Справа № 308/8708/21
Іменем України
25 жовтня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
Головуючого - судді Фазикош Г. В.
суддів Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю.
з участю секретаря Зубашкова М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Шкорки Ігоря Михайловича, що діє від імені позивача ОСОБА_1 , та апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 травня 2022 року, ухвалене суддею Дегтяренко К. С., по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Закарпатської обласної прокуратури, Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, -
В липні 2021 року ОСОБА_1 пред'явив позов до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Закарпатської обласної прокуратури, Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Свої вимоги мотивував тим, що з 06.07.2017 року у провадженні СВ Перечинського ВП ГУНП України в Закарпатській області перебуває кримінальне провадження № 12017070130000261 внесене до ЄРДР 06.07.2017 р. за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Підставою внесення відомостей до ЄРДР став факт заволодіння шляхом обману та зловживаючи довірою громадянином ОСОБА_2 коштами громадянина ОСОБА_1 в сумі 4500 грн., а саме продаж скутера без правовстановлюючих належних до нього документів та несправний.
ОСОБА_1 отримав у кримінальному провадженні №12017070130000261 внесеному до ЄРДР 06.07.2017 р. статус потерпілого. Це все підтверджується довідкою про прийняття і реєстрацію заяви від 13.07.2017 р. №4227/106/25/3-2017 видану слідчим СВ Перечинського відділення поліції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Лаб'як В.І.
Однак, станом на час пред'явлення позову жодній особі підозри за ч. 1 ст. 190 КК України навіть не вручено. Позивач вважає, що має право на відшкодування шкоди у зв'язку з незаконними діями та бездіяльністю органів досудового розслідування з приводу надмірно тривалого та неефективного розслідування та притягнення до відповідальності особи, яка вчинила відносно позивача злочин.
Виходячи з указаного, позивач вважає, що розслідуванню, яке тривало вже 4 роки та далі триває, бракувало необхідної ретельності та оперативності, і воно виявилося неефективним, що підтверджено неодноразовими скасуваннями рішень слідчих про закриття кримінального провадження, відстороненням слідчого, тощо, та тим, що винна особа уникнула понесення покарання через сплив строку її притягнення за вчинений злочин з вини державних органів. Також позивач зазначив, що такий тривалий розгляд справи значно вплинув на його моральний стан, в результаті чого ОСОБА_1 змушений був звертатися до лікаря, щоб заспокоїтися, що підтверджується листом КНП «Перечинська лікарня» Перечинської міської ради Закарпатської області від 31.05.2021 р. №1246/2021. У даному листі зазначено, що позивач звертався на прийом до лікаря - психіатра лікарні 02.12.2020 та 24.12.2020 р. з діагнозом: F 43.2 (Розлад пристосувальних реакцій). Лікар виписував позивачу ліки згідно рецепту.
Крім того, під час ознайомлення у 2019 році з матеріалами кримінального провадження позивачем було виявлено, що 10 липня 2017 року слідчий Лабяк В. І. зробив офіційний запит до Перечинської ЦРЛ щодо збирання медичної документації про ОСОБА_1 . Запит стосувався інформації щодо того, чи перебуває на обліку в лікаря нарколога чи психіатра позивач, з якого часу та який у нього діагноз. Перечинська ЦРЛ своїм листом від 10.07.2017 року № 234/2017 надала відповідь стосовно позивача. Дана інформація, на переконання позивача, не була необхідна для належного та ефективного розслідування кримінального провадження № 12017070130000261. Такого роду інформація збирається слідчим в межах кримінального провадження стосовно підозрюваної особи, але не відносно потерпілого. Позивач не давав добровільну згоду на збирання відносно нього приватної інформації, в тому числі медичної. Відповідно, позивач вважає, що держава втрутилася у його особисте життя щодо збирання інформації про стан здоров'я, зловживаючи при цьому наданими повноваженнями.
У зв'язку з цим позивач просив стягнути з державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку завдану йому моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 100 000 грн. (Т.1, а.с.1-4).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17 травня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судовий збір залишено за рахунок держави (Т.1, а.с.227-238).
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 22 червня 2022 року внесено виправлення в рішення суду першої інстанції. Визнано вірними такі дані позивача: «Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстрація місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 » (Т.1, а.с.246-247).
