ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"15" листопада 2022 р. справа № 300/4198/22
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації (базового місяця) під час проходження військової служби за період з 04.05.2017 по 28.02.2018, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 (надалі по тексту також - представник позивача), 19.10.2022 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач, військова частина, ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації (базового місяця) під час проходження військової служби за період з 04.05.2017 по 28.02.2018.
Дана позовна заява до суду надійшла засобами електронного зв'язку на електрону пошту із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 19.10.2022" та підписана електронно-цифровим підписом належного ОСОБА_3 , яким подано копію нотаріально посвідченої довіреності на право представництва в суді Повха І.В.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.10.2022 залишено без руху вказану позовну заяву і надано десятиденний строк для усунення недоліків з дня вручення цієї ухвали.
Усунення недоліків визначено шляхом приведення у відповідність адміністративного позову до вимог, встановлених статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), а саме:
1. подання належним чином засвідчених відповідно до вимог частини 5 статті 94 КАС України копій (у двох примірниках) доказів на підтвердження обставин, визначених у позові:
- проходження позивачем військової служби з 04.05.2017 по 03.05.2020 у Військовій частині НОМЕР_1 ;
- наказ відповідача від 03.05.2020 за №124;
- рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 у справі за №300/444/21;
- постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі №300/444/21;
- нарахування відповідачем грошового забезпечення позивача без індексації за період з 04.05.2017 по 28.05.2018;
- виконання військовою частиною рішення суду у справі №300/444/21 та нарахування індексації грошового забезпечення у період з 04.05.2017 по 28.05.2018 без застосування базового місяця - січень 2008 року.
2. подання заяви про уточнення підстав позову (або нової редакції позовної заяви у двох примірниках) із зазначенням серед обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про те, коли ОСОБА_1 стало відомо (фіксуючи конкретні календарні дати із долученням відповідних доказів):
- про нарахування відповідачем грошового забезпечення позивача без індексації за період з 04.05.2017 по 28.05.2018 при звільненні;
- про виконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду та Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі за №300/444/21;
- про нарахування індексації грошового забезпечення у період з 04.05.2017 по 28.05.2018 без застосування базового місяця - січень 2008 року, в тому числі на виконання рішення суду у справі за №300/444/21.
27.10.2022 через систему "Електронний суд" представником позивача подано заяву про усунення недоліків від 26.10.2022, до якої долучено виписку з банківського рахунку про рух коштів 09.06.2022 і про виплату в цей день індексації на виконання рішення суду, копію рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/444/21 та копію постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №300/444/21.
Проте, представник позивача на виконання ухвали так і не подав усіх доказів, які засвідчують доводи ОСОБА_1 , і на відсутність яких вказав (наголосив) суд, зокрема: проходження позивачем військової служби з 04.05.2017 по 03.05.2020 у Військовій частині НОМЕР_1 , наказ відповідача від 03.05.2020 за №124, а також не вказав причини не подання таких доказів.
Окрім цього, у заяві позивач зазначив, і відповідно додав докази, що фактичну виплату індексації в сумі 3 397,52 гривень за рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 у справі №300/444/21, без базового місяця, як вважає позивач, здійснено на банківський рахунок 09.06.2022.
У зв'язку із частковим усуненням недоліків, ухвалою суду від 03.11.2022 продовжено ОСОБА_1 процесуальний строк, встановлений ухвалою суду від 24.10.2022, на усунення недоліків позовної заяви у справі №300/4198/22, шляхом подання до суду в десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали:
1. належним чином засвідчених відповідно до вимог частини 5 статті 94 КАС України копій (у двох примірниках) доказів на підтвердження обставин, визначених у позові: проходження позивачем військової служби з 04.05.2017 по 03.05.2020 у Військовій частині НОМЕР_1 ; наказ відповідача від 03.05.2020 за №124.
2. обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та доказів поважності причин його пропуску.
На усунення таких недоліків встановлено десятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали суду.
Усуваючи недоліки, 10.11.2022 через систему "Електронний суд", представник позивача подав заяву про усунення недоліків від 09.11.2022, до якої долучено: копію військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , копію заяви від 05.11.2022 та заяви про поновлення строку звернення до суду (датована 09.11.2022), за змістом якої представник Повха І.В. вважає, що позивачем не було допущено пропуску строку звернення до суду.
