Справа № 755/12715/20 Головуючий у суді І інстанції Катющенко В.П.
Провадження № 22-ц/824/4071/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
10 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 листопада 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2020 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк»)звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
На обґрунтування позову зазначено, що у жовтні 2017 року позивач запустив новий проект «Мonobank», в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні карти monobank. Особливістю проекту «Мonobank» є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрат у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www/ monobank.ua/terms.
30 липня 2018 року відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 30 липня 2018 року. Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищевказаних документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови. На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит в розмірі 20 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 .Оскільки позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував та своєчасно не здійснював щомісячні мінімальні платежі за кредитом, станом на 17 березня 2020 року за ним рахується заборгованість в загальному розмірі 53 958,30 грн, в тому числі загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 32 568,37 грн і заборгованість за пенею та комісією - 21 389,93 грн, яка стала простроченою та яку позивач просив стягнути на свою користь разом із витратами по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач через представника за довіреністю - Мєшніка К.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанціїобставинам справи, порушення норм процесуального і неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що між сторонами було погоджено у визначеній законом формі всі істотні умови договору в частині процентної ставки, пені та комісії, з якими відповідач був ознайомлений ще до активації картки у мобільному додатку. Підписуючи анкету-заяву, відповідач приєднався та був ознайомлений з Умовами обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк», Тарифами за карткою «Monobank», Таблицею обчислення вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту. Укладення між банком та відповідачем договору про надання кредиту в електронній формі відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію». Відсутність підпису боржника на паперовому екземплярі умов обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк», тарифах та паспорті не свідчить про неукладеність договору. Відповідач висловив свою згоду з вищевказаними документами в електронному вигляді у мобільному застосунку «Monobank» шляхом застосування клієнтом та банком електронного цифрового підпису. Виконаний банком розрахунок заборгованості є належним доказом, який підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний опис нарахованої заборгованості. Крім того, позивач вказав, що тіло кредиту включає в себе щомісячні платежі за послугою розстрочка, адже відповідач самостійно за допомогою мобільного додатку оформив 2 розстрочки на загальну суму 9 371,13 грн. Тобто, окрім коштів з кредитного ліміту, відповідачем були використані кошти з ліміту розстрочки та покупки частинами. Після 28 листопада 2018 року було списання щомісячних платежів за послугою розстрочка, поповнення в цей період були нерегулярними та не в достатньому розмірі.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено видачі відповідачу кредитної картки, розміру встановленого кредитного ліміту та наданого кредиту, руху коштів на відкритому рахунку, а надані позивачем умови та правила, тарифи, таблиця обчислення вартості кредиту та паспорт споживчого кредиту не є складовою кредитного договору, оскільки не підписані відповідачем.
Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що у жовтні 2017 року АТ «Універсал Банк» запустив новий проект «Monobank», в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки «Monobank». Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт.
Особливістю проекту «Monobank» є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга - переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт.
З матеріалів справи вбачається, що 30 липня 2018 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг «monobank|Universal Bank»(а.с. 6).
Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір та зобов'язався виконувати його умови (пункти 2, 3 анкети-заяви).
Згідно з пунктом 3 анкети-заяви відповідач беззастережно погодився з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту та повідомляти його про це шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток.
Підписанням анкети-заяви ОСОБА_1 засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини можуть вчинятися нею або банком з використанням електронного цифрового підпису (пункт 6).
Згідно з пунктом 11 заяви усе листування щодо цього договору відповідач просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.
До анкети-заяви банком було долучено витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи, умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, Паспорт споживчого кредиту та Таблицю обчислення вартості (а.с. 7-21).
Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № б/н від 30 липня 2018 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 станом на 17 березня 2020 року заборгованість відповідача за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 32 568,37 грн, заборгованість за пенею та комісією 21 389,93 грн, що разом складає 53 958,30 грн (а.с. 5).
Крім того, разом із апеляційною скаргою банком було надано банківську виписку про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 по картці НОМЕР_1 за період з 30 липня 2018 року по 17 березня 2020 року та скріншоти з мобільного застосунку (а.с. 57-64).
За правилом частин першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Разом з тим, позивачем не було наведено жодних об'єктивних причин щодо не подання цих доказів до суду першої інстанції, а тому вказані докази не приймаються судом апеляційної інстанції і не будуть враховані при розгляді справи.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 3 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , у тому числі анкету-заяву разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, які були надані банком позичальнику в тому числі через мобільний застосунок, було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису відповідача (а.с. 6).
У підписаній анкеті-заяві відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Після підписання анкети-заяви у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у банку виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання платіжних карток згідно тарифів та повернути кредит.
Таким чином суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що наведене не свідчить про належне укладення кредитного договору, в тому числі погодження Умов обслуговування рахунків фізичної особи з додатками, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.
На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит в розмірі 20 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, користувався кредитними коштами та періодично погашав заборгованість, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Зважаючи на викладені вище обставини справи та норми закону, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів. При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Посилання суду першої інстанції на недоведеність факту отримання відповідачем платіжної картки із встановленим лімітом кредитування та отримання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами не може вважатись обґрунтованим у розумінні положень статей 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Аналогічна правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 грудня 2020 року в справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Верховний Суд у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 також зробив правовий висновок щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію».
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Встановлено, що взяті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором АТ «Універсал Банк» виконало своєчасно і належним чином, надававши кредиті кошти в повному обсязі. У свою чергу, взяті на себе зобов'язання позичальник належним чином не виконував, обов'язкові щомісячні платежі в рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів своєчасно та у погодженому розмірі не вносив, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі 53 958,30 грн, в тому числі загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 32 568,37 грн і заборгованість за пенею та комісією - 21 389,93 грн, яка стала простроченою.
Колегія суддів враховує, що відповідач по справі ОСОБА_1 не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням того, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість вимог позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в загальному розмірі 53 958,30 грн.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного та відповідно до вимог статті 382 ЦПК України з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем по справі, а саме 2 102,00 грн судового збору за пред'явлення позову та 3 153,00 грн за подання апеляційної скарги на рішення суду, а всього - 5 255,00 грн.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостізадовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 30 липня 2018 року в загальному розмірі 53 958,30 грн (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім гривень 30 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» 5 255,00 грн (п'ять тисяч двісті п'ятдесят п'ять гривень) сплаченого судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: Н.В. Ігнатченко
М.В. Мережко
С.І. Савченко