Номер провадження 1-кп/243/437/2022
Номер справи 243/1674/22
« 09 » листопада 2022 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області, у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
- секретаря судового засідання - ОСОБА_2
- прокурора - ОСОБА_3
- обвинуваченого - ОСОБА_4
- законного представника неповнолітнього обвинуваченого - ОСОБА_5
- захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, продовженням строку дії воєнного стану в Україні, відповідно до Рішення зборів суддів Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 6 від 05 травня 2022 року поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі Наказу № 29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов'янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, кримінальне провадження № 12021053510001480, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 04 вересня 2021 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Слов'янської окружної прокуратури Донецької області 08 лютого 2022 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бригадирівка Ізюмського району Харківської області, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб на утриманні немає, інвалідом не являється, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 раніше не судимого,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 185 КК України,-
03 вересня 2021 року приблизно о 13 годині, більш точного часу при судовому розгляді справи встановити не виявилось можливим, неповнолітній ОСОБА_4 на законних підставах перебував у приміщенні будинку АДРЕСА_3 за місцем мешкання раніше знайомого ОСОБА_8 , де у неповнолітнього ОСОБА_4 виник протиправний корисливий умисел на таємне викрадення чужого майна.
Реалізовуючи свій протиправний корисливий умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, неповнолітній ОСОБА_4 , будучи особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 186 частина 2 КК України, приблизно о 13 годині, знаходячись в будинку АДРЕСА_3 , діючи умисно, повторно, протиправно, з корисливих мотивів, таємно, за відсутності власника, шляхом вільного доступу з книги, яка перебувала на столі в спальній кімнаті вищевказаного будинку, викрав грошові кошти в сумі 600 доларів США купюрами по сто доларів США, що за курсом НБУ в перерахунку становить 16214,82 гривні та грошові кошти в сумі 5400 гривень, тим самим вилучив чуже майно із законного володіння власника, отримав реальну можливість розпоряджатись викраденим майном, після чого покинув місце вчинення кримінального правопорушення.
Своїми умисними протиправними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна ( крадіжці), вчиненому повторно, неповнолітній ОСОБА_4 заподіяв потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 21614,82 гривні.
У вчиненні вказаного кримінального правопорушення обвинувачений ОСОБА_4 викривається наступними доказами.
Під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_4 після роз'яснення суті обвинувачення, визнав себе повністю винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 185 КК України та суду пояснив, що 03 вересня 2021 року приблизно о 13 годині він на законних підставах перебував у приміщенні будинку АДРЕСА_3 за місцем мешкання раніше знайомого ОСОБА_8 , де вирішив здійснити крадіжку. З цією метою він таємно, за відсутності власника, шляхом вільного доступу з книги, яка перебувала на столі в спальній кімнаті вищевказаного будинку, викрав грошові кошти в сумі 600 доларів США купюрами по сто доларів США та грошові кошти в сумі 5400 гривень, тим самим вилучив чуже майно із законного володіння власника, отримав реальну можливість розпоряджатись викраденим майном, після чого покинув місце вчинення кримінального правопорушення.
У тому, що вчинив вказане кримінальне правопорушення, він щиро розкаявся.
Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За правилами ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У п.274 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Нечипорук і Йонкало проти України зазначено: якість доказів також береться до уваги, а також те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, будь-які сумніви щодо їхньої надійності й точності.
За змістом ст.ст. 21, 22, 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється судом на основі змагальності, безпосередності дослідження судом показань, речей та документів. Державне обвинувачення в суді підтримує прокурор, захист обвинуваченого здійснює він сам і його захисник, а функція розгляду справи покладається на суд. При цьому суд, зберігаючи незалежність, неупередженість і об'єктивність, створює необхідні умови для виконання учасниками їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Крім цього, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення, але він не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Об'єм цього обов'язку може змінюватись залежно від природи рішення.
Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження на суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність обвинуваченого.
Доказування - це єдиний спосіб встановлення об'єктивної істини в кримінальному судочинстві. Поки не доведені обставини скоєння злочину, не можна сказати, що вони були, мали місце насправді.
З приводу того, що доведення є єдиним способом для встановлення істини у Кримінальному процесуальному кодексі України вказано: "Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена».
«Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону «( Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 761/43930/17).
Потерпілий ОСОБА_8 будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судового засідання, до суду не з'явився.
