Справа № 700/695/22
Провадження № 2/700/268/22
16 листопада 2022 року Лисянський районний суд Черкаської області у складі: головуючого - судді Пічкура С.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, у залі суду в смт. Лисянка справу №700/695/22, провадження №2/700/268/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
установив:
Позивач ОСОБА_1 звернувсядо суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до договору дарування житлового будинку від 16.11.2001 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.04.20003 року № 102. В даному житловому будинку зареєстрована і відповідачка. Згідно рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 15.07.2022 шлюб між ними розірвано. Відповідачка в даному будинку не проживає, особистих речей не має, витрати по утриманню та оплаті комунальних платежів не несе, що підтверджується актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 20.09.2022 року. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання. На підставі викладеного, просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком.
Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 01.11.2022 року у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Від відповідачки відзиву не надійшло, про розгляд справи повідомлена поштою.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до договору дарування житлового будинку від 16.11.2001 року позивач прийняв у дар будинок будівельною готовністю 75% в АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці розміром 0,07 га.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 15.07.2022 року, яке набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 20.09.2022 року ОСОБА_2 фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Із Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 набув права приватної власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 04.06.2003 року.
Згідно паспорта позивача, шлюб з відповідачкою зареєстрований 17 липня 1999 року. Таким чином, 25% житлового будинку набуто сторонами у шлюбі, отже на нього поширюються правила спільної сумісної власності подружжя, тому відповідачка є співвласником житлового будинку, з якого відповідач просить зняти її реєстрацію місця проживання.
Суд зазначає, що згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, зміст позовних вимог зводиться до захисту прав позивача як співвласника житлового будинку від порушень з боку відповідача, який зареєстрований у цьому будинку, шляхом визнання останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Законодавством встановлено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Разом з тим, суд встановив, що позивач прийняв у дар будинок будівельною готовністю 75% в АДРЕСА_1 , а набуто ним право власності на спірний будинок 04.06.2003 року, тобто в період спільного проживання подружжя, тобто вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а відповідачка є його співвласником.
Відповідно до ч.2 ст. 317 ЦК України на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Тобто, незалежно від того, де проживає відповідачка, вона як співвласник будинку має право користування цим житловим приміщенням, оскільки зміст права власності складається із правомочностей володіння, користування і розпорядження річчю (майном) власника, а право володіння і право користування нерозривно пов'язані між собою.
У зв'язку із цим визнання відповідачки таким, що втратив право користування житловим приміщенням можливе лише після вирішенні спору про житлові права.
Виходячи з викладеного та керуючись ст. ст. 2, 10-12, 80, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. Д. Пічкур