8 листопада 2022 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 15.09.2022,
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15.09.2022, серед іншого, обвинуваченому ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст. 115, ч. 3 ст. 146 КК України,продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 13.11.2022 року.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що на даний час є наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема переховування від суду; незаконно впливати на свідків, інших обвинувачених; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення. Підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено. Доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу вже були предметом розгляду та не містять відомостей, які б спростували висновки суду про актуальність існування раніше врахованих ризиків.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, захисник ОСОБА_7 подав в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постановити нову ухвалу, якою змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, винесеною з істотним порушенням кримінального процесуального законодавства. Зокрема зазначає, що суд порушив право на захист обвинуваченого, оскільки клопотання прокурорапро продовження запобіжного заходу було вручено обвинуваченому безпосередньо у судовому засіданні, а обвинуваченому не надано час для ознайомлення. Вказує, що клопотання прокурора та рішення суду містять лише припущення, а суд не посилається на документи чи інші докази, які підтверджують або містять інформацію про наявність перелічених судом ризиків. При цьому вина обвинуваченого є недоведеною, а належних доказів його винуватості матеріали провадження не містять.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Розглядаючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Також судом першої інстанції враховано тяжкість пред'явленого обвинувачення у вчиненні злочинів, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи апеляційної скарги в частині відсутності належних доказів винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у висунутому йому обвинуваченні колегія суддів вважає недоречними, оскільки апеляційний суд на даній станції кримінального провадження не має права надавати оцінку доказам.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331,404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 15.09.2022, якою, серед іншого, обвинуваченому ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст. 115, ч. 3 ст. 146 КК України,продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 13.11.2022 року, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3