Проте, 19 жовтня 2022 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_8 , в якій він просив суд підготовче судове провадження та подальший судовий розгляд проводити за його відсутності, питання щодо покарання ОСОБА_4 залишає на розсуд суду, претензій до обвинуваченого не має.
Суд бере до уваги, що у відповідності до положень ч.1 ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч.1 ст.325 КПК України якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з'ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду. Суд має право накласти грошове стягнення на потерпілого у випадках та порядку, передбачених главою 12 цього Кодексу.
При цьому, прокурор, обвинувачений, законний представник обвинуваченого, захисник не заперечували проти проведення судового засідання за відсутності потерпілого.
Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим, провина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, а саме:
Так, з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що кримінальне провадження № 12021053510001480 було зареєстровано 04 вересня 2021 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 ст. 185 КК України, що давало право з цього моменту проводити слідчі та процесуальні дії;
Із Протоколу огляду місця події від 05 вересня 2021 року вбачається, що оглянуто спортивну кофту чорного кольору з капюшоном, довгими рукавами з написами на рукавах білого кольору та посередені спереду, яку було вилучено під час огляду у ОСОБА_4 за добровільної згодою; також оглянуто Талон ( техпаспорт) на мопед моделі Альфа-125.
Із Протоколу огляду від 06 вересня 2021 року вбачається, що об'єктом огляду є відкрита ділянка місцевості біля вул. Шевченко с. Краснопілля, де в кінці вулиці знаходиться кукурудзяне поле, де знаходиться мопед «Альфа-125» з рамою чорного кольору.
Із Протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 вересня 2021 року вбачається, що потерпілий ОСОБА_8 заявив, що впізнає особу на фотознімку № 3 - яка мешкала за його місцем мешкання, та після того, як він пішов, останній виявив відсутність своїх грошових коштів. Згідно Довідки до Протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 вересня 2021 року вбачається, що на фотознімку № 3 зображено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд вважає, що слідча дія - «Пред'явлення особи для впізнання» була проведена у відповідності до вимог статті 228 КПК України, а складений Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 вересня 2021 року цілком відповідає вимогам статті 231 КПК України.
В судовому засіданні стороною захисту не надано будь - яких переконливих доказів, які б свідчили про порушення норм статті 228 КПК України при проведенні вказаної слідчої дії, також сторона захисту не посилається на будь - які порушення статті 231 КПК України з боку органу досудового розслідування при складанні Протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 вересня 2021 року.
Із Протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 вересня 2021 року вбачається, що свідок ОСОБА_9 заявив, що впізнає особу на фотознімку № 1 - якій 03 вересня 2021 року він продав мопед марки «Альфа-125» з рамою чорного кольору. Згідно Довідки до Протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 вересня 2021 року вбачається, що на фотознімку № 1 зображено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд вважає, що слідча дія - «Пред'явлення особи для впізнання» була проведена у відповідності до вимог статті 228 КПК України, а складений Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 вересня 2021 року цілком відповідає вимогам статті 231 КПК України.
В судовому засіданні стороною захисту не надано будь - яких переконливих доказів, які б свідчили про порушення норм статті 228 КПК України при проведенні вказаної слідчої дії, також сторона захисту не посилається на будь - які порушення статті 231 КПК України з боку органу досудового розслідування при складанні Протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 вересня 2021 року.
Із Протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26 жовтня 2021 року вбачається, що свідок ОСОБА_10 заявив, що впізнає особу на фотознімку № 3 - яка 03 вересня 2021 року придбав у нього кофту чорного кольору. Згідно Довідки до Протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26 жовтня 2021 року вбачається, що на фотознімку № 3 зображено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд вважає, що слідча дія - «Пред'явлення особи для впізнання» була проведена у відповідності до вимог статті 228 КПК України, а складений Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26 жовтня 2021 року цілком відповідає вимогам статті 231 КПК України.
В судовому засіданні стороною захисту не надано будь - яких переконливих доказів, які б свідчили про порушення норм статті 228 КПК України при проведенні вказаної слідчої дії, також сторона захисту не посилається на будь - які порушення статті 231 КПК України з боку органу досудового розслідування при складанні Протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26 жовтня 2021 року.
Із Протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27 жовтня 2021 року вбачається, що свідок ОСОБА_11 заявив, що впізнає особу на фотознімку № 2 - хлопця на ім'я ОСОБА_12 , якого підвозив до м. Слов'янська 03 вересня 2021 року. Згідно Довідки до Протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27 жовтня 2021 року вбачається, що на фотознімку № 2 зображено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд вважає, що слідча дія - «Пред'явлення особи для впізнання» була проведена у відповідності до вимог статті 228 КПК України, а складений Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27 жовтня 2021 року цілком відповідає вимогам статті 231 КПК України.
В судовому засіданні стороною захисту не надано будь - яких переконливих доказів, які б свідчили про порушення норм статті 228 КПК України при проведенні вказаної слідчої дії, також сторона захисту не посилається на будь - які порушення статті 231 КПК України з боку органу досудового розслідування при складанні Протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27 жовтня 2021 року.
Із Протоколу проведення слідчого експерименту від 28 січня 2022 року вбачається, що підозрюваний ОСОБА_4 , в присутності законного представника - ОСОБА_5 , захисника - адвоката ОСОБА_13 докладно розповів та показав: будинок АДРЕСА_3 , звідки він скоїв крадіжку; показав вхід до будинку АДРЕСА_3 , звідки він скоїв крадіжку; вказав на дальню кімнату будинку, звідки він виходив та побачив книгу з грошима; вказав на парапет, на якому знаходилась книжка з грошима, які він викрав; вказав на ринок «Тіара», розташований на м-ні Артема м. Слов'янськ, де він придбав за викрадені гроші собі одяг; вказав на будинок АДРЕСА_4 , де він придбав мопед за викрадені гроші.
Суд приходить до висновку, що відомості, які зафіксовані у Протоколі слідчого експерименту фактично не суперечать показанням, наданим самим обвинуваченим у присутності захисника, як на досудовому слідстві так і в суді. Загалом інформація про розвиток подій, як у Протоколі слідчого експерименту, так і в показаннях учасників судового провадження не містять істотних суперечностій.
У відповідності до вимог ст. 94 КПК України, суд вважає, що слідча дія - Слідчий експеримент, проведений 28 січня 2022 року з участю підозрюваного ОСОБА_14 був проведений з додержанням вимог ст. 223, 240 КПК України, а саме - у присутності двох понятих, законного представника неповнолітнього підозрюваного - ОСОБА_15 , захисника неповнолітнього підозрюваного - адвоката ОСОБА_13 ..
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до обґрунтованого переконання, що Протокол слідчого експерименту від 28 січня 2022 року у розумінні вимог ст. 86 КПК України є допустимим доказом, оскільки він отриманий у порядку, встановленому КПК України.
Окрім того, як зафіксовано в Протоколі вищевказаної слідчої дії, ніяких зауважень і доповнень з боку учасників слідчої дії не надійшло.
Судом досліджені характеризуючи данні обвинуваченого ОСОБА_4 .
Із Висновку судово - психіатричної експертизи № 42 від 31 січня 2022 року вбачається, що « ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в період здійснення інкримінованого правопорушення будь -яким хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом душевної діяльності, недоумством не страждав. Виявляв характерологічні порушення в формі соціалізованого розладу поведінки. За своїм психічним станом ОСОБА_4 в період часу, відповідний інкримінованим діянням в повному обсязі міг усвідомлювати свої дії і керувати ними. При обстеженні ОСОБА_4 не виявлено свідчень про те, що у нього на час скоєння правопорушень виявлялася симптоматика, яка характеризує тимчасові порушення психічного стану і яка би потрапляла під термін тимчасового розладу психічної діяльності, який би позбавляв його можливості усвідомлювати свої дії і керувати ними. На момент нинішнього огляду ОСОБА_4 будь -яким хронічним душевним захворюванням, тимчасовим розладом душевної діяльності, слабоумством не страждає. Виявляє характерологічні порушення в формі соціалізованого розладу поведінки. За своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії і керувати ними. За своїм психічним станом застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не потребує. ОСОБА_4 в повному обсязі розуміє можливі наслідки своїх дій, відсутні ознаки його обмеженої осудності ( під дію ст. 20 КК України не попадає).
Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред'явленого обвинувачення. Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що досліджені в судовому засіданні докази логічні, послідовні, не містять протиріч, переконливі як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв'язку.
Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування, схожих неоспорюваних чітких і узгоджених між собою презумпцій факту.
При їх оцінці суд дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом»,який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст.17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Коробов проти України».
Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.
При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов'язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Отже, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_4 обвинувачення за частиною 2 статті 185 КК України знайшло своє підтвердження, суд приходить до переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, провину обвинуваченого повністю доведено, а вчинене обвинуваченим ОСОБА_4 вірно кваліфіковано за частиною 2 статті 185 КК України - таємне викрадення чужого майна ( крадіжка), вчинене повторно.
Таку кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає правильною.
Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
У відповідності до вимог статті 50 КК України « Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.»
При визначенні міри покарання обвинуваченому у відповідності до ст. 65 КК України, суд приймає до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: сукупність усіх характеризуючих його обставин, віднесення кримінального правопорушення законодавством до нетяжких злочинів, характер, ступінь його суспільної небезпеки, наслідків для потерпілого, дані про особу обвинуваченого.
Згідно роз'яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».
п.п.2,3 «при призначенні покарання, суди повинні всебічно враховувати фактичні обставини кримінального провадження у їх сукупності та визначати тяжкість конкретних злочинів враховуючи їх індивідуальний ступінь. Визначаючи ступінь тяжкості злочину судам необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків. Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку. На неї впливають різні об'єктивні та суб'єктивні обставини, зокрема цінність тих суспільних відносин на які посягає винний, тяжкість наслідків (характер посягання), спосіб посягання форма й ступінь вини наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.»
Суд, призначаючи ОСОБА_4 покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до п.п.1,3 частини 1 ст. 66 КК України, суд визнає ті обставини, що ОСОБА_4 визнав себе винним та щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення, вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.
Щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась ( Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 жовтня 2007 року).
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (Постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18).
Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути підтверджений матеріалами кримінального провадження.
Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. ( Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 07 жовтня 2020 року, справа № 347/1360/17)
В судовому засіданні ОСОБА_4 повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частина 2 статті 185 КК України, докладно розповів про відомі йому події вчинення кримінального правопорушення. Критично поставився до вчиненого та пояснив, що дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до частини 1 ст. 67 КК України - судом не встановлено.
Також при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд врахував досудову доповідь
Краматорського районного Відділу №4 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області від 31 жовтня 2022 року відносно ОСОБА_4 , відповідно до якої, «беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, криміногенні фактори, які впливають на поведінку обвинуваченого, а також низький ризик вчинення повторного кримінального правопорушення, орган пробації вважає за можливе виправлення неповнолітнього без позбавлення або обмеження волі на певний строк. У разі якщо суд дійде висновку про можливість виправлення неповнолітньої особи без ізоляції від суспільства, орган пробації вважає доцільним покласти на неповнолітню особу обов'язок, передбачений статтею 76 Кримінального Кодексу України виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою: Зміна прокримінального мислення, Формування життєвих навичок. Крім цього, в умовах наглядової пробації можливе залучення обвинуваченого до участі у профілактичних програмах, що передбачають роботу з попередження повторних правопорушень, формування життєвих навичок, розвитку навичок самоконтролю тощо. Така робота потребує взаємодії з органами та установами, статутом яких передбачено надання соціальних послуг дітям та родинам, які опинилися у складних життєвих обставинах».
Висновок органу пробації не має для суду наперед встановленої сили, оскільки досудова доповідь органом пробації складається лише з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує особу обвинуваченого, а у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 така інформація відображена у достатньому обсязі.
Суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_4 є осудним, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив кримінальне правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів, повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення, як на момент вчинення кримінального правопорушення так і на теперішній час є неповнолітнім, на обліку в психіатричному та наркологічному лікувальних закладах не перебуває, задовільно характеризується за місцем мешкання.
Вказані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення його особистості та відношення до скоєного ним.
На підставі вищевикладеного суд визнає необхідним та достатнім для виправлення і попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції інкримінованої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.
При цьому, суд вважає за неможливе застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 вимог ст. 69 КК України, виходячи з наступного.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Суд зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у Постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18, провадження № 51-3479 км 20.