На це рішення адвокат Шкорка І. М., що діє від імені позивача ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та допущені порушення прав позивача під час розслідування кримінального провадження № 12017070130000261. Проте, визначаючи суму відшкодування, суд визначив до стягнення шкоду у значно меншому розмірі, ніж воно є необхідним та справедливим. Позивач вважає, що сума відшкодування має бути збільшена до 100 000 грн. Держала не виконала покладеного на неї завдання щодо захисту прав позивача, не здійснила швидкого, повного та неупередженого розслідування, не притягнула винного до відповідальності. Крім того, держава в особі слідчого, втрутилася в приватне життя позивача усупереч закону та почала збирати конфіденційну медичну інформацію, без згоди на те позивача. Розслідування даного злочину не було важким, оскільки позивач чітко вказав особу, яка заволоділа його коштами. При цьому, у разі вручення підозри позивач мав би право заявити цивільний позов до підозрюваного. Разом з тим, слідство чотири рази безпідставно закривало кримінальне провадження. Правоохоронні органи не виконали усі необхідні дії, вказівки та доручення щодо допиту свідків, огляду скутера, проведення експертиз тощо. Станом на момент пред'явлення позову жодній особі не вручено повідомлення про підозру або не закрито кримінальне провадження. Позивач понад чотири роки очікував кінцевого рішення у даній справі , був знервований, не мав сну, особливо коли незаконно закривалося кримінальне провадження. Просить врахувати обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, нервові стреси, відчуття тривоги, сильні душевні переживання та моральні страждання, приниження, розгубленість. Усе це призвело до того, що позивач змушений був звертатися до лікаря, щоб заспокоїтися, що підтверджується листом КНП «Перечинська лікарня» Перечинської міської ради Закарпатської області від 31.05.2021 р. №1246/2021. У даному листі зазначено, що позивач звертався на прийом до лікаря - психіатра лікарні 02.12.2020 та 24.12.2020 р. з діагнозом: F 43.2 (Розлад пристосувальних реакцій). Лікар виписував позивачу ліки згідно рецепту. Також при визначенні розміру шкоди суд взагалі не надав оцінку статусу особи позивача, який є учасником бойових дій, нагорожений пам'ятною медаллю, а також активно займається громадською діяльністю, є членом ряду громадських організацій (член Української спілки ветеранів Афганістану та член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону України Порошківської сільської ради).
Крім того, під час ознайомлення у 2019 році з матеріалами кримінального провадження позивачем було виявлено, що 10 липня 2017 року слідчий Лабяк В. І. зробив офіційний запит до Перечинської ЦРЛ щодо збирання медичної документації про ОСОБА_1 . Запит стосувався інформації щодо того, чи перебуває на обліку в лікаря нарколога чи психіатра позивач, з якого часу та який у нього діагноз. Перечинська ЦРЛ своїм листом від 10.07.2017 року № 234/2017 надала відповідь стосовно позивача. Дана інформація, на переконання позивача, не була необхідна для належного та ефективного розслідування кримінального провадження № 12017070130000261. Такого роду інформація збирається слідчим в межах кримінального провадження стосовно підозрюваної особи, але не відносно потерпілого. Позивач не давав добровільну згоду на збирання відносно нього приватної інформації, в тому числі медичної. Відповідно, позивач вважає, що держава втрутилася у його особисте життя щодо збирання інформації про стан здоров'я, зловживаючи при цьому наданими повноваженнями.
Враховуючи наведене позивач вважає, що за понесенні ним моральні страждання держава повинна компенсувати йому 100 000 грн. моральної шкоди. Зокрема, 30 000 грн. за неефективне та тривале розслідування кримінального провадження і 70 000 грн. за втручання в особисте життя позивача.
З огляду на це апелянт просить змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити позов у повному обсязі (Т.2, а.с.1-3).
Закарпатська обласна прокуратура також подала апеляційну скаргу на рішення місцевого суду. В апеляційній скарзі керівник обласної прокуратури вказав, що свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував бездіяльністю слідчих та правоохоронних органів, вважаючи також незаконними їх процесуальні рішення, з чим помилково погодився й суд першої інстанції. Однак, вказана обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Такі процесуальні рішення, на які посилається позивач, інше визначення слідчим обсягу і характеру дії при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил ст. 303 КПК України. В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльність слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. Скарги позивача на бездіяльність слідчих та правоохоронних органів свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора, і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст. 1176 ЦК України, як це помилково вважає позивач. Позивачем не надано доказів на підтвердження перенесених ним душевних страждань, погіршення стану здоров'я, порушення нормальних життєвих зв'язків та стосунків з оточуючими, причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та заподіяної шкоди, а також не зазначено, з яких саме міркувань він виходив при визначенні розміру моральної шкоди у сумі 100 000 грн. Звертаючись із позовом до суду, позивач мав довести, яких саме втрат немайнового характеру він зазнав, та яке саме їх матеріальне вираження. Недоведеність зазначених обставин у справі є підставою для відмови у задоволенні позову. Відповідачами у справі неодноразово зверталася увага суду першої інстанції на безпідставність та передчасність заявлених позовних вимог у даній справі. У зв'язку з цим обласна прокуратура просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові в повному обсязі (Т.2, а.с.13-20).
У судовому засіданні в апеляційній інстанції апелянти свої апеляційні скарги підтримали та просили задовольнити. Проти апеляційних скарг один одного заперечили та просили їх відхилити.
Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновків, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення виходячи з таких підстав.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно ч.1 ст.1174 ЦК України шкода , завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов'язком, держава має позитивні обов'язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
У своїх рішення ЄСПЛ неодноразово наголошував, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, зокрема, складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece), заява № 19773/92).
Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність тощо.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 01 грудня 2021 року у справі № 308/14232/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 180/2044/19, від 01 вересня 2021 року у справі № 545/2344/20, від 10 березня 2021 року у справі № 646/8234/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19, від 14 лютого 2022 року у справі № 550/336/21.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Аналіз положень статей 11, 23 та 1167ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
З матеріалів справи слідує, що з 06.07.2017 року у провадженні СВ Перечинського ВП ГУНП України в Закарпатській області перебуває кримінальне провадження № 12017070130000261 внесене до ЄРДР 06.07.2017 р. за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Підставою внесення відомостей до ЄРДР став факт заволодіння шляхом обману та зловживаючи довірою громадянином ОСОБА_2 коштами громадянина ОСОБА_1 в сумі 4500 грн., а саме за продаж скутера без правовстановлюючих належних до нього документів та несправний.
ОСОБА_1 отримав у кримінальному провадженні №12017070130000261 внесеному до ЄРДР 06.07.2017 р. статус потерпілого. Вказане підтверджується довідкою про прийняття і реєстрацію заяви від 13.07.2017 р. №4227/106/25/3-2017 видану слідчим СВ Перечинського відділення поліції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Лаб'як В.І. 08.08.2017 слідчий виніс доручення дільничним офіцерам поліції на проведення слідчих (розшукових) дій, однак, уже 08.09.2017 р. цей слідчий Лаб'як В.І. виніс постанову про закриття кримінального провадження.
19 жовтня 2017 року начальник Перечинського відділу Ужгородської місцевої прокуратури Швед І.І. у кримінальному провадженні №12017070130000261 внесеному до ЄРДР 06.07.2017 р., виніс постанову про скасування постанови про закриття кримінального провадження, оскільки ним встановлено, що постанова про закриття є незаконною, передчасною та підлягає скасуванню. Прокурор встановив, що слідчим не проведено огляд скутера, не вирішено питання про призначення експертизи технічного стану скутера, не допитано первісного власника скутера, а також не вивчено питання щодо обов'язкової реєстрації скутера у відповідних установах.
Листом ГУ НП в Закарпатській області від 22.02.2018 р. № К-86, К-182/106/02/7-2018 повідомлено, що слідчого Лаб'як В.І. зобов'язано розглянути відповідну заяву позивача. Однак, 29.03.2018 р. слідчий Лаб'як В.І. виніс постанову про закриття кримінального провадження.
Ухвалою Перечинського районного суду від 07.06.2018 р. у задоволені скарги позивача про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 29.03.2018 р. відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21.08.2018 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу слідчого судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 7 червня 2018 року про відмову у задоволенні скарги позивача щодо скасування постанови слідчого СВ Перечинського відділення Ужгородського відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, лейтенанта поліції Лабяка В. І., про закриття кримінального провадження від 29.03.2018, - скасовано.
Постановлено нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого СВ Перечинського відділення Ужгородського відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, лейтенанта поліції Лаб'яка В.І., про закриття кримінального провадження, внесенного до ЄРДР за № 120170701030000261 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.І ст.190 КК України, - скасовано. Матеріали кримінального провадження № 1201701030000261 повернуто до СВ Перечинського ВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області для проведення досудового розслідування.
26.11.2018 р. прокурор Перечинського відділу Ужгородської місцевої прокуратури розглянувши матеріали кримінального провадження № 1201701030000261 виніс постанову про відсторонення слідчого від розслідування кримінального провадження, оскільки встановив, що розслідування у кримінального провадження № 1201701030000261 проводиться слідчим Лаб'як В.І. з грубим порушенням вимог КПК України, слідчі дії у кримінальному провадженні з моменту винесення ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 21.08.2018 р. не проводилися та має місце порушення розумних строків слідства.
Прокурор також встановив, що керівник органу досудового розслідування, в порушення ст. 39 КПК України не вжив заходів забезпечення дотримання вимог КПК України під час досудового розслідування. Прокурор також постановив ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого Лабяка В. І. від проведення досудового розслідування кримінального провадження № 1201701030000261 від 06.07.2017 року за ознаками вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та призначення іншого слідчого через неефективність проведення досудового розслідування та порушення розумних строків слідства.
31.07.2019 р. слідчий Димчук В.М. у кримінальному провадженні №12017070130000261, внесеному до ЄРДР 06.07.2017 р., знову виніс постанову про закриття кримінального провадження.
25.09.2019 р. прокурор Перечинського відділу Ужгородської місцевої прокуратури у кримінальному провадженні №12017070130000261 виніс постанову про скасування постанови про закриття кримінального провадження, оскільки ним встановлено, що досудове розслідування проведено з порушенням ст.ст.2,7,23 КПК України. Прокурор встановив, що слідчим не проведено необхідних слідчих дій, вказаних в ухвалі Апеляційного суду Закарпатської області від 21.08.2018 року.
Після цього, ОСОБА_1 жодного разу до слідчого не викликався та жодних процесуальних документів від слідчого не отримував, а тому звернувся для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Однак, йому було повідомлено, що кримінальне провадження закрито датою 30.10.2019 р.
Ухвалою Перечинського районного суду від 18.06.2020 р. задоволено скаргу позивача про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 30.10.2019 р., а матеріали кримінального провадження повернуто слідчому.
В ухвалі Перечинського районного суду від 18.06.2020 року судом встановлено, що в порушення попередніх вказівок суду слідчим так само не було допитано свідків ОСОБА_3 та відповідно не наведено підстав, у зв'язку з якими він не допитувався, а також з метою усунення будь-яких протиріч у показаннях учасників кримінального провадження та свідків, не проведено одночасного їх допиту, не вирішувалося питання про можливе призначення експертизи технічного стану скутера, не встановлено та відповідно не допитано первісного його власника, не з'ясовувалося питання щодо обов'язкової реєстрації скутера у відповідних установах, а відтак слідчим в повному обсязі не перевірено всіх фактів та не вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для здійснення досудового розслідування. Також встановлено, що слідчий СВ Перечинського ВП Димчук В. М. закриваючи кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення жодним чином це не обґрунтував. Навпаки, слідчий Димчук В. М. жодної слідчої дії не вчинив, а лише 30 жовтня 2019 року знову виніс постанову про закриття кримінального провадження. За таких обставин, суддя дійшов висновку, що слідчим Димчук В. М. вкотре допущено неповноту досудового розслідування, чергова постанова слідчого про закриття кримінального провадження є передчасною, винесена без будь-якого з'ясування усіх обставин кримінального провадження.
У вересні 2020 р. позивач отримав від Слідчого управління ГУНП в Закарпатській області лист від 27.07.2020 р. № К-756, К-895/106/7-2020 в якому серед іншого вказувалося, що у зв'язку із змінами в законі, злочин вчинений відносно нього віднесений до категорії кримінальних проступків та є підслідністю органів дізнання. Відповідно кримінальне провадження №12017070130000261 доручено здійснювати інспектору сектору дізнання Перечинського ВП Ужгородського ВП Василю Лаб'яку.
Отже, після трьох років неефективного досудового розслідування, яке проводилося з порушенням розумних строків досудового розслідування слідчими Лаб'яком В.І. та Димчук В.М., відводом слідчого Лаб'яка В.І. через неефективність та порушення розумних строків досудового розслідування, кримінальне провадження №12017070130000261 знову доручено розслідувати ОСОБА_4 (якого вже було 26.11.2018 р. відведено). Станом на час пред'явлення позову жодній особі підозри за ч. 1 ст. 190 КК України не вручено.
Таким чином, розслідуванню, яке тривало більше 4 років та далі триває, бракувало необхідної ретельності та оперативності, і воно виявилося неефективним, що підтверджено неодноразовими скасуваннями рішень слідчих про закриття кримінального провадження, відстороненням слідчого, тощо, та тим, що винна особа уникнула понесення покарання через сплив строку її притягнення за вчинений злочин з вини державних органів.
З огляду на обставини справи, поведінку органів влади та її посадових осіб, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що тривалість даного кримінального провадження не може бути визнана розумною.
При цьому така надмірна тривалість призвела до моральних страждань позивача, що були зумовлені тривалою невизначеністю, необхідністю відвідування органи досудового розслідування, неможливістю здійснення звичайної щоденної діяльності.
Такий тривалий розгляд справи вплинув на моральний стан позивача, в результаті чого ОСОБА_1 змушений був звертатися до лікаря, щоб заспокоїтися, що підтверджується листом КНП «Перечинська лікарня» Перечинської міської ради Закарпатської області від 31.05.2021 р. №1246/2021. У даному листі зазначено, що позивач звертався на прийом до лікаря - психіатра лікарні 02.12.2020 та 24.12.2020 р. з діагнозом: F 43.2 (Розлад пристосувальних реакцій). Лікар виписував позивачу ліки згідно рецепту.
Колегія суддів також констатує, що правовою підставою для відшкодування шкоди у цій справі є не безпосередня незгода з прийнятими процесуальними рішеннями, а систематична бездіяльність органу досудового розслідування, надмірна тривалість розгляду справи.
Як зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), позов про відшкодування шкоди за кримінальне порушення має подаватись за Кримінально-процесуальним кодексом. Проте такий позов повинен подаватись із зазначенням відповідної (винної) особи або осіб. Засіб стає марним, якщо особу злочинця не встановлено та обвинувачення не пред'явлено. Таким чином, відсутність результату кримінального провадження також перешкоджало заявниці ефективно використати цей засіб, оскільки на практиці цивільний позов про відшкодування компенсації не буде розглядатись до остаточного встановлення фактів у триваючому кримінальному провадженні (рішення у справі «Гонгадзе проти України», заява № 34056/02).
У даному випадку позивач позбавлений можливості пред'явити позов у кримінальному провадженні для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також очікувати, що винні особи понесуть справедливе покарання, оскільки строк притягнення винної особи до кримінальної відповідальності у даному кримінальному провадженні минув, адже складає три роки із дня вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, моральна шкода, спричинена позивачу, полягає у бездіяльності органів досудового розслідування та надмірній тривалості кримінального провадження.
Доводи позивача про те, що слідчий не вправі був робити запит про його стан здоровя, оскільки ця інформація є приватною та не була необхідна для ефективного розслідування кримінального провадження. Звідси, позивач вважає, що держава втрутилася в його особисте життя, що є окремою підставою для відшкодування моральної шкоди. З цього приводу колегія суддів констатує, що слідчий є самостійною процесуальною особою, у своїй діяльності керується конституцією, КПК та іншими законами, необхідними для належного досудового розслідування. Під час такого досудового розслідування слідчий самостійно визначає його межі, збирає докази винуватості чи невинуватості тієї чи іншої особи, вчиняє інші процесуальні дії, необхідні для забезпечення повного та неупередженого розслідування. Слідчий також має відповідні обов'язки, покладені на нього законом. Зокрема, слідчий зобов'язаний не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, інформацію про приватне (особисте і сімейне) життя особи чи інші відомості, здобуті при розслідуванні кримінального провадження.
Отже, з одного боку, слідчий вправі здобувати необхідну йому інформацію (відомості) для повного та ефективного розслідування, а з іншого - зобов'язаний не розголошувати цю інформацію (відомості), здобуті ним в ході розслідування кримінального провадження.
Будь-яких даних, які б указували на те, що слідчий не виконав покладеного на нього обов'язку щодо нерозголошення інформації (відомостей) про особисте життя позивача, в матеріалах справи немає.
За цих обставин підстави для відшкодування моральної шкоди, спричиненої, на переконання позивача, неправомірним втручанням в його особисте життя, відсутні.
Таким чином, у даному випадку моральна шкода, спричинена позивачу, полягає лише у надмірній тривалості кримінального провадження та бездіяльності органів досудового розслідування.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 20 000 грн. суд першої інстанції врахував характер та обсяг страждань (душевних, психічних), їх тривалість, а також істотність змін у звичайній щоденній діяльності позивача.
Місцевим судом враховано характер правопорушення, що полягає у заволодінні коштами в сумі 4500 грн. за продаж несправного скутера без правовстановлюючих документів.
При цьому колегія суддів враховує також правову позицію висловлену у постанові Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14. Згідно цієї правової позиції розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Отже, з урахуванням вказаних фактичних даних у справі, правових норм, які підлягають застосуванню, суд першої інстанції правомірно стягнув з державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. При визначенні розміру моральної шкоди судом також враховано засади розумності, виваженості та справедливості,
За цих обставин рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування немає.
Враховуючи наведене, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Шкорки Ігоря Михайловича, що діє від імені позивача ОСОБА_1 , та апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури - залишити без задоволення
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 листопада 2022 року.
Головуючий
Судді