16 листопада 2022 року Справа № 280/8617/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (пр. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
16.09.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства оборони України (далі відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 1-ї групи з 11.07.2017 внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язку військової служби в Республіці В'єтнам;
зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду 1-ї групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язку військової служби в Республіці В'єтнам, у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 1-ї групи, а саме на 11.07.2017.
Крім того, просить зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Також позивачем заявлене клопотання про витребування доказів: з Ленінського районного суду м. Запоріжжя матеріалів справи №334/5869/17, від Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки копію особово-пенсійної справи позивача та копії довідок МСЕК, від відповідача відповідь на заяву позивача від 31.08.2021, направлену до Комісії відповідача з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11.03.2021 звернувся до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду 1-ї групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язку військової служби в Республіці В'єтнам. Відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви, посилаючись на наступне: відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата зазначена у довідці МСЕК про первинне встановлення інвалідності. Ураховуючи, що первинна інвалідність встановлена у 1998 році, позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на той час не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Також 31.08.2021 позивачем надано заяву до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Відповідь на вказану заяву, на момент подання позовної заяви до суду, не була надана. Вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують права позивача. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 21.09.2021 було відкрите спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначений в порядку письмового провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив та документи на його обґрунтування. Витребувано у Міністерства оборони України належним чином засвідчене листування із позивачем з приводу виплати йому одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення 1 групи інвалідності, у Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - належним чином засвідчені матеріали особово-пенсійної справи позивача.
Відповідач у поданому до суду письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що при визначенні права особи на отримання одноразової грошової допомоги, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 делеговано Кабінету Міністрів України визначати не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умови, за яких вони здійснюються. Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст). Згідно п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу визначений перелік документів. Відповідачем зазначено, що відповідних документів до комісії не надавалось, комісією протокольне рішення про відмову в призначенні допомоги не приймалось. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до п.8 ст.16-3 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Позивачем же зазначений строк на звернення пропущено. Даний строк є присічним та законодавством не передбачено його продовження чи поновлення. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
21.10.2022 позивачем долучено до матеріалів справи копію відповіді Міністерства оборони України №1314/22/1629 від 06.10.2021 в якій відповідач зазначає, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги.
22.10.2021 від третьої особи до суду надійшли, витребувані судом, документи, а саме належним чином засвідчені матеріали особово-пенсійної справи позивача та разом з цим повідомлено, що більшість матеріалів особово-пенсійної справи позивачем додано до позовної заяви.
06.12.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій наведені заперечення проти тверджень відповідача.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є особою, якій встановлено статус інваліда війни І групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 12.07.2021.
При цьому, суд зазначає, що позивач неодноразово проходив огляди МСЕК за результатами яких позивачу встановлювалась група інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, а саме:
16.12.1998 позивачу первинно встановлено II групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 2-18 АЗ №118834;
25.04.2001 під час повторного огляду позивачу підтверджено II групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою серії МА №036352;
26.04.2005 під час чергового огляду позивачу підтверджено II групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії МА №037890;
11.07.2017 під час повторного огляду позивачу встановлено I групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії АВ №0674307.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.03.2018 у справі №334/5869/17 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено: визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 1-ї групи з 11.07.2017 року внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язку військової служби в Республіці В'єтнам; зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити, ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду 1-ї групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язку військової служби в Республіці В'єтнам.
Проте постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2018 у справі №334/5869/17, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.03.2018 - скасовано, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , відмовлено.
11.03.2021 позивач звернувся до відповідача Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду 1-ї групи, внаслідок поранення внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язку військової служби в Республіці В'єтнам.
Листом №745/с від 17.03.2021 відповідач повідомив позивача про відмову в задоволенні заяви, посилаючись на те, що позивачу первинна інвалідність була встановлена в 1998 році, проте на той час не існувало норми права, яка б регулювала правові відносини щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п.5 ч.2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Згідно з ч. 9 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів №975 від 25.12.2013, цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Згідно з п.3 Постанови Кабінету Міністрів №975 від 25.12.2013, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;
у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Суд зазначає, що позивачу встановлено первинно групу інвалідності 16.12.1998, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, яке мало місце з березня по грудень 1979 року. Перебування позивача в Республіці В'єтнам підтверджується довідками №380 від 13.04.1999, №409 від 16.04.1999, виданими Запорізьким міським військовим комісаріатом. На той час дійсно не було передбачено виплати одноразової грошової допомоги, яку позивач просить суд призначити відповідно до позовних вимог по даній справі.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. №499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. №284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 331;
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Оскільки позивачу допомога у зв'язку із встановленням попередньо ІІ групи інвалідності не призначалася та не виплачувалась, то відповідно під час вирішення питання призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням І групи інвалідності, підлягає застосуванню те законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто на 11.07.2017.
Відповідно до ч.8 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Суд зазначає, що право на отримання грошової допомоги прямо пов'язано з датою первинного встановлення інвалідності, і визначається положеннями законодавства, що діяли на той час.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, після встановлення 11.07.2017 позивачу І групи інвалідності він мав право реалізувати надане право на отримання одноразової грошової допомоги у строк до 11.07.2020, проте за отриманням допомоги звернувся лише 11.03.2021, тобто з пропуском встановленого строку.
З позиції Верховного Суду, викладеної у постанові №480/4365/20 від 03.08.2021, вбачається, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 встановлено преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) (від лат. praeclusio - закривання або перешкода) трирічний строк на звернення до уповноваженого органу для осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, тобто строк, з яким пов'язане існування (виникнення або припинення) права і закінчення якого тягне за собою втрату такого права.
Встановлення законом обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/2517/18, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права і таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Верховний Суд у постанові від 03.08.2021 у справі №480/4365/20 сформулював правову позицію, відповідно до якої оскільки до набрання чинності Закону №5040-VI законодавством не було установлено строків звернення заінтересованої особи до уповноваженої особи щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, то до випадків, які сталися до 1 січня 2014 року і щодо яких уповноваженим органом не було прийнято рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, трирічний строк, установлений статтею 16-3 Закону № 2011-XII, необхідно застосовувати з 1 січня 2014 року. У зв'язку із цим, по вказаним випадкам, трирічний строк звернення заінтересованої особи із заявою до уповноваженого органу щодо призначення та виплати одноразової допомоги у зв'язку зі смертю під час виконання обов'язків військової служби спливає 31 грудня 2016 року.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу і на попереднє набуття позивачем групи інвалідності до 11.07.2017, зокрема на те, що позивач з приводу отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ не звертався.
Враховуюче вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не дотримано порядку звернення за одноразовою допомогою, оскільки позивачем пропущено присічний строк звернення за такою допомогою, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Враховуючи відмову у задоволенні адміністративного позову та в силу того, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п.9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл витрат, відповідно до ст. 139 КАС України, не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (пр. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168), третя особа на стороні відповідача: Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (пров. Тихий, буд. 7, м. Запоріжжя, 69063) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення виготовлено та підписано «16» листопада 2022 року.
Суддя Р.В.Кисіль