09 листопада 2022 р.Справа № 440/5478/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Курило Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
представника відповідача Чемериса В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2022, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 05.07.22 року по справі № 440/5478/21
за позовом ОСОБА_1
до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми)
про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 04.09.2018 № 1097;
- стягнути з Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на користь ОСОБА_1 заробітну плату з урахуванням надбавок до посадового окладу за 9 ранг державного службовця, за інтенсивність праці, за вислугу років та премії за періоди роботи з 29.08.2018 по 25.12.2019, з 03.03.2020 по 27.03.2020, з 27.04.2020 по 11.06.2020, з 20.07.2020 по 29.07.2020 в сумі 106681,26 грн та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди роботи з 15.03.2018 по 29.07.2020 в сумі 12227,98 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) залишено без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 04.09.2018 №1097.
Не погодившись з вказаним висновком, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що про існування оскаржуваного наказу від 04.09.2018 №1097 він дізнався 26.04.2021, а саме при ознайомленні його представником з копією особової справи. Крім того зазначає, що спірний наказ не містить підпису позивача про ознайомлення з ним, відтак доводи відповідача про обізнаність позивача про існування оскаржуваного наказу є помилковим.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що з наказом від 04.09.2018 №1097/к про відсторонення, позивач ознайомився 04.09.2018, про що особисто поставив відмітку з підписом та датою на тексті вказаного наказу. В подальшому наказом ГТУЮ у Полтавській області від 24.12.2019 № 1847/к позивача допущено до виконання повноважень 27.12.2019 на посаді державного виконавця та визнано таким, що втратив наказ від 04.09.2018 №1097/к "Про відсторонення від виконання повноважень на посаді ОСОБА_1 ". Крім того, з моменту відсторонення від виконання обов'язків з 04.09.2018 позивачу зупинено доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження, на час відсторонення від посади заробітня плата за ним не зберігалась. Таким чином, з моменту відсторонення ОСОБА_1 від виконання повноважень він був обізнаний про існування наказу від 04.09.2018 № 1097/к, проте будь-яких дій, спрямованих на захист своїх прав та інтересів не вчинив.
Представник позивача надав до суду заяву, в якій просив справу розглядати без участі позивача та його представника.
В судовому засіданні представник відповідача просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно із частинами 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 у період із 15.03.2018 по 27.12.2019 працював на посаді державного виконавця Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 04.09.2018 № 1097к "Про відсторонення від виконання повноважень на посаді ОСОБА_1 ", у зв'язку із розпочатим досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні відносно державного виконавця Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_1 , відсторонено ОСОБА_1 від виконання повноважень з 29.08.2018 до закінчення досудового розслідування.
Згідно із пунктом 2 наказу на час відсторонення від посади заробітна плата за ОСОБА_1 не зберігається.
У позовній заяві позивач наполягає на тому, що про існування наказу Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 04.09.2018 № 1097к "Про відсторонення від виконання повноважень на посаді ОСОБА_1 " дізнався 26.04.2021 після отримання копій особової справи на запит його представника.
Разом з тим, судом встановлено, що наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 24.12.2019 № 1847/к "Про ОСОБА_1 " допущено ОСОБА_1 до виконання повноважень з 27.12.2019 на посаді державного виконавця Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області та визнано таким, що втратив чинність наказ Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 04.09.2018 № 1097к "Про відсторонення від виконання повноважень на посаді ОСОБА_1 "
Із пояснень начальника Горішньоплавнівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, наданих суду першої інстанції, встановлено, що у період з 03.12.2018 по 05.06.2020, він особисто ознайомив ОСОБА_1 з наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 24.12.2019 № 1847/к.
Також на час відсторонення від виконання повноважень державному виконавцю ОСОБА_1 зупинено доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження.
Згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 04.09.2018 № 1097к "Про відсторонення від виконання повноважень на посаді ОСОБА_1 ", з 29.08.2018 на час відсторонення від посади заробітна плата за ОСОБА_1 не зберігається.
Також, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідачем надано копію наказу від 04.09.2018 № 1097к, в якому є підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з зазначеним наказом саме 04.09.2018, доказів зворотнього матеріали справи не містить.
Крім того, колегія суддів зазначає, що обставини не нарахування тривалий час заробітньої плати та відсторонення від автоматизованої системи виконавчого провадження, фактично позбавили позивача від виконання службових обов'язків та отримання заробітньої плати, як гарантії забезпечення гідних умов життя та дотримання соціально-трудових прав найманих працівників.
Будь-який активних дій, спрямованих на відновлення його порушених прав та інтересів з 04.09.2018 позивачем не вчинялось, позаяк про вказані обмеження ОСОБА_1 був обізнаний, ознайомившись з наказом № 1097к.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, - день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Колегія суддів зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Колегія суддів зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
При цьому, встановлення наявності або відсутності факту порушеного права суб'єктом владних повноважень здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України, згідно з якою у разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У розумінні цієї статті поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для звернення особи з адміністративним позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із позовними вимогами про визнання протиправним та скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 04.09.2018 № 1097к та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено, відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви в цій частині без розгляду у відповідності до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 9901/658/18, Верховного Суду від 08 травня 2019 у справі № 805/4226/17-а, від 16 жовтня 2019 року у справі № 520/2559/19.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процессуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті спірної ухвали, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2022 по справі № 440/5478/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді С.С. Рєзнікова Л.В. Курило
Повний текст постанови складено 15.11.2022 року