Справа № 204/5096/20
Провадження № 2/204/44/22
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
20 жовтня 2022 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
участю секретаря Єфімової А.О.
за участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов Максим Євгенійович про визнання договору дарування квартири недійсним, -
У серпні 2020 року ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов Максим Євгенійович про визнання договору дарування квартири недійсним. Уточнивши позовні вимоги 15.06.2021 року позивач просив суд поновити строк позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, визнати недійсним договір дарування квартири та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на спірну квартиру за реєстром 34404197 від 28 листопада 2011 року.
В обґрунтування позову зазначено, що 21 жовтня 2011 року ОСОБА_5 уклав договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. за реєстровим № 2099. Договір дарування був укладений між ОСОБА_5 та його дружиною ОСОБА_6 . До цього часу спірна квартира належала ОСОБА_5 . Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 . Після її смерті ОСОБА_5 стало відомо, що вона за життя склала заповіт, в якому все належне їй майно заповідала своїм синам - відповідачам по справі. Заповіт було складено 16 лютого 2012 року і посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. за реєстровим №291. ОСОБА_5 стверджує, що підписав договір дарування своєї квартири внаслідок помилки. Так, останній є особою похилого віку, якому виповнилось 90 років, він був старший за свою дружину ОСОБА_6 на 14 років і тому вважав, що помре першим. За ініціативою дружини вони звернулись до нотаріуса, якого просили скласти документ на спірну квартиру, згідно якого ОСОБА_6 буде власником цієї квартири після смерті чоловіка - ОСОБА_5 . Підписуючи цей договір дарування, ОСОБА_5 розумів, що спірна квартира буде його власністю до останнього дня його життя, а після його смерті квартира перейде у власність дружини. Підписуючи цей договір ОСОБА_6 не мав намір позбутися власності на свою квартиру та передати її у власність дружини за своє життя. Крім того, між сторонами фактично не відбулась передача дарунку, внаслідок чого ОСОБА_5 постійно мешкав у спірній квартирі. Щодо позовної давності звернення до суду за захистом своїх порушених прав ОСОБА_5 зазначає, що довідався про те, що наразі квартира належить не йому тільки після смерті ОСОБА_6 від нотаріуса, коли звернувася до нього з заявою про прийняття спадщини після смерті дружини, у зв'язку із чим вимушений звернутись до суду.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_5 , у зв'язку зі смертю останнього.
Представник позивача у судовому засіданні позовну заяву підтримала та просила задовольнити в повному обсязі, посилаючись на підстави в ній зазначені, не заперечувала проти винесення заочного рішення.
Відповідачі у судове засідання не з'явились, належним чином та своєчасно повідомлені про час та місце судового засідання, причини неявки суду не повідомили, відзив на адресу суду направлено не було.
Третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов Максим Євгенійович у судове засідання не з'явився, належним чином та своєчасно повідомлений про час та місце судового засідання, правом на подачу пояснень не скористався.
Вислухавши пояснення представника позивача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Юридичним наслідком укладення договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом даного договору, та виникнення права власності на нього у обдаровуваної особи.
Тобто правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Відповідно до ч. 2 ст. 717 ЦК України, договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Так, частиною ч. 1 ст. 229 ЦК України визначено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним ( п. 19 постанови Пленуму ВС «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 №9).
У судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджується, що спірна квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_5 та його дружині ОСОБА_7 в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 16.03.1994 року ВО «Південний машинобудівний завод» та зареєстрованого в КПДМБТІ» за реєстровим №2 в реєстровій книзі за №67п. Після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на належну їй Ѕ частину спадкової квартири, яке було посвідчено в Третій дніпропетровській державній нотаріальній конторі 31.03.2000 року за реєстром 2-599 та зареєстроване в КП «ДМБТІ» 18.08.2011 року з реєстраційним номером 34404197 (а.с. 17, 18).
З матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 1998 року ОСОБА_5 уклав шлюб із ОСОБА_8 , яка отримала прізвище після одруження - ОСОБА_9 (а.с. 6).
21 жовтня 2011 року ОСОБА_5 , як дарувальник, та ОСОБА_6 , як обдаровувана, уклали договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. за реєстровим №2099. Відповідно до договору дарувальник ( ОСОБА_5 ) передав майно - квартиру АДРЕСА_1 у власність обдаровувальної ( ОСОБА_6 ) безоплатно (а.с.9).
16 лютого 2012 року ОСОБА_6 склала заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. та зареєстровано в реєстрі за № 291. Відповідно до заповіту ОСОБА_6 усе належне майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, у сі майнові права та обов'язки, які належатимуть їй на день смерті заповіла своїм дітям: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.14).
Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 18 січня 2019 року Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (а.с. 85 на звороті).
Відповідно до наявних даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб Дніпровської міської ради, ОСОБА_6 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 02.04.19999 року до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та з реєстраційного обліку знята 18.02.2019 року. Склад зареєстрованих осіб на день смерті ОСОБА_6 станом на 14.01.2019 року становить одна особа - ОСОБА_5 , який зареєстрований з 24.01.2014 року та по теперішній час (а.с. 94 на звороті).
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть виданого 2 листопада 2020 року Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро), актовий запис №2846 (арк.с.47).
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач обґрунтовує свої вимоги помилкою через яку ним укладено договір дарування, замість заповіту.
Суд зазначає, що будь-який правочин реалізується суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення. Однак форма зовнішнього волевиявлення може виявитися неадекватною внутрішній волі суб'єкта правочину внаслідок неправомірних дій контрагента чи третіх осіб, а також внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб'єктом правочину його очікуваного юридичного результату. Тому волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Наведені позивачем обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, свідчать про наявність помилки - хибного сприйняття ним істотних обставин договору дарування, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення такого договору, оскільки як слідує з обґрунтування позовних вимог, він мав на меті укласти заповіт, за яким право власності на спірну квартиру перейде до дружини після його смерті, за умови, що все життя ОСОБА_5 буде проживати у власній квартирі.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-372цс16, а також у постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2018 року у справі №175/4952/16-ц (провадження №61-15679св18).
За умовами договору дарування житла до обдарованого переходить право власності на житло, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження ним, право на проживання, а в обдарованого не має обов'язку надавати відчужене на його користь житло для проживання дарувальнику.
Як зазначено у правовому висновку Постанови Верховного суду від 20.02.2019 року у справі №462/1992/15-ц (провадження № 61 -21435св18) про визнання договору дарування квартири недійсним, наявність чи відсутність помилки під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд має визначати не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19); від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18); від 18 грудня 2020 року у справі N0541/2898/18 (провадження № 61-12478св20).
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203, 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.
Крім того, допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_10 суду пояснив, що він є родичем ОСОБА_5 та іноді навідував останнього. Свідок зазначає, що ОСОБА_5 увесь час проживав у своїй квартирі АДРЕСА_1 та хотів щоб після його смерті квартира залишилась його дружині ОСОБА_6 .
Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_11 зазначила суду що ховали покійного ОСОБА_5 з місця його постійного проживання - квартира АДРЕСА_1 . При житті ОСОБА_5 розповідав, що заповів свою квартиру дружині.
Встановивши, що ОСОБА_5 є особою похилого віку (1930 р.н.), в силу якого потребує сторонньої допомоги, іншого житла, крім подарованого, не має, фактична передача вказаної нерухомості за договором дарування так і не відбулася, тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що позичав, укладаючи спірний договір дарування, помилився щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором та вважає необхідним задовольнив позов на підставі статті 229 ЦК України із скасуванням державної реєстрації права власності відповідача на вказане майно.
Щодо поновлення строку позовної давності звернення до суду, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З матеріалів справи вбачається, що 29 серпня 2019 року ОСОБА_5 звернувся до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 . Тож, ОСОБА_5 дізнався лише 29.08.2019 року від нотаріуса, що було порушено його право на спірну квартиру.
У зв'язку із вищевикладеним, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 267 ЦК України, суд визнає поважними причини пропущення позовної давності ОСОБА_5 та вважає, що порушене право останнього підлягає захисту.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позову 840 грн. 80 коп. у рівних частках по 420 грн. 40 коп. з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 257-261, 229, 717 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Поновити строк позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 21 жовтня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. за реєстровим № 2099.
Позовну заяву ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ), третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов Максим Євгенійович (місце розташування: АДРЕСА_6 ) про визнання договору дарування квартири недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 21 жовтня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є., за реєстровим № 2099, та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на вказану квартиру за реєстром 34404197 від 28 листопада 2011 року.
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у рівних частках по 420 грн. 40 коп.
Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Т.О. Дубіжанська