15 листопада 2022 року 320/6226/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо розрахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020 без застосування коефіцієнта підвищення 1,710455 відповідно до підпункту "в" пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії із застосуванням коефіцієнта підвищення 1,710455, розрахованого згідно підпункту "в" пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, починаючи з 01.02.2020, та виплатити заборгованість, що виникла з 01.02.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років як працівник льотно-випробного складу відповідно до ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з листопада 2000 року. У період з 17.11.2017 по 31.01.2020 позивач працював на посаді, яка дає право на пенсію за вислугу років, а тому нарахування та виплата пенсії позивачу були припинені.
14.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії у зв'язку зі звільненням з роботи відповідно до пунктів 2.4, 2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846).
Позивач зазначає, що відповідач поновив виплату пенсії позивачу, проте сума пенсії до виплати з 01.02.2020 становила 12149,86 грн., що дорівнює пенсії, яку отримував позивач у 2017 році до припинення виплати пенсії станом на 01.03.2017. Не погоджуючись з сумою пенсії після поновлення з 01.02.2020, позивач звернувся до відповідача за роз'ясненнями.
Листом від 11.06.2020 №3147-5580/1-02/8-1000/20 відповідач поінформував позивача, що йому поновлено виплату зазначеного виду пенсії з 01.02.2020 та розмір пенсії до виплати: з 01.02.2020 складає 12149,86 грн., де: 16199,81506 грн. середньомісячний заробіток для обчислення пенсії, 75% - загальний процент розрахунку пенсії від заробітку, 12149,86 грн. - розмір пенсії (16199,81506 х 75%); з 01.03.2020 складає 14387,01 грн., де: 19182,6870 грн. - середньомісячний заробіток для обчислення пенсії, 75% - загальний процент розрахунку пенсії від заробітку, 14387,01 грн. - розмір пенсії (19182,6870 х 75%).
Розрахунок пенсії проведено за двухскладовою формулою, по другій складовій розрахунок пенсії проведено з урахуванням середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки - 3764,40 грн.
Позивач зазначає, що відповідачем також на звернення позивача були надані показники середньої заробітної плати по Україні, які враховувались при призначенні/перерахунку пенсій відповідно до Постанови КМУ №713.
Відтак, на думку позивача, розмір пенсії після її поновлення у лютому 2020 року був розрахований відповідачем невірно, без коефіцієнта підвищення 1,710455 та становив 12149,86 грн., що призвело до зменшення пенсії та негативно вплинуло при перерахунку пенсії з 01.03.2020.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відповідач у спірних правовідносинах діяв відповідно до вимог пенсійного законодавства. Вказує, що коефіцієнт підвищення 1,710455 є помилково вирахуваним позивачем і немає правового підґрунтя.
Позивачем було подано до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що відповідачем не надано належних, допустимих і достатніх доказів в обґрунтування правомірності своїх дій, дії відповідача щодо розрахунку пенсії позивача з 01 лютого 2020 року є протиправними та такими, що порушують підпункт "в" пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418 (в редакції Постанови КМУ №713).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2020 зупинено провадження у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 поновлено провадження у справі та вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років як працівник льотно-випробного складу відповідно до ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 01 листопада 2000 року.
З 17.11.2017 по 31.01.2020 позивач працював на посаді, яка дає право на пенсію за вислугу років, що підтверджується довідкою №26/2020 від 22.05.2020, виданої ТОВ "Кавок Ейр", та листом відповідача від 19.05.2020 №1000-0215-8/38639, в якому вказано, що пенсія в цей час не виплачувалась, перерахунки з 01.03.2018 та з 01.03.2019 не проводились.
14.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії у зв'язку зі звільненням з роботи відповідно до пунктів 2.4, 2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846).
Відповідач поновив виплату пенсії позивачу, сума пенсії до виплати з 01.02.2020 становила 12149,86 грн., що дорівнює пенсії, яку отримував позивач у 2017 році до припинення виплати пенсії станом на 01.03.2017.
У відповідь на звернення позивача від 26.05.2020 №5580/І-1000-20 відповідач листом від 11.06.2020 №3147-5580/1-02/8-1000/20 повідомив, що позивачу поновлено виплату пенсії за вислугу років з 01.02.2020 та розмір пенсії склав 12149,86 грн., де: 16199,81506 грн. - середньомісячний заробіток для обчислення пенсії; 75% - загальний процент розрахунку пенсії від заробітку; 12149,86 грн. - розмір пенсії (16199,81506 х 75%).
Розмір пенсії позивача з 01.03.2020 складає 14387,01 грн., де: 19182,6870 грн. - середньомісячний заробіток для обчислення пенсії; 75% - загальний процент розрахунку пенсії від заробітку; 14387,01 грн. - розмір пенсії (19182,6870 х 75%).
Відповідач зазначив, що розрахунок пенсії проведено за двухскладовою формулою, по другій складовій розрахунок пенсії проведено з урахуванням середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки - 3764,40 грн.
Листом від 19.05.2020 №1000-0215-8/38639 відповідачем було надано відповідь на звернення позивача з приводу коефіціентів, за допомогою яких отримано середній заробіток позивача для призначення пенсії. У цьому листі наведені коригуючі коефіціенти підвищення по роках, починаючи з 01.03.2005, при цьому коригуючи коефіцієнти підвищення за 2018 - 2019 роки не застосовувались.
Позивач звернувся до відповідача із зверненням від 19.05.2020 №5200/І-1000-20 щодо надання інформації про показники середньої заробітної плати по Україні, які враховувались при призначенні/перерахунку пенсій відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 №713.
Листом від 11.06.2020 №3149-5200/1-8-1000/20 відповідачем були надані такі показники середньої заробітної плати по Україні.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо перерахунку пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-IV) та Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до ст. 51 Закону №1058-IV пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною 3 статті 53 Закону №1788-ХІI встановлено, що працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша статті 64 та статті 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених частинами першою - третьою, шостою статті 19 та статтею 21 цього Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85 процентів заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75 процентів заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія.
Перелік окремих категорій працівників авіації та льотно-випробного складу, які мають право на пенсію за вислугу років, визначений статтею 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення"
Так, абзац двадцять шостий пункту "а" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачає, що перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту "в" пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418 (далі - Порядок №418), у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
З матеріалів справи вбачається, що пенсію позивачу призначено відповідно до Закону №1788-ХІI як працівнику авіації.
Відповідно до листа від 19.05.2020 №1000-0215-8/38639 відповідачем зазначено, що за матеріалами пенсійної справи позивача перерахунки проведено:
З 01.03.2005 р. - коефіцієнт 3,32143;
З 01.03.2006 р. - коефіцієнт 1,3673;
З 01.03.2007 р. - коефіцієнт 1,29184;
З 01.03.2008 р. - коефіцієнт 1,29732;
З 01.03.2009 р. - коефіцієнт 1,33696;
З 01.03.2010 р. - коефіцієнт 1,05507;
З 01.03.2011 р. - коефіцієнт 1,17489;
З 01.03.2012 р. - коефіцієнт 1,1759;
З 01.03.2013 р. - коефіцієнт 1,14909;
З 01.03.2014 р. - коефіцієнт 1,07919;
З 01.03.2015 р. - коефіцієнт 1,06584;
З 01.03.2016 р. - коефіцієнт 1,20527;
З 01.03.2017 р. - коефіцієнт 1,23555;
З 01.03.2020 р. - коефіцієнт 1,18413.
Судом встановлено, що коригуючі коефіцієнти підвищення за 2018 - 2019 роки відповідачем при перерахунку пенсії позивачу не застосовувались.
Відповідно до листа відповідача від 11.06.2020 №3149-5200/1-8-1000/20 показники середньої заробітної плати по Україні становлять: 1998 рік - 153,49 грн., 1999 рік - 177, 52 грн., 2000 рік - 230,13 грн., 2001 рік - 311,08 грн., 2002 рік - 376,38 грн., 2003 рік - 462,27 грн., 2004 рік - 589,62 грн., 2005 рік - 806,19 грн., 2006 рік - 1041,47 грн., 2007 рік - 1351,12 грн., 2008 рік - 1806,40 грн., 2009 рік - 1905,87 грн., 2010 рік - 2239,18 грн., 2011 рік - 2633,06 грн., 2012 рік - 3025,62 грн., 2013 рік - 3265,21 грн., 2014 рік - 3480,19 грн., 2015 рік - 4194,57 грн., 2016 рік - 5182,61 грн., 2017 рік - 7103,79 грн., 2018 рік - 8864,62 грн., 2019 рік - 10496,82 грн.
Позивачем у позовній заяві було наведено розрахунок пенсії і визначень коєфіцієнта відповідно Порядку №418, а саме розраховано коефіцієнт підвищення з 01.02.2020, що складає 1,710455, наступним чином:
8864,62 грн. / 5182,61 грн. = 1,710455, де: 8864,62 грн. - середня заробітна плата за 2018 рік (рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок); 5182,61 грн. - середня заробітна плата за 2016 рік (рік, який враховувався при останньому перерахунку).
З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що нормами законодавства передбачено право позивача на перерахунок його пенсії в разі збільшення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня. Суд погоджується з розрахунком коефіцієнта підвищення, що наданий та розрахований позивачем відповідно до підпункту "в" пункту 7 Порядку №418.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву не доведено належними та допустимими доказами помилковість розрахунку коефіцієнта підвищення, який наданий позивачем.
Щодо тверджень відповідача про законодавче обмеження максимального розміру пенсії, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що відповідно до положень статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", що набрав чинності 01.10.2011, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу"; "Про прокуратуру"; "Про статус народного депутата України"; "Про Національний банк України"; "Про Кабінет Міністрів України"; "Про дипломатичну службу"; Про службу в органах місцевого самоврядування"; "Про судову експертизу"; "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів"; "Про наукову і науково-технічну діяльність"; "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; "Про пенсійне забезпечення"; "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Так, відповідно до частини 3 статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
При цьому, суд зазначає, що пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016.
Судом встановлено, що пенсія позивачу призначена значно раніше, ніж був прийнятий відповідний Закон та зміни щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача.
Позивач перебуває на обліку у відповідача з 2004 року, тобто пенсія йому призначена до набрання чинності вказаним вище Законом, а тому він не поширюється на позивача.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2018 по справі №127/4267/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, враховуючи обставини часу призначення пенсії позивачу і положень пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII, положень статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", обмеження пенсії максимальним розміром до позивача не застосовується.
Чинне законодавство України чітко визначає випадки, при виникненні яких у держави виникає право на обмеження права і свобод громадянина, у тому числі і пенсійних виплат.
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються державою і не можуть бути скасовані або обмежені. Звуження змісту прав і свобод особи означає зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або величину (кількість) благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом №2262-XII, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10) ЄСПЛ вказав, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя: наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року).
Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
У справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, суд дійшов висновку, що обмеження відповідачем розміру пенсійної виплати позивачу із посиланням на зміни пенсійного законодавства, норми якого на нього не поширюються, є неприпустимим.
Відповідно до абз. 1 ч. 4ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Європейський Суд України в рішенні по справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 року зазначає, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Суд погоджується з позицією позивача, що повний захист та відновлення порушеного права позивача може бути здійснено шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу із застосуванням коефіцієнта 1,710455, розрахованого згідно підпункту "в" пункту 7 Порядку №418, починаючи з 01.02.2020. Обрана форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн., що підтверджується квитанцією від 16.07.2020.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо розрахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020 без застосування коефіцієнта підвищення 1,710455 відповідно до підпункту "в" пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії із застосуванням коефіцієнта підвищення 1,710455, розрахованого згідно підпункту "в" пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, починаючи з 01.02.2020, та виплатити заборгованість, що виникла починаючи з 01.02.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київської області (код ЄДРПОУ 22933548) судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Балаклицький А. І.