08 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 140/3809/22 пров. № А/857/12336/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року, ухвалене суддею Андрусенко О.О. у м. Луцьку Волинскої області за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників у справі №140/3809/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Маневицька виправна колонія (№42)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
13 травня 2022 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача - Державної установи "Маневицька виправна колонія (№42)", у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
-визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення нарахування та виплати індексації заробітної плати за період з 01.03.1999 по 01.01.2008 та зобов'язати провести індексацію заробітної плати за період з 01.03.1999 по 01.01.2008;
-визнати протиправною бездіяльність щодо застосування базового місяця квітня 2008 року, березня 2010 року при обчисленні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 30.12.2010 та зобов'язати провести індексацію заробітної плати за період з 01.01.2008 по 30.12.2010 зі встановленням базового місяця - січень 2008;
-визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення нарахування та виплати матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення за 1999-2004, 2008 роки та зобов'язати провести нарахування та виплату матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення за 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2008 роки в розмірі місячного грошового забезпечення;
-визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення нарахування та виплати грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення за 2007-2010 роки та зобов'язати провести нарахування та виплату грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2007, 2008, 2009, 2010 роки в розмірі місячного грошового забезпечення з урахуванням окладу за штатною посадою з урахуванням підвищень посадових окладів, окладу за спеціальним званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячної 100- відсоткової надбавки, додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, які були встановлені особі рядового і начальницького складу за станом на 1 число місяця, у якому здійснюється виплата матеріальної допомоги), премій.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01 березня 1999 року по 30 грудня 2010 року. Зобов'язано Державну установу «Маневицька виправна колонія (№42)» здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 1999 року по 30 грудня 2010 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задовленні позовних вимог щодо зобов'язання Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» провести ОСОБА_1 нарахування та виплату матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення за 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2008 роки в розмірі місячного грошового забезпечення, зобов'язання провести нарахування та виплату грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009, 2010 роки в розмірі місячного грошового забезпечення з урахуванням окладу за штатною посадою з урахуванням підвищень посадових окладів, окладу за спеціальним званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячної 100- відсоткової надбавки, додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, які були встановлені особі рядового і начальницького складу за станом на 1 число місяця, у якому здійснюється виплата матеріальної допомоги), премій та ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги наголошує на тому, що у період з 01.03.1999 по 30.12.2010 був чинним Указ Президента України від 04.10.1996 № 926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ», згідно з яким установлено виплачувати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення на рік та дана виплата у період дії Указу не пов'язувалась із відбуттям особи у відпустку або написанням будь-якого рапорту чи заяви. Наголошує, що дія Указу поширювалась на працівників кримінально-виконавчої системи до моменту втрати чинності - до 18.12.2007. Скаржник зауважує, що суд, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про виплату матеріаьної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення за 2008 рік, не врахував вимог заяви про уточнення позовних вимог та не дослідив який вид допомоги за 2008 рік просив позивач виплатити Також вважає необгрунтованими висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання виплатити матеріальну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення за 2009-2010 роки у зв'язку із ненаданням доказів звернення до відповідача із відповідними рапотами, вказуючи на неможливість підтвердження такого факту саме позивачем.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу» від 23.06.2005 № 2713-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2713-IV) правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.
Згідно з частиною п'ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Інструкцією про порядок застосування нормативних актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10.06.1999 №149, та прийнятою надалі Інструкцією про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 18.10.2004 №203, визначено склад та умови виплати грошового забезпечення вказаній категорії осіб. При цьому пунктом 1.2 Інструкції №203 встановлено, що грошове забезпечення складається з окладів грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення. До окладів грошового забезпечення належать посадові оклади та оклади за спеціальним званням, а також оклади грошового утримання курсантів навчальних закладів. Додаткові види грошового забезпечення включають надбавки, доплати, премії, одноразові й щомісячні винагороди, матеріальну допомогу та грошову допомогу при звільненні. Поряд з окладами грошового забезпечення в обов'язковому порядку виплачуються надбавки за вислугу років до окладів грошового забезпечення (далі - надбавки за вислугу років), щомісячна надбавка в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавок за вислугу років) (далі - щомісячна 100-відсоткова надбавка), а також грошова допомога при звільненні.
Додаткові види грошового забезпечення (крім надбавок за вислугу років та щомісячної 100-відсоткової надбавки, інших надбавок і доплат, що мають обов'язковий характер) установлюються в залежності від фінансових можливостей підприємств установ (пункт 1.14 Інструкції №203).
Відповідно до підпункту 1.18 Інструкції №203 грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які утримуються за рахунок коштів бюджету, у межах асигнувань, визначених у кошторисі доходів і видатків органу чи установи на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу.
Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (даді 0 Постанова №1294) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 1294 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу на вирішення соціальо-побутових питань та допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
На виконання зазначеної постанови Державним департаментом України з питань виконання покарань було видано наказ № 222 від 07 жовтня 2009 року, яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Інструкція).
Відповідно до п. 1.4 Інструкції грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Як передбачено пунктом 9.1 Інструкції №222, особам рядового і начальницького складу, у тому числі тим, хто перебуває у розпорядженні, виплачується матеріальна допомога у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення: для оздоровлення в разі вибуття в чергову відпустку; для вирішення соціально-побутових питань за мотивованим рапортом.
При зміні умов грошового забезпечення впродовж календарного року особам рядового і начальницького складу, які отримали матеріальну допомогу за поточний рік до зміни умов грошового забезпечення, розмір матеріальної допомоги не перераховується.
Матеріальна допомога нараховується з:
-окладу за штатною посадою з урахуванням підвищень посадових окладів; окладу за спеціальним званням; надбавки за вислугу років;
-щомісячних надбавок і доплат постійного характеру, які були встановлені особі рядового і начальницького складу за станом на 1 число місяця, в якому здійснюється виплата матеріальної допомоги;
-премії, обчисленої як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців (пункт 9.3 Інструкції №222).
Системний аналіз наведених норм дозволяє суду дійти висновку що Інструкцією №203, яка була чинна до 23.11.2009, було передбачено лише виплату матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення на рік, виплата якої здійснювалася одноразово, як правило, при наданні чергової відпустки. В подальшому, Інструкцією № 222, яка набрала чинності 23.11.2009, було передбачено виплату матеріальної допомоги у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, а саме: для оздоровлення в разі вибуття в чергову відпустку та для вирішення соціально-побутових питань за мотивованим рапортом. При цьому, матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на рік, яка була передбачена Інструкцією №203, так і матеріальна допомога у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення: для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань, що передбачені Інструкцією № 222, належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення та такі нараховуються та виплачуються за рішенням керівника установи у межах отриманих установою асигнувань.
Верховний Суд у постанові від 19 грудня 219 року у справі №466/7927/15-а зауважив, що визначальним для вирішення питання про стягнення такої допомоги є факт перебування особи у відповідному періоді у щорічній відпустці та факт звернення такої особи до керівництва із відповідним рапортом про надання такої допомоги. При цьому, не має значення чи звернулася особа про стягнення такої допомоги у період проходження служби чи після звільнення зі служби, якщо вимога стосується періоду проходження служби та пов'язана із встановленням судом порушення органом (установою) законодавства про оплату праці такого працівника.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку дій суб'єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративне судочинство України, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Зі змісту наданої на розгляд суду ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)» довідки від 21.02.2022 №42/821/4 про одноразової додаткові види грошового забезпечення та індексацію грошового забезпечення слідує та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 виплачувалась матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення, передбачена Інструкцією №203: у серпні 2003 року у сумі 450,00 грн, у вересні 2005 року у сумі 597,93 грн, у травні 2006 року у сумі 874,67 грн, у липні 2007 року у сумі 999,87 грн, у жовтні 2009 року у сумі 1418,39 грн, у липні 2010 року у сумі 1689,66 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу у період з 2009-2010 роках не виплачувалась.
Згідно доводів відповідача у 2004, 2008 при виході у чергову відпустку не подавав відповідні рапорти на виплату матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення, яка була передбачена пунктом 10.1 Інструкції № 203, а тому така допомога у вказаний період не виплачувалась. Також зазначає, що відповідно до пункту 10 Інструкції №203 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не передбачалась, у зв'язку з чим позивач у період 2007-2008 на такий вид грошової допомоги не набув права, а у 2009-2010 роках останній не подавав рапорти на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відтак така допомога у вказаний період також не виплачувалась.
Судом першої інстанції слушно зауважено, що Інструкцією № 203, чинною до 23.11.2009, було передбачено лише виплату матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення на рік, водночас Інструкцією № 222, яка набрала чинності 23.11.2009, передбачено виплату двох різних видів матеріальної допомоги у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, а саме для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань. З урахуванням наведеного позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування та виплати грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення за 2007-2008 роки та зобов'язання відповідача провести позивачу нарахування та виплату такої допомоги за 2007-2008 роки є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки Інструкцією № 203, яка була чинна у вказані роки, така допомога не була передбачена.
Крім того, судом наголошено про ненадання позивачем доказів звернення із відповідними рапортами про виплату матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення за 1999-2004, 2008 роки, передбаченої Інструкцією №149 та Інструкцією №203, та про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2009-2010 роках, передбаченої Інструкцією №222.
Заява позивача про уточнення позовних вимог від 13.06.2022 містить покликання на те, що на момент виникнення спірних правовідносин у період з 01.03.1999 по 30.12.2010 був чинним Указ Президента України від 04.10.1996 № 926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ», згідно з яким встановлено, виплачувати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік. При цьому, дана виплата у період дії вказаного Указу не пов'язувалася із відбуттям особи у відпустку або написанням будь-якого рапорту чи заяви, відтак позивач вважає, що в 1999-2004 він мав право на отримання матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення.
Разом з тим такі доводи позивача судом не приймаються до уваги, оскільки за правилами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.1999 № 1510 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої системи» особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи оклади за спеціальними званнями, надбавки, доплати та премії виплачуються у розмірах та порядку, що передбачені Указом Президента України від 04.10.1996 № 926. Тобто, Указ Президента України від 04.10.1996 № 926/96 поширювався на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи лише в частині виплати окладів за спеціальними званнями, надбавок, доплат та премії, і не поширювався на вказану категорію осіб в частині виплати матеріальної допомоги.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суд першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними та необгрунтованими, що має наслідком відмову у їх задоваоленні.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України.
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року у справі №140/3809/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель