12 листопада 2022 року Київ №320/6443/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до ГУ ПФУ у Київській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо недоплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 у повному розмірі та зобов'язання здійснити нарахування та виплату цього виду грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю IІ групи внаслідок війни та у відповідності до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у 2022 році має право на отримання до 5 травня одноразової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Проте, відповідачем виплачено позивачу таку допомогу у розмірі 3906,00 грн., тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено вищевказаною нормою законодавства, у зв'язку з чим вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та просить суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату недоплаченої частини разової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою суду від 28.07.2022 у справі було відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження).
01.09.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ у Київській області не погоджується з викладеними у позовній заяві доводами та вказує на їх безпідставність виходячи з того, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснена позивачу відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №540 "Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань". Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень не вважаються бюджетними зобов'язаннями, а тому у відповідача відсутні підстави для виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позову. Крім того, зазначає, що він не є належним відповідачем у даній справі, оскільки органом, уповноваженим здійснювати виплату грошової допомоги, невиплаченої станом на 1 липня, є місцевий орган соціального захисту населення за місцем проживання отримувача такої допомоги, тобто в даному випадку - УСЗН Білоцерківської міської ради (09100, Київська обл, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 2).
Разом з цим, дослідивши поданий відповідачем відзив на позовну заяву суд дійшов висновку про залишення його без розгляду з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 174 КАС України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу.
У зв'язку з відсутністю фінансування видатків на оплату послуг з пересилання поштових відправлень, ухвала КОАС від 28.07.2022 про відкриття провадження у справі була надіслана на офіційну електронну адресу відповідача, а саме: gu@ko.pfu.gov.ua.
Пунктом 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
В матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, в якій зазначено, що ухвала про відкриття провадження у справі від 28.07.2022 доставлена відповідачу 28.07.2022, а отже останній вважається належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі та необхідність надати відзив на позовну заяву, а ухвала врученою відповідачу в порядку ст. 129 КАС України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У відповідності до вимог статей 162, 261 КАСУ, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Однак, відповідач подав відзив на позовну заяву з порушенням вказаного строку, а у самому відзиві просив поновити пропущений строк на його подання, у зв'язку введенням воєнного стану на всій території України з 24.02.2022.
Разом з цим, відповідно до ч.2 ст.44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, - п. 6 ч.5 ст. 44 КАС України.
Відповідно до ч.5 ст. 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У даному випадку, у системному зв'язку з наведеними вище приписами КАС України, застосуванню підлягають також норма ч.2 статті 167 КАС України за якою якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
Отже, право на подання відзиву на позовну заяву може бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений судом для його подання, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.
Відповідно до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Як на підставу поновлення строку подання відзиву на позовну заяву відповідач посилається на введення воєнного стану на всій території України внаслідок військової агресії Російської Федерації.
Разом з цим, суд зауважує, що саме лише посилання на факт впровадження на території України воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку у справі.
Так, Верховний Суд наголошує, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (ухвала Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 127/2897/13-ц).
Таким чином, суд поновлює пропущений процесуальний строк тільки в тому випадку, якщо учасник справи доведе у заяві про поновлення такого строку наявність обставин, які виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили своєчасне виконання процесуальної дії.
Разом з цим, відповідачем не наведено жодної обставини, яка унеможливлювала подання відзиву на позовну заяву у встановлений строк внаслідок запровадження воєнного стану, враховуючи також той факт, що ГУ ПФУ у Київській області подав відзив на позовну заяву у даній справі і воєнний стан не став при цьому на заваді.
Крім того, відповідно до Закону України "Про критичну інфраструктуру", "Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону", суди як об'єкти критичної інфраструктури не припиняли та не припиняють функціонувати під час воєнного стану.
Поміж іншого, суд також акцентує увагу, що 26 травня 2021, набув чинності Закон № 1416-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи". З цього часу будь-яка особа мала можливість звернутися до суду в електронній формі. Електронний суд дозволяє подавати учасникам судового процесу до суду будь-які документи в електронному вигляді, а також надсилати таким учасникам процесуальних документів в електронному вигляді, паралельно з документами у паперовому вигляді відповідно до процесуального законодавства.
До Електронного суду користувачі можуть надіслати в електронному вигляді і матеріали, передбачені процесуальним законодавством.
Таким чином, для суду не є переконливим довод про воєнний стан як перешкоду своєчасного подання відзиву на позовну заяву, у зв'язку з чим не вбачає обґрунтованих підстав для поновлення відповідачу строку на подання відзиву.
Згідно з ч.2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі вищевикладеного, суд залишає відзив на позовну заяву відповідача без розгляду, як такий, що поданий з порушенням встановленого судом строку на його подання, без відсутності поважних причин пропуску такого строку, у зв'язку з чим дана справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
У ч. 8 ст. 262 КАС України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 250 КАС України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановив таке:
ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданим Білоцерківським МВМ-2 ГУ МВС України в Київській області, та особою з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни, що засвідчується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 02.04.2008.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, та у 2022 році йому виплачено грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3906,00 грн, що сторонами не заперечується.
Не погоджуючись з розміром отриманої грошової допомоги, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому невиплачену частину одноразової грошової допомоги до 5 травня як особі з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Проте, відповідач, листом №1000-0203-8/61248 від 08.07.2022, повідомив позивачеві, що одноразова грошова допомога до 5 травня виплачується у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №540 від 07.05.2022, а також зазначив, що ПФУ - відповідальний виконавець виплати сум грошової допомоги за червень 2022 року, а обов'язок подальшої виплати покладений на регіональні органи соціального захисту населення.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо недоплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 у розмірі, передбаченому ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" протиправною, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовий статус ветеранів війни - учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". 01 січня 1999 року набрав чинності Закон № 367-ХІV, яким ст. 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Підпунктом "б" пп. 2 п. 20 розд. II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI (далі - Закон №107-VI) текст вказаної вище частини ст. 13 Закону №3551-ХІІ викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зміни, внесені пп. "б" пп. 2 п. 20 розд. II Закону №107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років, на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, норми та положення статті 12 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Згідно із пп. 5 п. 63 розд. І Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження, зокрема, щодо встановлення розміру разової грошової допомоги до 5 травня.
Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Разом з тим, КСУ у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема ст.ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Незважаючи на прийняте КСУ рішення, Урядом прийнято постанову від 07.05.2022 №540 "Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" якою встановлено, що виплата щорічної разової грошової допомоги здійснюється у 2022 році у розмірах не менше, ніж у 2021 році.
Так, відповідно до додатку до Порядку використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого Постановою №540, разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421,00 гривня; II групи - 3906,00 гривень; III групи - 3391,00 гривня.
Відповідач здійснюючи виплату разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, керувався нормами вищезазначеної постанови. Однак виходячи із вказаній у ч.4 ст. 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік слід застосовувати не постанову КМУ № 540, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
За таких обставин, суд вважає, що позивач має право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Разом з тим вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону № 1058-ІV, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Таким законом є Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Закон №1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу. Отже, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме ч.1 ст. 28 Закону №1058-ІV.
Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які наведені в постанові від 13.01.2021 у справі № 440/2722/20.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, за правилами ч. 2 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Разом з тим, ст. 7 Закону України від 02.12.2021 за №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2022 у розмірі 1934,00 грн.
Враховуючи внесені рішенням КСУ від 27.02.2020 за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що позивачу, як особі з інвалідністю 2 групи, у 2022 році мала бути виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 15472,00 грн (1934,00 х 8).
Попри вказане, як слідує із листа ГУ ПФУ у Київській області від 08.07.2022 №1000-0203-8/61248 позивачеві виплачено грошову допомогу у розмірі 3906,00 грн. Тобто, позивачеві не виплачено кошти у сумі 11566 грн, що суперечить положенню ст.13 Закону №3551-XII і рішенню КСУ від 27.02.2020 за №3-р/2020.
Також, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 171 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Згідно з вимогами Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №423 від 17.06.2015, одним з основних завдань Мінсоцполітики є організація виплати до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Тобто, Мінсоцполітики України забезпечує загальну організацію процесу виплати досліджуваної допомоги і перерахунок коштів органами ПФУ, а останні в свою чергу - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах ПФУ як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій.
Підпунктом 2 п. 2 Постанови №540 установлено, що виплата грошової допомоги у 2022 році, серед іншого, здійснюється органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій.
Згідно п. 2 Порядку №540 головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є:
1) щодо виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, - Пенсійний фонд України;
2) щодо виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, які не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року:
- структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської держадміністрацій (надалі по тексту також - регіональні органи соціального захисту населення);
- структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (надалі по тексту також - місцеві органи соціального захисту населення), центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України (надалі по тексту також - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Відповідно до п. 4 цього ж Порядку бюджетні кошти спрямовуються на виплату разової грошової допомоги та оплату послуг, пов'язаних із виплатою та доставкою грошової допомоги, що проводиться організацією, яка здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання.
У силу вимог п. 5 Порядку, передбачено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і, поряд з іншим, спрямовуються Пенсійному фонду України - відповідно до поданої ним заявки щодо сум грошової допомоги, що включені у відомості (списки) на виплату пенсій за червень 2022 року, на підставі інформації, що обробляється в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах), та витрат на оплату послуг, пов'язаних із виплатою та доставкою грошової допомоги, що проводиться організацією, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання.
Кошти для виплати грошової допомоги територіальними органами Пенсійного фонду України перераховуються Мінсоцполітики на окремий рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в АТ "Ощадбанк".
Тобто, Мінсоцполітики України забезпечує загальну організацію процесу виплати досліджуваної допомоги і перерахунок коштів органами ПФУ, а останні в свою чергу - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах ПФУ.
Отже, з урахуванням того, що ОСОБА_1 станом на 05.05.2022 перебував на обліку в ГУ ПФУ у Київській області як особа, якій призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), саме ГУ ПФУ у Київській області є відповідальним органом, який у 2022 році зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги позивачу.
Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Коментована норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.
У розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (надалі по тексту також ЄСПЛ, Суд) "Стретч проти Сполученого Королівства", заява №44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України", заяви №68385/10 та №71378/10).
"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", заява №44912/98, пункт 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції", заява №25701/94, пункт 79 та пункт 82).
У спірному випадку суд вважає наявним у позивача "законних сподівань" на отримання у власності належного майна (коштів) в розумінні ст. 1 Протоколу 1 Конвенції, оскільки статус "особи з інвалідністю IІ групи" передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Так, КСУ неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Зокрема, в рішенні від 09.07.07 №6-рп/2007 суд вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
Важливим є і те, що у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) Суд, встановлюючи наявність порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
ЄСПЛ у справі "Бакалов проти України" (рішення від 30.11.2004, заява №14201/20) та у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (рішення від 18.10.2005, заява №70297/01) зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Законом №3551-XII, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном.
Зазначена позиція також узгоджується з висновками КСУ, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004 і від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як особі з інвалідністю 2-ї групи у розмірі, визначеному ст. 13 Закону №3551-XII.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та не довів правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, враховуючи бездіяльність ГУ ПФУ у Київській області щодо ненарахування та невиплати позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у належному розмірі, суд вважає, що вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року, як особі з інвалідністю 2-ї групи у розмірі, визначеному ст. 13 Закону №3551-XII підлягає задоволенню.
При цьому, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує, що ГУ ПФУ у Київської області визначений відповідальним органом, який зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, а тому відповідно до п. 4 ч.2 ст.245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та про наявність підстав для задоволення адміністративного позову позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАСУ, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6-7, 14, 73-78, 90, 94, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, як інваліду 2 групи внаслідок війни, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, Київська область, м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, 10) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Брагіна О.Є.