10.11.2022 Справа № 756/10468/22
Справа № 756/10468/22
1-кс/756/1748/22
10.11.2022 місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
слідчий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві клопотання слідчого у кримінальному провадженні №12022100050002678 від 07.11.2022 за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України - слідчого СВ Оболонського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Пісківка Бородянського району Київської області, зареєстрованого в цьому ж населеному пункті ( АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , офіційно не працевлаштованого,
за участю учасників судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
підозрюваний ОСОБА_4 ,
10.11.2022 слідчий у кримінальному провадженні - слідчий СВ Оболонського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді в рамках кримінального провадження №12022100050002678 від 07.11.2022 з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту стосовно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України
З клопотання слідує, що Оболонським УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12022100050002678 від 07.11.2022 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України.
Як зазначає слідчий, досудовим розслідуванням встановлено, що 07.11.2022 приблизно о 17:56 ОСОБА_4 перебував у приміщенні гіпермаркету «Епіцентр» у м. Київ (вул. Полярна, 20д), де у нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого в умовах воєнного стану. Надалі, реалізуючи свій вищевказаний умисел, ОСОБА_4 , впевнившись, що за його злочинними діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, умисно з корисливих мотивів з метою власного збагачення підійшов до полиць магазину, звідки шляхом вільного доступу взяв товар, а саме: дезодорант OLD SPICE Аер. 250 мл. Вайтвотер (арт. 51365028), в кількості 5 шт, вартістю 145,64 грн. за 1 одиницю; дезодорант OLD SPICE Аер. 250 мл. Вулфсорн (арт. 51365029), в кількості 4 шт., вартістю 145,64 грн за 1 одиницю, дез-нт аероз. NVISIBLE PROTECTION BREEZE чол. 150 мл. (арт. 51365044), в кількості 1 шт., вартістю 113,33 грн, дезод. Нівея спрей д/чол. CARBON 50 мл. (арт. 51314873), в кількості 6 шт., вартістю 90,94 грн за 1 одиницю, загальною вартістю 1 969,76 грн (без урахування ПДВ), та поклав вищевказаний товар до власної сумки, яку мав при собі. Виконавши всі дії, які ОСОБА_4 вважав необхідними для таємного викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненого в умовах воєнного стану, останній, маючи при собі неоплачений вищевказаний товар, належний ТОВ «Епіцентр К», на загальну суму 1 969,76 грн (без урахування ПДВ), не розрахувавшись за вищевказаний товар, намагався залишити приміщення торговельного центру №7 м. Києва ТОВ «Епіцентр К», однак свій злочинний умисел до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки був зупинений працівниками охорони магазинину.
Внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у разі доведення його до кінця, ОСОБА_4 міг спричинити ТОВ «ЕПІЦЕНТР К» (код ЄДРПОУ 32490244) майнову шкоду на загальну суму 1 969,76 грн (без урахування ПДВ).
Таким чином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями, які виразилися у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого в умовах воєнного стану, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України.
Обґрунтовуючи клопотання, слідчий вважає достатніми підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме:
- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_4 дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду. Даний ризик сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи міру покарання за вчинене кримінальне правопорушення, може навмисно переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності;
- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_4 дій, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на представника потерпілого та свідків у кримінальному провадженні. Вказаний ризик сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що підозрюваному відомо їх місце проживання та контактні дані, і, на думку сторони обвинувачення, підозрюваний шляхом погрози, підкупу може схиляти представника потерпілого та свідків до дачі неправдивих показань, відмови від участі у кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід досудового розслідування.
Обставини, встановлені під час досудового розслідування, на думку слідчого, виправдовують тримання підозрюваного під домашнім арештом, так як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винним, у сукупності з даними про особу підозрюваного та з огляду на наявність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, унеможливлюють застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу, оскільки з урахуванням обґрунтованості підозри та фактичних обставин вчинення злочину, їх тяжкості, орган досудового розслідування приходить до висновку, що для досягнення цілей, визначених ст. 177 КПК України, відносно підозрюваного має бути застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищезазначеним ризикам.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримала, просила задовольнити, зазначивши при цьому, що інші, більш м'які запобіжні заходи, не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Підозрюваний не заперечував проти задоволення клопотання.
Вивчивши клопотання, заслухавши пояснення учасників судового провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступного висновку.
07.11.2022 о 18:50 ОСОБА_4 було затримано в порядку ст. 208 КПК України.
08.11.2022 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України.
10.11.2022 постановою слідчого підозрюваного ОСОБА_4 звільнено з-під варти.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Згідно з ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При дослідженні клопотання слідчим суддею встановлено, що, обґрунтовуючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторона обвинувачення посилається на те, що «вина ОСОБА_4 , у вчиненні інкримінованого правопорушення підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами».
Разом із цим, відповідно до положень ст. 62 Конституції України, ст. 11 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, а поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Твердження сторони обвинувачення про підтвердження наявності вини ОСОБА_4 суперечить як вимогам національного законодавства, так і міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України ураховується при застосуванні норм кримінального процесуального законодавства України, так як п. 2 ст. 6 Конвенції забороняє передчасне вираження судом думки про те, що той «кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення», є винним або винною, до того, як це буде доведено відповідно до закону (рішення ЄСПЛ у справах «Мінеллі проти Швейцарії» від 25.03.1983, «Пеша проти Хорватії» від 08.04.2010). Право на презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява державного посадовця щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, відображає думку про її вину до того, як її буде доведено відповідно до закону. Навіть за відсутності будь-якого формального висновку достатньо того, що існують певні міркування, які дозволяють припустити, що суд або посадова особа вважають особу, яка обвинувачується, винною. Необхідно встановити принципову відмінність між твердженням про те, що хтось тільки підозрюється у вчиненні злочину, та чіткою заявою, що особа вчинила злочин, за відсутності остаточного вироку.
ЄСПЛ неодноразово наголошував на важливості вибору державними посадовцями слів у своїх заявах до судового розгляду та визнання особи винною у вчиненні конкретних кримінальних правопорушень (рішення у справах «Бьомер проти Німеччини» від 03.10.2002, «Нештяк проти Словаччини» від 27.02.2007, «Лада проти України» від 06.02.2018).
Відтак твердження сторони обвинувачення у тексті клопотання про застосування запобіжного заходу на стадії досудового розслідування про підтвердження вини підозрюваного ОСОБА_4 є порушенням презумпції невинуватості, на що неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ, зокрема у справах «Грабчук проти України» 21.09.2006, «Шагін проти України» від 10.12.2009 та ін.
Щодо наявності обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_4 інкримінованого злочину слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування.
Слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві, тому, виходячи з позиції ЄСПЛ, яка відображена, серед іншого, у рішеннях по справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, термін «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
При цьому, відповідно до рішень ЄСПЛ, зокрема, у справах «Броуган та інші проти Сполученого Королівства» від 29.11.1988 та «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, факти, що підтверджують «обґрунтовану підозру», не повинні бути такого самого рівня, як факти, на яких має ґрунтуватись обвинувальний вирок чи навіть пред'явлення обвинувачення.
Перевіряючи наявність обґрунтованої підозри, слідчий суддя вважає, що докази, які вказують на наявність обґрунтованої підозри, долучено до матеріалів клопотання, зокрема:
- протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушеня від 07.11.2022;
- протоколи допиту свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ;
- протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками;
- протокол огляду предмета від 08.11.2022;
- інші матеріали в їх сукупності.
З огляду на викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні слідчого та містяться в доданих до нього матеріалах, при цьому й зважує на те, що на даному етапі кримінального провадження не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті.
Зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, а тому, з огляду на наведені у клопотанні слідчого обставини, у слідчого судді є всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_12 злочину, інкримінованого йому стороною обвинувачення.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
У відповідності до ст. 178 цього Кодексу при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити, серед іншого, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу підозрюваного, вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, репутацію.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 3 ст. 176 цього Кодексу слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
При розгляді даного провадження слідчий суддя враховує позицію, викладену у рішенні ЄСПЛ від 02.08.2001 у справі «Манчіні проти Італії», відповідно до якої з огляду на їхній вплив та спосіб виконання, обидва застосовані … запобіжні заходи - тримання під вартою у в'язниці і домашній арешт - були позбавленням волі за змістом підпункту (с) пункту 1 статті 5 Конвенції.
Так, вирішуючи питання про існування ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, слідчий суддя відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
В той же час, слідчий суддя не у повній мірі може погодитися з існуванням ризиків, про які зазначив у своєму клопотанні слідчий та які підтримала в у судовому засіданні прокурор з огляду на наступне.
Як вказує сторона обвинувачення, що підозрюваний, усвідомлюючи міру покарання за вчинене кримінальне правопорушення, може навмисно переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності, що повністю підтверджує ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З указаним твердженням слідчий суддя в повній мірі не може погодитись.
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадків за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику.
При цьому, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» від 23.02.2012, наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Крім того, в контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що ризик втечі підозрюваного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для застосування до особи запобіжного заходу, пов'язаного з позбавленням волі (рішення у справах «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Панченко проти Російської Федерації» від 08.02.2005, «Бекчєв проти Молдови» від 04.10.2005, Летельєр проти Франції» від 26.06.1991, «Строган проти України» від 06.10.2016, «Єлоєв проти України» від 06.11.2008, «Тодоров проти України» від 12.01.2012).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчиєв проти Молдови» від 04.10.2005, «Смірнови проти Російської Федерації» від 24.07.2003). Крім того, на користь звільнення свідчать відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25.04.2000). При цьому відсутність в особи роботи та сім'ї не є доказом того, що вона може схилиться до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця проживання не є доказом того, що особа зникне (рішення у справах «Пшевечерський проти Російської Федерації» від 24.05.2003, «Сулаоя проти Естонії» від 15.02.2005).
Крім того, сторона обвинувачення вказує на наявність ризику ймовірного впливу на представника потерпілого та свідків у кримінальному провадженні. Однак, з указаним твердженням слідчий суддя в повній мірі не може погодитись з огляду на наступне.
Слідчий суддя відмічає, що з огляду на початкову стадію досудового розслідування такий ризик гіпотетично може існувати, проте настання таких дій з боку підозрюваного можливо уникнути шляхом покладення на нього обов'язку утримуватися від спілкування з певними особами у кримінальному провадженні. До того ж, ЄСПЛ у своєму рішенні «Москаленко проти України» від 20.05.2010 зазначає, що ризик того, що заявник примушуватиме свідків давати неправдиві показання має вимірюватися наявністю достатніх підтверджуючих даних. Він не може ґрунтуватися лише на ймовірності суворого покарання, а повинен бути пов'язаний із конкретними фактами (рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії [ВП]» від 28.11.2017).
Не достатньо покладатися лише на якусь абстрактну можливість, не підкріплену якими-небудь доказами. У рішенні ЄСПЛ від 10.01.2012 у справі «Сокуренко проти Російської Федерації» зазначено, що внутрішньодержавні суди повинні показати, що протягом відповідного періоду ув'язнення особи має місце і продовжує залишатися в силі істотний ризик залякування свідків. Суд також має проаналізувати доречні факти, зокрема прогрес у розслідуванні або судовому провадженні, особу обвинуваченого, його поведінку до та після затримання, а також будь-які інші конкретні чинники в обґрунтування ризиків, пов'язаних із тим, що він може зловживати повернутою свободою за допомогою дій із метою фальсифікації або знищення доказів, чи спричиненням тиску на потерпілих (також рішення у справах «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Юдаев проти Російської Федерації» від 15.01.2009).
Оцінюючи заявлені стороною обвинувачення ризики переховування від органу досудового розслідування та/або суду, а також незаконного впливу на представника потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, слідчий суддя, з огляду на положення КПК України та прецедентну практику ЄСПЛ, враховуючи повідомлені стороною захисту дані про особу підозрюваного, в світлі запровадженого в Україні воєнного стану відмічає, що стороною обвинувачення не надано переконливих доказів на підтвердження існування таких ризиків, вказані твердження є формальними та сумнівними, з урахуванням встановлених обставин, ґрунтуються на припущеннях та не можуть свідчити про настільки високу ймовірність їх настання, що для їх запобігання неможливо застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 інший запобіжний захід, не пов'язаний з обмеженням волі.
Частиною 4 ст. 194 КПК України передбачено, що у разі, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
За викладених обставин, вбачається, що клопотання не містить переконливого обґрунтування доводів сторони обвинувачення про наявність у підозрюваного наміру перешкоджати ходу досудового розслідування у такий спосіб, що застосування більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а відтак застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту є непропорційними легітимній меті, яка ставиться до його застосування.
Разом з цим, враховуючи викладене, а також тяжкість покарання за вчинення злочину, у якому підозрюється ОСОБА_4 , його вік, наявність постійного місця проживання, що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків, зважаючи на необхідність дотримання цілей та принципів кримінального провадження з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, у зв'язку з тим, що в ході розгляду клопотання доведено обґрунтованість підозри та частково доведено актуальність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, з покладенням на нього процесуальних обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, оскільки вважає, що встановлені в ході судового розгляду обставини у своїй сукупності свідчать про те, що саме такий вид запобіжного заходу забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного та буде достатнім для виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.
Доведеність винуватості підозрюваного у вчиненні інкримінованого злочину слідчим суддею під час розгляду зазначеного клопотання не вирішувалося, оскільки це є предметом встановлення в ході досудового розслідування і судового провадження кримінального провадження по суті обвинувачення.
Керуючись статтями 132, 176-179, 183, 193, 194, 196, 309, 395, 532, 534 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого у кримінальному провадженні - слідчого СВ Оболонського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_3 задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, зобов'язавши останнього прибувати за кожною вимогою слідчих СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві, у провадженні яких перебуває дане кримінальне провадження, до процесуальних керівників, які здійснюють процесуальне керівництво, а також до слідчого судді, суду.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 процесуальні обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
1) не відлучатися за межі м. Києва без дозволу слідчого, прокурора або суду;
2) повідомляти службову особу або орган, у провадженні якого знаходиться кримінальне провадження, про зміну свого місця проживання та роботи;
3) утримуватись від спілкування зі свідками та представником потерпілого у даному кримінальному провадженні в усіх випадках, крім спільної участі у слідчих та процесуальних діях;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії покладених слідчим суддею обов'язків визначити у межах строку досудового розслідування кримінального провадження №12022100050002678 від 07.11.2022, а саме до 08.11.2022.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_4 про те, що, в разі невиконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Обов'язок контролю за виконанням ухвали слідчого судді покладається на уповноваженого слідчого у кримінальному провадженні.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1