Дослідивши представлені позивачем письмові пояснення, викладені в заяві від 09.11.2022 та матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів представник ОСОБА_1 , що свідчить про наявність підстав для визнання причин пропуску місячного строку звернення до суду неповажними, зважаючи на таке.
Так, на виконання ухвали від 24.10.2022 позивач подав виписку з банківського рахунку АТ КБ ''Приватбанк'', відповідно до якої 09.06.2022 на його картковий рахунок здійснено зарахування коштів в сумі 3 397,52 гривень за призначенням ''на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/444/21''.
Як вказує у адміністративному позові ОСОБА_1 підставою для такого зарахування коштів стало рішення суду від 24.05.2021 у справі №300/444/21.
Судом в ухвалі від 03.11.2022 зафіксовано (доведено до відома позивача), що відлік строку на звернення до суду (дата з якої позивач дізнався та/або повинен був дізнатися про своє порушене право) з вимогою щодо виплати індексації грошового забезпечення в належному обчисленні/обрахунку, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/444/21, розпочався з 09.06.2022, а відлік місячного строку в правовідносинах "публічної служби" (не трудових відносин) з 19.07.2022 - дня набрав чинності Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX.
Однак, в поданій заяві представник позивача стверджує, що оскільки індексація грошового забезпечення військово службовця, являється складовою грошового забезпечення (заробітної плати) в частині додаткового грошового забезпечення, то підставою звернення позивача до суду є порушення законодавства про оплату праці та її невиплата.
Тому, в даному випадку слід застосовувати правову позицію викладену Верховним Судом в постанові від 26.11.2019 у справі №340/184/19, зокрема: "15. За визначенням використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено під заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. 16. Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини стосуються вирішення питання щодо наявності чи відсутності у позивача права на нарахування йому індексації грошового забезпечення в період проходження служби, а саме з 01 січня 2016 року по 15 серпня 2017 року. 17. Колегія суддів вважає, що вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.".
Представник позивача вказує, що аналогічне правове застосування норм права було визначено Верховним Судом у постанові від 12.05.2022 у аналогічній справі №280/9017/20, де судом касаційної інстанції зазначено: "Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України. Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.".
Такі ж, як вважає позивач, висновки сформовані Верховним Судом при вирішенні спорів з подібними правовідносинами, а саме у постанові від 29.09.2021 (справа №160/8332/20), від 24.09.2020 (справа №806/2883/17), від 13.01.2020 (справа №814/1007/16), від 11.07.2019 (справа №814/2789/16), від 01.12.2019 (справа №823/726/16).
Тобто, у всіх випадка, правова позиція є незмінною, згідно якої Верховним Судом наголошено, що при вирішенні питання з приводу дотримання строків звернення до адміністративного суду у спорах із виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям, слід керуватися частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України, якою на момент звернення позивача до суду встановлено тримісячний строк.
Також, представник позивача посилається на частину 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, що діяла до 19.07.2022 року, за правовим змістом якої: "У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.".
Представник позивача обізнаний, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 за №2352-IХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (надалі по тексту також Закон - №2352-IX), яким частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Відтак, на думку представника позивача, в цій справі щонайменше не порушений тримісячний строк звернення до суду, який обчислений з 20.07.2022, - наступний день з моменту набрання чинності Закону №2352-IX, яким змінено частин 2 статті 233 Кодексу законів про працю України.
Отже, представник позивача, обґрунтовуючи дотримання ОСОБА_1 строку на звернення до суду з цим позовом зазначає про необхідність застосування у спірних правовідносинах положень Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 за №322-VIII (надалі по тексту також - КЗпП України), в редакції як до так і після 19.07.2022, зокрема, частини 2 статті 233 КЗпП України. Таким чином, представник позивача вважає, що:
- спірні відносини за участю військовослужбовця і військовою частиною можна вважати трудовим спором;
- у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, або принаймі в тримісячний строк з дня коли особа дізналася про порушення свого права.
Надаючи по суті правову оцінку аргументам заяви про дотримання строків звернення до суду, слід виходити із наступних підстав та мотивів.
В контексті перевірки питання дотримання позивачем вимог процесуального закону при зверненні до суду необхідно керуватися приписами частини 1 статті 122 КАС України, за змістом яких позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В силу правового регулювання частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відтак, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
В першу чергу, суд оцінює аргументи представника позивача в частині можливості прирівняння спірних відносини за участю військовослужбовця і військовою частиною до трудового спору.
Так, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, прийняття на військову службу, її проходження і звільнення з такої служби є публічною службою.
Слід мати на увазі, що положення частини 5 статті 122 КАС України, ідентифікуючи межі та зміст правового поняття "публічної служби" в частині дотримання строків звернення до суду у таких правовідносинах, визначив достатній перелік відповідних ознак, які його характеризують, зокрема, - "у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби".
На переконання суду поняття "проходження" і " звільнення" з публічної служби охоплюють поняття "нарахуванні і виплати грошового забезпечення (як заробітку) осіб, які проходять таку публічну службу".
Процесуальний закон (КАС України) не може містити всі без винятку випадки, види і перелік того чи іншого публічного правово спору так як виникнення нових правовідносин є динамічним. Достатньо відповідного зрозумілого опису його основних ознак в процесуальному законі, які, як вже відзначив суд, чітко і однозначно визначені (перелічені) в частині 5 статті 122 КАС України.
В даному випадку суд не заперечує твердження представника позивача про усталену судову практику Верховного Суду (постанови від 11.07.2019 у справі №814/2789/16, від 26.11.2019 у справі №340/184/19, від 01.12.2019 у справі №823/726/16, від 13.01.2020 у справі №814/1007/16), від 29.09.2021 у справі №160/8332/20, від 24.09.2020 у справі №806/2883/17 і від 12.05.2022 у справі №280/9017/20), за змістом якої суд касаційної інстанції (до 19.07.2022) застосовував більш "сприятливу" для позивачів норму права щодо дотримання строків звернення до суду у питаннях "вирішення судом спору про оплату праці і стягнення належної заробітної плати" - без обмеження будь-яким строком, так як в правовому регулюванні до застосування перебувала відповідна редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала відсутність таких строків.
Тобто, Верховний Суд, надаючи можливість розглядати і вирішувати таку категорію справ адміністративними судами без обмеження будь-яким строком у правовідносинах публічної служби (до 19.07.2022), виходив із того, що частина 2 статті 233 КЗпП України містила такі положення в правовідносинах із розгляду і вирішенні трудового спору.
Всі вищеописані постанови Верховного Суду стосуються правового застосування положень попередньої редакції частини 2 статті 233 КЗпП України, діючої до 19.07.2022. Такі постанови суду касаційної інстанції не містять висновків із застосування - можливості поширення положень статті 233 КЗпП України на правовідносин із проходження та звільнення з публічної служби, після 19.07.2022.
Щодо покликання представника позивача на застосування до спірного випадку положень статті 58 Конституції України.
Так, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Слід мати на увазі, що юридична відповідальність - різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення.
Коментована норма Основного Закону стосується правового регулювання із застосування в часі певної редакції нормативно-правового акта, яка пом'якшує або скасовує відповідальність особи, в той час, як положення частини 2 статті 233 КУпАП, в редакції як до так і після 19.07.2022, не стосувалася відповідальності ні роботодавця (колишнього роботодавця), ні працівника - особи, яка ставить питання про стягнення заробітної плати.
В даному випадку вказане питання чітко врегулювано приписами частини 3 статті 3 КАС України, в силу правового регулювання яких провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно, процесуальна поведінки сторони у справі, зокрема дотримання нею строків звернення до суду, визначається за обсягом і змістом норм процесуального закону, який діяли на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої сторони. Так, як адміністративний позов у досліджуваному випадку 19.10.2022, то суд застосовує і керується положеннями КАС України і КУпАП в редакції правового регулювання на вказану календарну дату.
Щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах положень Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 за №322-VIII після 19.07.2022, зокрема, частини 2 статті 233 КЗпП України, суд зазначає таке.
У контексті вказаного суддя відзначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 94 КЗпП України, частина 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці").
Відповідно до пункту 5 статті 95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Згідно статті 2 Закону України "Про оплату праці" у редакції, чинній на час звільнення у 2020 році позивача, відносила до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (надалі по тексту також - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Так, згідно пункту 2.2. Інструкції фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До складу фонду додаткової заробітної плати, поряд з іншим, входять суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників (підпункт 2.2.7. пункт 2.2. Інструкції).
Отож, індексація заробітної плати належать до структури заробітної плати, тобто є додатковою заробітною платою.
В силу вимог статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 за №1282-XII до об'єктів індексації, серед іншого, віднесено грошове забезпечення.
В контексті вказаного суддя звертає увагу, що відповідно до частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Однак пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (надалі по тексту також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом №2352-IX коментованих змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах:
- про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення);
- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Оскільки спірні правовідносини стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати та виплати (за період з 04.05.2017 по 28.02.2018) індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 , під час проходження ним військової служби, а не виплати сум, належних позивачу при звільненні, аналізовані положення статті 233 КЗпП України не підлягають застосуванню при оцінці судом обставини щодо дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом.
Натомість, єдиною чинною процесуальною нормою, яка визначає строк звернення до суду з позовом осіб, які проходять публічну службу, та яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, є частина 5 статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк для звернення до суду.
Цей строк є спеціальним у спірних правовідносинах та починає обчислюватися з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, предметом спору у цій справі є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.05.2017 по 28.02.2018 (під час проходження служби) із застосування січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, та зобов'язання виплатити таку індексацію.
При цьому, встановлюючи момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, суддя зазначає, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/444/21 відповідач здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення 09.06.2022 в сумі 3 397,52 гривень, що підтверджено випискою з банківського рахунку, належного позивачу, про надходження коштів. Такі обставини позивач особисто визнає.
Із вказаного слідує, що про порушення свого права щодо неотримання індексації грошового забезпечення за період з 04.05.2017 по 28.02.2018 із застосування січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, позивач повинен був дізнатися при надходження на свій банківський рахунок коштів в сумі 3 397,52 гривень, не пізніше 09.06.2022.
Відлік строку на звернення позивача до суду з вимогою щодо виплати індексації грошового забезпечення, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/444/21, розпочався з 09.06.2022, а відлік місячного строку в правовідносинах публічної служби з 19.07.2022 - дня набрав чинності Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX.
Попри вказане, реалізуючи право на оскарження бездіяльності відповідача в судовому порядку, ОСОБА_1 направив свій позов від 18.10.2022 в суд 19.10.2022.
Отож, ОСОБА_1 як у позовній заяві від 26.10.2022 так і в заяві від 09.07.2022 (окрім мотивації про необхідність застосування положень статті 233 КАС України без обмеження строку чи із застосуванням тримісячного строку звернення до суду у правовідносинах трудового спору) не розкрив перед судом зміст власних обґрунтувань і пояснень щодо причин пропуску ним строків звернення до суду в правовідносинах публічної служби як з 09.06.2022, так і з 19.07.2022 по день звернення до суду (19.10.2022), будь-які докази про поважність причин пропуску відповідного строку, не подав.
За змістом частини 1 статті 123, частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов'язаний додати докази поважності причин його пропуску.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ "Нафтова компанія Юкос" проти росії).
Окрім того, згідно із пунктом 46 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі (надалі по тексту також - Рішення Суду) "Устименко проти України" (заява №32053/13 від 29.01.2016), одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений "особливими і непереборними" обставинами.
У пункті 47 Рішення Суду зазначено, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Суд звертає увагу на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 за №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Крім цього, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Таким чином, заява ОСОБА_1 від 09.11.2022 не містить посилання на обґрунтовані, поважні причини пропуску строку звернення до суду, а доводи позивача не спростовують позиції суду щодо наявності підстав для обмеження права позивача на звернення до суду місячним строком.
Відтак, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання виплатити спірну суму індексації грошового забезпечення за період з 04.05.2017 по 28.02.2018 із застосування січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, з порушенням визначеного частиною 5 статті 122 КАС України місячного строку на звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 КАС України).
Оскільки позивачем у встановлений законом строк не було наведено обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку, то наявні усі правові підстави для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
Водночас суд звертає увагу позивача на те, що в силу вимог частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи наведене, керуючись статями 122, 123, 169, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення в суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , з підстав, визначених у заяві про поновлення процесуального строку від 09.11.2022.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації (базового місяця) під час проходження військової служби за період з 04.05.2017 по 28.02.2018, - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Чуприна О.В.