Справа № 761/2006/20
Провадження № 4-с/761/120/2022
15 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Макаренко І. О.,
при секретарі Чепляка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лісовенко Володимир Антонович; боржник: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У січні 2022 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження №67779026 за виконавчим листом від 01.12.2021 у справі №761/2006/20, в якій заявник просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лісовенка Володимира Антоновича від 24 січня 2022 року про закінчення без виконання виконавчого провадження №67779026 за виконавчим листом у справі №761/2006/20, виданим 01 грудня 2021 року Шевченківським районним судом міста Києва; зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження №67779026 та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення у справі №761/2006/20; зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в десятиденний строк повідомити суд та стягувача про виконання ухвали, постановленої у справі за цією скаргою; розподілити судові витрати у справі.
Скарга обґрунтована тим, що постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року в цивільній справі №761/2006/20 стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9100,00 грн. Відповідний виконавчий лист від 01 грудня 2021 року було пред'явлено до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ). Постановою державного виконавця Лісовенка Володимира Антоновича від 07 грудня 2021 року за вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження №67779026.
Заявник зазначає, що оскаржуваною постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лісовенка Володимира Антоновича від 24 січня 2022 року виконавче провадження № 67779026 закінчено без виконання на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відкликанням банківської ліцензії та запровадженням ліквідаційної процедури Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива".
За вказаних обставин заявник (стягувач) ОСОБА_1 , вважаючи свої права порушеними постановою державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження №67779026, був змушений звернутися до суду зі вказаною скаргою.
07 лютого 2022 року ОСОБА_1 подано заяву про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу (в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України), та докази направлення цієї заяви іншим учасникам справи рекомендованим листом з описом вкладення.
В судовому засіданні 15 вересня 2022 року протокольною ухвалою суду залучено до участі у справі Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
Заявник в судове засіданні не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, в якій скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник заінтересованої особи (боржника) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як безпосереднього ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" Павликівський Володимир Іванович в судове засідання не з'явився, подав письмове заперечення проти задоволення скарги.
Державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лісовенко Володимир Антонович та Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, у судове засідання не з'явились, явки представників не забезпечили, - що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами згідно з положеннями частини другої статті 450 ЦПК України.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2021 року, зміненим постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у справі №761/2006/20, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9100,00 грн. Відповідний виконавчий лист видано Шевченківським районним судом міста Києва 01 грудня 2021 року та пред'явлено стягувачем до виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лісовенка Володимира Антоновича від 07 грудня 2021 року за вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження №67779026.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лісовенка Володимира Антоновича від 24 січня 2022 року виконавче провадження №67779026 закінчено без виконання на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Постанова державного виконавця мотивована тим, що на адресу відділу надійшла заява боржника про закінчення виконавчого провадження без виконання на підставі п.4 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" з посиланням на рішення Правління Національного банку України від 21.05.2019 №352-рш "Про відкликання банківської ліцензії і ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.05.2019 №1268 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Вирішуючи справу за скаргою стягувача, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 18 ЦПК України та статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України; невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 вказаного Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Водночас, статтею 129 Конституції України обов'язковість виконання судових рішень віднесено до основних засад судочинства. За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує самій сутності права на справедливий суд (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення КСУ від 26 червня 2013 року №5-рп/2013).
У Рішенні №2-рп(ІІ)/2019 від 15 травня 2019 року Конституційний Суд України окремо наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні частиною другою статті 129-1 Конституції України; порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою свого позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
За змістом частини шостої статті 10 ЦПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд також керується аксіомою цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", яка означає "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі "Артіко проти Італії"). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя, а саме: гарантується не лише сподівання, що справа буде розглянута, але й те, що державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб, і таким чином забезпечить виконання судового рішення. При цьому в рішенні у справі "Шмалько проти України" ЄСПЛ наголосив, що параграф 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року). У справах "Іммобільяре Саффі проти Італії" та "Войтенко проти України" ЄСПЛ знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Такі самі висновки щодо обов'язковості виконання судових рішень містяться також у рішеннях ЄСПЛ у справах "Савицький проти України", №38773/05, 26.07.2012, §147; "Глоба проти України", №15729/07, 05.07.2012, §§26-27; "Бурдов проти Росії", №59498/00, 07.05.2002, §32, та багатьох інших.
Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення, отже виконання рішення слід розглядати як невід'ємну складову судочинства ("Ромашов проти України", №67534/01, 27.07.2004, §42; "Дубенко проти України", №74221/01, 11.01.2005, §44; "Шаренок проти України", №35087/02, 22.02.2005, §25; "Горнсбі проти Греції", №18357/91, 19.03.1997, §40; "Іммобільяре Саффі проти Італії", №22774/93, 28.07.1999, §66).
Відсутність у заявника можливості домогтися виконання винесеного на його користь судового рішення становить втручання у право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції (рішення ЄСПЛ "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, 15.10.2009, §52).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття усіх необхідних заходів для того, щоб виконати остаточне рішення суду, та діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимог статті 6 Конвенції ("Comingersoll S.A. проти Португалії", №35382/97, 06.04.2000, §23; "Глоба проти України", №15729/07, 05.07.2012, §27).
Аналогічна правова позиція сформована також і практикою Верховного Суду.
Так, вирішуючи справу за подібною скаргою стягувача на постанову державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі п.4 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження", Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі №761/24136/15-ц дійшов висновку, що наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
Зазначеною постановою Верховний Суд визнав протиправною та скасував постанову державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі п.4 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" та зобов'язав орган державної виконавчої служби вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні, спрямовані на виконання судового рішення.
Схожих правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 06 листопада 2019 року у справі №761/14537/15-ц та від 16 квітня 2018 року у справі №910/11908/16, а також в ухвалі від 31 серпня 2022 року у справі №761/14537/15-ц.
За змістом цих правових висновків Верховного Суду, перебування банку-боржника в процедурі ліквідації не перешкоджає вчиненню виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення, оскільки будь-які норми закону не можуть суперечити принципу верховенства права, меті й завданню цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
При вирішенні цієї справи суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 28 травня 2019 року у справі №905/2458/16 про те, що принцип обов'язковості судового рішення та обов'язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов'язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин справи, враховувати, чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі і судом) виконанню остаточного судового рішення, чи навпаки, перешкоджає такому виконанню; дії (бездіяльність) та рішення виконавця підлягають оцінці судом з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення; оцінка обставин справи, доводів учасників справи та висновки, зроблені на підставі такої оцінки, не можуть бути на користь обставин, які спрямовані на перешкоджання виконанню остаточного судового рішення.
Вирішуючи справу суд також враховує, що боржником за виконавчим листом від 01 грудня 2021 року у справі №761/2006/20 є неплатоспроможний банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також те, що цей виконавчий лист видано на виконання рішення суду про стягнення судових витрат. Сплата судових витрат не є зобов'язанням в розумінні цивільного матеріального права, а є процесуальним обов'язком учасника справи, отже на такі правовідносини не поширюються законодавчо встановлені обмеження щодо виконання неплатоспроможними банками своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.
Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Згідно зі статтею 453 ЦПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Відтак, суд приходить до висновку про протиправність постанови державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження №67779026 за виконавчим листом від 01.12.2021 у справі №761/2006/20, а тому скарга стягувача ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Вирішуючи справу в частині розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 452 ЦПК України, згідно з якими судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу (правову) допомогу адвоката.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В матеріалах справи містяться докази на підтвердження витрат заявника ОСОБА_1 на професійну правову допомогу адвоката, а саме: за вивчення наданих матеріалів, розробку стратегії захисту прав клієнта - 1600 грн, за складання скарги - 800 грн, за інструкційну консультацію з самопредставництва в суді першої інстанції - 800 грн, а загалом - 3200 грн.
Клопотань про зменшення судових витрат від інших учасників справи не надходило.
Заявлений розмір витрат є обґрунтованим та співмірним із критеріями, визначеними частиною четвертою статті 137 ЦПК України. Беручи до уваги вимоги ст.ст. 133-141 ЦПК України, враховуючи задоволення скарги, дотримуючись принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд покладає витрати заявника ОСОБА_1 на правову допомогу у розмірі 3200 грн на Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 18, 133-141, 447-453 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лісовенко Володимир Антонович; Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива"; Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лісовенка Володимира Антоновича від 24 січня 2022 року про закінчення без виконання виконавчого провадження №67779026 за виконавчим листом у справі №761/2006/20, виданим 01 грудня 2021 року Шевченківським районним судом міста Києва.
Зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження №67779026 та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення у справі №761/2006/20.
Зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в десятиденний строк повідомити суд та стягувача про виконання цієї ухвали.
Стягнути з Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вул. Різницька, 11-Б, м.Київ, 01011, код ЄДРПОУ 34979022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правову допомогу у розмірі 3200,00 (три тисячі двісті) грн.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційну скаргу подано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: