Справа № 454/2775/22
14 листопада 2022 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,
за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати та середнього заробітку за час затримки невиплачених грошових коштів при звільненні та моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача 50 921,75грн. заборгованості по заробітній платі невиплаченій при звільненні, середній заробіток за весь період затримки розрахунку в розмірі і моральну шкоду шкоду в розмірі 30 000грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає наступне.
Він знаходився у трудових відносинах з ПрАТ «Шахта Надія» та був звільнений 25.03.2021р.
Однак при звільненні із ним не було проведеного повного розрахунку та заборгованість з виплати заробітної плати становила 50 921,75грн.
Також, зазначив, що внаслідок затримки виплати заробітної плати відчував себе вкрай принижено, зазнав моральних страждань. Стверджує, що після звільнення з підприємства у нього немає можливості утримувати себе, а кошти які він заробив відповідач не виплачує, що призводить до скрутного матеріального становища та моральних страждань, які полягають у втраті нормальних життєвих зв'язків, приниженні честі, гідності та ділової репутації серед співробітників, друзів родичів.
Вважає розмір моральної шкоди завданий бездіяльністю відповідача становить 30 000грн.
Ухвалою від 03.10.2022р. відкрито провадження у справі за правила спрощеного позовного провадження та та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
24.102022р. від відповідача надійшов відзив.
В відзиві на позовну заяву представник ПАТ «Шахта «Надія» позовні вимоги визнав частково. Зазначає, що заборгованість з виплати заробітної плати становить 50 921,75грн..
Також, вказує, що стягнення середнього заробітку в користь позивача може бути несправедлива стосовно роботодавця та інших працівників шахти, оскільки майновий тягар відповідних виплат унеможливлює виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.
Вважає, що вини підприємства в невчасній виплаті заробітної плати позивачу немає, тому підстави для відповідальності в розмірі середнього заробітку відсутні.
Разом з цим, вказує, що позивач не зазначив з чого він виходив при оцінці моральної шкоди, жодних доказів чи розрахунків, які б підтверджували розмір моральної шкоди позивачем не надано. Наявність моральної шкоди не визначена прямим наслідком несвоєчасної вплати заробітної плати. Позивач повинен довести факт спричинення моральної шкоди.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено та визнається сторонами, що позивач ОСОБА_1 працював з повним робочим днем на ПрАТ «Шахта «Надія» .
25.03.2021 року ОСОБА_1 було звільнено по стану здоров'я - п.2 ст.40 КЗпП України, про що витяг з наказу №550к від 26.03.2021р.
Згідно з ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, а нормами ст. 46 Конституції України передбачено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення безробіття з незалежних від них обставин.
Відповідно до ч.5 ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Натомість, як вбачається із матеріалів справи, зокрема, довідки №15/628 від 26.07.2022р. у ОСОБА_1 є заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 50 921,75грн. - за вересень 2020р. - 8991,93грн., жовтень 2020р. - 15 867,70грн., листопад 2020р. - 19 303,88грн. та грудень - 6758,24грн.
Відповідно до ч. 1ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч. 1ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116цього Кодексу.
Таким чином, відповідачем порушені трудові права позивача щодо невиплати належних йому при звільненні сум, а тому вимога про стягнення заробітної плати є підставною.
За таких підстав, стягненню підлягає заробітна плата в сумі 50 921,75грн., як визначено в довідці від 26.07.2022року.
Крім цього, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України взаємозв'язку з положеннями ст.117,237-1цьогоКодексу.
При цьому, визначальним для доведення позову є такі юридично значимі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Обставини дотримання трудового законодавства при звільненні працівника в силу ст. ст.12,81 ЦПК України та норм КЗпП України має довести саме роботодавець.
Як вже зазначалось, відповідач не спростовує факт невиплати заробітної в повному обсязі станом на день подання відзиву при цьому його доводи в частині форс-мажорних обставин та відсутності коштів, як слідує із зазначеного вище, не може виключати його відповідальності.
Крім цього, відповідачем не надано доказів того, що ним здійснено всі залежні від нього заходи, для проведення розрахунку з позивачем, який звільнився за угодою сторін.
В цьому контексті, також необхідно мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах.
Враховуючи наведене, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку, оскільки не провів з працівником розрахунку в день звільнення.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8лютого 1995року №100 (далі Порядок).
Згідно зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд погоджується із наданим стороною відповідача розрахунком згідно якого середньоденна заробітна плата становить 554,22грн.
Період затримки розрахунку при звільненні становив 416 робочих днів (з 26.03.02.2021р. по 14.11.2022р.).
Таким чином, середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить: 554,22грн. х 416 = 230 555, 52грн.
Разом з цим, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117КЗпП України, позивач неповинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18).
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність спірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Слід також зазначити, що визначення «законності», або «згідно із законом» досить широко наведено в практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права, у зв'язку із чим є обов'язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
В справах «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine, заява № 29971/04), рішення від 18.12.2008р. та «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine, заява № 12451/04), рішення від 30.09.2010р. ЄСПЛ зазначив, що слово «законний» та словосполучення «відповідно до процедури, встановленої законом», які містяться в пункті 1 статті 5 Конвенції та словосполучення «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції по суті відсилають до національного законодавства і встановлюють обов'язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм такого законодавства.
Таким чином, роботодавець може бути підданий заходу відповідальності у відповідності до ст.117 КЗпП України не інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, за якою завданням судочинства в названих категоріях справ зокрема, є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Враховуючи, що ст.117 КЗпП України не передбачено поняття «співрозмірності», але враховуючи позицію Верховного Суду України, не порушуючи інтереси сторін, Європейської практики «балансу сторін», з додержанням позиції рішень ЄСПЛ, суд дійшов висновку про застосування співрозмірності між заборгованістю по заробітній платі підприємством та середнім заробітком за час затримки заробітної плати.
Також, суд враховує, що позивач діяв добросовісно, звернувшись до суду із вказаним позовом після свого звільнення, порушення права позивача на оплату праці є тривалим, однак, зважаючи на те, що відповідач є державним підприємством, його єдиним акціонером є держава в особі Міністерства енергетики України, крім того, підприємство віднесено до збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств і відносно нього з березня 2021 року запроваджені заходи з підготовки до ліквідації, на переконання суду, буде розумним і справедливим визначити позивачу розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі заборгованої підприємством заробітної плати 50 921,75коп.
Поряд з цим, статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно зі ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Суд погоджується з позивачем у тому, що непроведення розрахунку з останнім протягом тривалого часу після звільнення призвело до погіршення матеріального становища його сім'ї. Тому, суд дійшов висновку про доведення факту спричинення позивачеві відповідачем моральної шкоди.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, судом ураховано глибину, тривалість, характер моральних страждань позивача, настання у зв'язку з цим негативних змін у його житті, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Водночас, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, що відповідає вимогам п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Тому, суд переконаний, що сума компенсації спричиненої позивачеві моральної шкоди складає 1000,00 грн., які підлягають стягненню на його користь з відповідача.
Питання щодо розподілу судових витрат слід вирішити у відповідності до ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 50 921 (п'ятдесят тисяч дев'ятсот двадцять один) грн. 75коп. заборгованості по заробітній платі.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 50 921 (п'ятдесят тисяч дев'ятсот двадцять один) грн. 75коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» в користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1000 (одна тисяча) грн.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» в дохід держави 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири )грн. 80 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
У разі, якщо рішення не було вручено в день його проголошення, пропущений строк може бути поновлено, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Шахта «Надія», ЄДРПОУ 00178175, місце знаходження: с.Сілець Сокальського району Львівської області.
Головуючий: Л. Ю. Фарина