10 листопада 2022 року м. Київ
Унікальний номер справи № 752/4921/15
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11051/2022
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року, постановлену під головуванням судді Кордюкової Ж.І., у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», про визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні та скасування постанови про арешт майна боржника, -
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою про визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні та скасування постанови про арешт майна боржника, заінтересована особа: Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), АТ КБ «Приватбанк».
В обґрунтування скарги зазначала, що 14 травня 2015 року Голосіївським районним судом міста Києва було ухвалено заочне рішення, яким стягнуто на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом в розмірі 8 611,53 доларів США, що в еквіваленті становить 197117,92 грн. , та судовий збір в розмірі 243,60 грн.
21 серпня 2015 року державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ у місті Києві було відкрито виконавче провадження, 21 серпня 2015 року накладено арешт на майно боржника та встановлено заборону його відчуження, а 22 червня 2017 року виконавчий документ був повернутий стягувачу.
Заборгованість перед банком ОСОБА_1 погасила в повному обсязі та відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» станом на 20 січня 2022 року будь-яка заборгованість перед банком відсутня.
Про ухвалене заочне рішення та наявність виконавчого провадження ОСОБА_1 відомо не було, про зазначені рішення вона дізналась у нотаріуса, до якого звернулась за укладанням договору дарування належного їй майна.
29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про зняття арешту, однак у знятті арешту з майна було відмовлено.
У травні 2021 ОСОБА_1 звернулась з позовною заявою про скасування арешту майна, проте, суд відмовив у відкритті провадження за цим позовом та роз'яснив право звернутись до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
Копію постанови про арешт майна боржника ОСОБА_1 не отримувала, а про арешт майна державним виконавцем дізналась лише 28 жовтня 2021 року та в цей же день звернулась до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про його скасування. Вказані обставини зумовили пропуск строку на звернення зі скаргою на дії державного виконавця, а тому можуть бути визнані судом поважною причиною пропуску такого строку.
Таким чином, просила суд визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця та поновити пропущений строк на подання такої скарги; визнати незаконними дії ВДВС Голосіївського РУЮ у місті Києві щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 серпня 2015 року у виконавчому провадженні № 48493828; скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 серпня 2015 у виконавчому провадженні № 48493828 (а.с. 9-16).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересована особа: Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), АТ КБ «Приватбанк», про визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні та скасування постанови про арешт майна боржника - відмовлено (а.с. 53-57).
Не погодившись з ухвалою суду, 12 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гапека Т.В. подала до суду апеляційну скаргу, у якій просила оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу у повному обсязі (а.с. 64-72).
На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що залишаючи без задоволення скаргу ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття постанови про арешт майна боржника не вбачається незаконність дій державного виконавця, а також що зняття арешту можливе лише після сплати ОСОБА_1 виконавчого збору. Разом з тим, правомірність дій щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору не була предметом розгляду, окрім того постанову про стягнення виконавчого збору ОСОБА_1 не отримувала. Стягнення виконавчого збору жодним чином не пов'язується з предметом розгляду скарги, оскільки наявність арешту на майно при відсутності грошових зобов'язань перед банком обмежує ОСОБА_1 у праві вільно розпоряджатися належним їй нерухомим майном. Звертала увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, що без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Велика Палата Верховного Суду вважає, що на момент виникнення спірних правовідносин обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Зазначала, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що незважаючи на законність винесення постанови про арешт майна станом на 21 серпня 2015 року, завершення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа, а в подальшому виконання всіх зобов'язань перед стягувачем, наявність обтяжень на майно порушує законні права власника, а іншого способу аніж скасування постанови про арешт майна у ОСОБА_1 немає. Відмова у задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 48493828, унеможливлює у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу. Вважає, що не скасований арешт на майно боржника за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 , її представник - адвокат Гапека Т.М. підтримали скаргу і просили її задовольнити.
Інші особи в судове засідання не з'явилися, проте, були сповіщені на зазначені ними адреси електронної пошти із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі наявні докази (а.с. 89-90).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва 21 липня 2015 року № 752/4921/15-ц, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошових коштів в сумі 197361,52 грн. державним виконавцем Голосіївського РВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві постанову про арешт майна боржника було винесено з дотриманням норм Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів погодилась з такими висновками суду виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2015 року у цивільній справі № 752/4921/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом в розмірі 8611,53 доларів США, що в еквіваленті становить 197117,92 грн., та судовий збір в розмірі 243,60 грн. Рішення набрало законної сили 14 липня 2015 року (а.с. 1-3).
21 серпня 2015 року головним державним виконавцем Голосіївського ВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві Кузьменко Л.М. було відкрито виконавче провадження № 48493828 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва 21 липня 2015 року № 752/4921/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошових коштів в сумі 197361,52 грн. (а.с. 22-23).
Також 21 серпня 2015 року головним державним виконавцем Голосіївського ВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві Кузьменко Л.М. було винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 197361,52 грн. (а.с. 24-25).
22 червня 2017 року старший державний виконавець Голосіївського РВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві Верес В.В. виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» через відсутність майна у боржника (а.с. 26-27).
