 обгрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правоорушень, передбаченихх ч. Ч. 3, 4 ст. 185, ч. 1 ст. 361 КК України, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк віл 5 до 8 років, веде аморальний спосіб життя, не працює, в суспільному житті жодної участі не приймає, притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, усвідомлюючи всі подальні наслідки свідомо вчинив ряд кримінальних правопорушень, що сідчить про небажання переосмислити свої дії без ізоляції для суспільства (п.5 ч. 1 ст. 177 КПК України). Крім того, ОСОБА_4 суспільно-корисною працею не займається, за місцем реєстрації не проживає, постійно змінює місце проживання, офіційно не одружений, а тому матиме реальну можливість змінити місце проживання та переховуватись від суду, що перешкоджатиме досягненню завдання кримінального провадження та досягненню цілей покарання (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України). Підтвердженням того, що не зменшився заявлений ризик щодо вчинення інших кримінальних правопорушень, є розгляд у Городищенському районну суді Черкаської області обвинувального акту по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України у кримінальному провадженні № 12019250190000033, крім того ОСОБА_4 раніше судимий за вчинення корисливих злочинів. Ризик незаконно впливати на потерпілих, свідків, спеціалістів у цьому кримінальному провадження продовжує мати місце, оскільки на даний час жоден свідок не допитаний, також не допитано потерпілих. Ризик незаконного впливу на свідкв та потерпілу в данному кримінальному провадженні також обгрунтовується тим, що обвинуваченому відоме місце проживання потерпілої ОСОБА_6 , 1947 р.н., а також свідка ОСОБА_7 , 2003 р.н., який є пасиноком ОСОБА_4 та вони проживають спільно, у зв'язку з цим, він матиме реальну можливість здійснювати незаконний вплив на них шляхом вмовлянь, погроз чи шантажу з метою зміни останніми раніше наданих показань на його користь чи відмови від надання показань з метою уникнення ним кримінальної відповідальності. Встановлено, що застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого ОСОБА_4 , які б забезпечили запобіганню заявлених ризиків та належної процесуальної поведінки обвинуваченого прокурором не вбачається. Просить клопотання задовольнити та продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_4 .
Захисник ОСОБА_5 не заперечував щодо призначення справи до судового розгляду. Щодо стосується клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 на 60 діб, просив відмовити. Просив змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 з тримання під вартою на домашній арешт зі встановленням певних обов'язків.
Обвинувачений ОСОБА_4 не заперечував щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Що стосується клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою просив відмовити. Змінити з тримання під вартою на домашній арешт зі встановленням певних обов'язків.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, суд прийшов до висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому з наступних мотивів.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст.177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст.178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчинені злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до частин 1, 2 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
Суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України кваліфікуються як тяжкі, у зв'язку з чим йому обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою. Останній не працює, не має офіційного джерела доходу, тому є підстави вважати, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих, вчинити інше кримінальне правопорушення, вказані ризики не зменшились та продовжують існувати, та застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Так, суд приходить до висновку про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів може вдатися до відповідних дій.
Відповідно до положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.
Враховуючи те, що з дня надходження до суду обвинувальних актів судове провадження не завершене, тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, суд приходить до переконання, що наведені обставини у своєму взаємозв'язку дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливе переховування від суду; можливий незаконний вплив на свідків, експерта у цьому ж кримінальному провадженні; можливе перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; можливе вчинення іншого кримінального правопорушення. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
З моменту ратифікації Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Серед них відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України. ч.4 ст.9 КПК України вказує, що у разі наявності протиріччя норм КПК України міжнародному договору, застосовуються положення відповідного міжнародного договору.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для застосування підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (рішення Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 «Баришевський проти України», 12.03.2013 у справі «Волосюк проти України», 25.03.1999 «Пелісьє і Сассі проти Франції»), справа має суспільний інтерес та повинна бути розглянута всебічно, повно та неупереджено, у розумні строки. Вказані суспільні інтереси мають більшу перевагу ніж правила про повагу до свободи особи (справа Європейського суду з прав людини «Калашніков проти Росії», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Російської Федерації).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Так, на час проведення судового розгляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, зокрема можливість обвинуваченого переховуватися від суду, не втратили свою актуальність. Об'єктивних даних що вказують на зменшення чи відсутність ризиків передбачених ст.177 КПК України, які можуть слугувати підставою для застосування до ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу суду не надано.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження вважає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду, тому суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 строком на 60 днів, тобто до 14.01.2023 року включно.
Крім того, заслухавши думку сторін кримінального провадження щодо можливості призначення справи до судового розгляду, суд прийшов до наступних висновків.
Обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 складений у відповідності з вимогами Кримінального процесуального кодексу України і поверненню прокурору не підлягає.
Провадження за обвинувальним актом підсудне цьому суду.
Підстав для закриття провадження немає.
Порушення вимог КПК України, які б унеможливлювали призначити провадження до судового розгляду відсутні, відтак суд приходить до висновку про необхідність призначення об'єднаного кримінального провадження за обвинувальним актом відносно ОСОБА_4 до судового розгляду.
Судове засідання, з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження, слід проводити відкрито, обмеження щодо цього, передбачені ч.2 ст.27 КПК України, відсутні.
Коло осіб, які беруть участь у судовому розгляді, є наступним: прокурор, потерпілі, захисник та обвинувачений.
Обвинуваченим та стороною захисту в судовому засіданні заявлено клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
У відповідності до ч. 2 ст. 317 КПК України - після призначення справи до судового розгляду головуючий повинен забезпечити учасникам судового провадження можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, якщо вони про це заявлять клопотання. Під час ознайомлення учасники судового провадження мають право робити з матеріалів необхідні виписки та копії.
Тому суд вважає за необхідне задовольнити клопотання обвинуваченого та сторони захисту про ознайомлення з матеріалами кримінальних проваджень, зобов'язавши прокурора надати їх в розпорядження суду.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 177-178, 183, 314-317, 331, 372, 376КПК України, суд, -
Об'єднане кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3,4 ст.185, ч.1 ст.361 КК України призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду Придніпровського районного суду м. Черкаси на 13 грудня 2022 року на 16:00 год.
Викликати для участі у судовому засіданні прокурора, обвинуваченого, захисника, потерпілих.
У відповідності до ч. 2 ст. 317 КПК України надати можливість стороні захисту ознайомитися з матеріалами кримінальних проваджень, зобов'язавши прокурора надати їх в розпорядження суду.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3,4 ст.185, ч.1 ст.361 КК України строком 60 днів, тобто до 14 січня 2023 року включно.
В частині продовження дії запобіжного заходу ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду протягом 5 діб з часу її проголошення.
Відповідно до ч.3 ст.395 КПК України для осіб які перебувають під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 16.11.2022 року о 14.00 год.
Головуючий: ОСОБА_1