Положеннями ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Частиною 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Підстав для застосування норм ст. 69-1 даного Кодексу до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма має змогу бути застосована, оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
Із Постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 січня 2014 року (справа № 5-48 кс13) вбачається, що загальні засади призначення покарання (ст.65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Суд виходить із фактичної тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу і місця його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов'язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушення, та індивідуальних особливостей обвинуваченого, зокрема способу життя, характеризуючих його даних, його вік, стан здоров'я.
Приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини по справі, ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, характер та мотиви протиправних дій, враховуючи вищенаведені дані характеристики особи обвинуваченого і попередню позитивну соціальну поведінку, які знижують ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення і ступінь небезпеки особи обвинуваченого для суспільства, суд, всебічно оцінюючи викладені обставини, приходить до переконання про можливість виправлення ОСОБА_4 без реального виконання покарання, без ізоляції від суспільства, безпосередньо під наглядом державних органів влади і вважає можливим звільнити обвинуваченого від відбуття покарання з випробуванням у відповідності до положень ст.ст. 75, 104 КК України.
На підставі ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_4 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
На підставі Вироку Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 08 грудня 2021 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частина 2 статті 186 КК України і призначено йому покарання за цією статтею кримінального закону у виді позбавлення волі на строк чотири роки, на підставі ст. 75 КК України, звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю два роки.
У відповідності до частини 4 статті 70 КК України «За правилами, передбаченими в частинах першій - третій статті 70 КК України, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 КК України.
У відповідності до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року « У разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення на підставі частини 1 статті 70 КК України остаточного покарання, виходячи з його виду й розміру.»
У відповідності до вимог частини 4 статті 174 КПК України «Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові».
У відповідності до положення ч.4 ст.174 КПК України та для можливості вирішення питання по речовим доказам, скасувати арешт майна, накладений ухвалами слідчого судді.
Скасувати арешт майна, накладений Ухвалою слідчого судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 вересня 2021 року на транспортний засіб - мопед «Альфа» в корпусі чорного кольору, з номером рами НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 .
Цивільний позов по справі не заявлено.
Питання про речові докази слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-370, 374 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 185 КК України і призначити йому покарання за цією статтею кримінального закону у виді позбавлення волі на строк три роки.
За сукупністю кримінальних правопорушень, у відповідності до частини 4 статті 70, остаточне покарання ОСОБА_16 призначити шляхом часткового складання призначених покарань: покарання, призначеного за цим Вироком та покарання, призначеного на підставі Вироку Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 08 грудня 2021 року - позбавлення волі на строк п'ять років.
На підставі ст.ст.75, 104 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю два роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Відповідно до частини 1 статті 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку.
Виконання Вироку доручити Красноградському районному відділу Філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ( 63304 Харківська область м. Красноград вулиця Захисників України, №121).
Захід забезпечення кримінального провадження відповідно до видів, передбачених ст. ст. 131, 176 КПК України не обирався та не застосовувався.
Речові докази по справі, а саме: спортивну кофту чорного кольору з білими написами на рукавах на англійській мові та написом посередині спереду біло-червоного кольору, Талон ( техпаспорт) техпаспорта на мопед марки «Альфа», на якому зазначені характеристики мопеду, а саме: рама НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , колір чорний, об'єм двигуна 125, дата видачі 20 травня 2008 року, які залучено до матеріалів кримінального провадження № 12021053510001480, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 вересня 2021 року у якості речових доказів на підставі Постанови слідчого від 06 вересня 2021 року,що зберігаються в камері схову ВП №4 Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області за Квитанцією № 294 - повернути ОСОБА_4 .
Скасувати арешт майна, накладений Ухвалою слідчого судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 вересня 2021 року на транспортний засіб - мопед «Альфа» в корпусі чорного кольору, з номером рами НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 .
Речові докази по справі, а саме: мопед марки «Альфа» в корпусі чорного кольору, на бензобаку з двох боків мається наліпка у вигляді орлів, також на бензобаку мається надпис JH-70, з номером рами НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , який залучено до матеріалів кримінального провадження № 12021053510001480, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 вересня 2021 року у якості речових доказів на підставі Постанови слідчого від 06 вересня 2021 року,що зберігається на штраф майданчику, розташованому за адресою - Донецька область м. Краматорськ вул. Беляєва, буд 111 «а» - повернути ОСОБА_4 .
Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Дніпровського апеляційного суду через Слов'янський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Вирок, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Головуючий: суддя
Слов'янського міськрайонного суду ОСОБА_1 .