У відповіді Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на звернення ОСОБА_1 від 05 листопада 2021 року № 98514 зазначено, що оскільки у виконавчому провадженні не стягнуто виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, підстави для зняття арешту відсутні (а.с. 28).
Згідно довідок АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 станом на 17 серпня 2017 року та 21 березня 2018 року не має заборгованості по кредитному договору від 28 лютого 2006 року, дата закриття кредиту 17 серпня 2017 року (а.с. 29-31).
21 квітня 2022 року Голосіївський районний суд міста Києва відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження у цивільній справі за її позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: АТ КБ «Приватбанк» про зняття обтяження у вигляді арешту майна та роз'яснив право звернутись до суду зі скаргою на дії державного виконавця. Зазначена ухвала була залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2022 року (а.с. 34-38).
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла станом на день ухвалення оскаржуваної заявником постанови від 21 серпня 2015 року), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла станом на день ухвалення оскаржуваної заявником постанови від 21 серпня 2015 року).
За змістом ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла станом на день ухвалення оскаржуваної заявником постанови від 21 серпня 2015 року)арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. (ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла станом на день ухвалення оскаржуваної заявником постанови від 21 серпня 2015 року).
У скарзі ОСОБА_1 просила визнати незаконними дії державної виконавчої служби щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 серпня 2015 у виконавчому провадженні № 48493828 та скасувати цю постанову з тих підстав, що зобов'язання перед банком вона виконала у повному обсязі, а виконавче провадження було закінчено.
Як було встановлено, 22 червня 2017 року старший державний виконавець Голосіївського РВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві Верес В.В. виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» через відсутність майна у боржника (а.с. 26-27).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення постанови від 22 червня 2017 року про повернення виконавчого документа)виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Пунктом 2 частини першої ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла станом на день повернення виконавчого документа стягувачу) встановлено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла станом на день повернення виконавчого документа стягувачу).
Подана ОСОБА_1 скарга не містить доводів щодо незаконності дій державного виконавця під час винесення постанови про арешт майна від 21 серпня 2015 року.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні у справі докази апеляційний суд погодився з висновком районного суду, що під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва 21 липня 2015 року № 752/4921/15-ц, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошових коштів в сумі 197361,52 грн. державним виконавцем Голосіївського РВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві постанову про арешт майна боржника було винесено з дотриманням норм Закону України «Про виконавче провадження».
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав пов'язувати несплату виконавчого збору з правовою обґрунтованістю обтяження нерухомого майна у вигляді арешту не стосуються предмету оскарження, а саме постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 серпня 2015 року у виконавчому провадженні № 48493828.
При цьому, несплата виконавчого збору пов'язувалась з відмовою ДВС у знятті арешту на майно, про що викладено в листі начальника Голосіївського відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) від 05 листопада 2021 року № 98514 - Нідченко Д., проте такі дії (бездіяльність) державного виконавця, пов'язані з відмовою у знятті арешту на майно заявник ОСОБА_1 у цьому провадженні не оскаржувала.
Колегія суддів перевірила та відхилила посилання апелянта на те, що районний суд відмовляючи у скарзі вказував на те, що зняття арешту можливе лише після оплати заявником виконавчого збору, оскільки таких висновків оскаржувана ухвала районного суду не містить.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11, де предметом розгляду були вимоги заявника визнати бездіяльність ДВС, що полягає у не знятті арешту протиправною та зняти арешт з майна, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки правовідносини не є релевантними. Так, звернувшись до суду зі скаргою на дії державної виконавчої служби ОСОБА_1 не заявляла вимоги про визнання неправомірною бездіяльність державної виконавчої служби та зобов'язання зняти арешт з майна, тому такі вимоги не розглядалися.
Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), АТ КБ «Приватбанк» ухвалу районного суду та викладені в ній висновки, зокрема, що не зняття виконавцем арешту з майна боржника є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, не оскаржували.
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погодилася з висновком районного суду щодо поновлення скаржнику строку на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця виходячи з наступного.
Так, згідно з п. «а» ч. 1 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ч. 2 ст. 449 ЦПК України).
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на оскарження дій державного виконавця ОСОБА_1 зазначала, що копію постанови про арешт майна боржника не отримувала, про наявність арешту дізналася лише 28 жовтня 2021 року та того ж дня звернулася до виконавчої служби з відповідною заявою про зняття арешту з майна, однак у грудні 2021 року отримала відмову. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про зняття обтяження з майна у вигляді арешту, проте, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі, а постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2022 року ухвалу залишено без змін та роз'яснено право звернутися до суду зі скаргою на дії державного виконавця. 26 липня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною скаргою.
Враховуючи вищенаведене, причини пропуску строку на звернення зі скаргою на дії держаного виконавця є поважними.
Процесуальних порушень, які б могли бути визнані підставою для скасування оскаржуваної ухвали, не встановлено.
Інші доводи апеляційної скарги зведені до тлумачення законодавства, цих висновків суду не спростовують, тому апеляційним судом відхилені.
Таке судове рішення, на думку колегії суддів, не перешкоджає заявнику заявляти про зняття арешту та оскаржувати дії (бездіяльність) виконавчої служби.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 11 листопада 2022 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова