03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження:№ 22-ц/824/7939/2022
27 жовтня 2022 року м. Київ
Справа № 756/18816/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 лютого 2022 року, ухвалене у складі судді Жука М.В.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
встановив:
У грудні 2021 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позову зазначила, що 22.06.2019 року між нею та ОСОБА_3 був укладений шлюб, зареєстрований Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя з відповідачем не склалося. Шлюбні відносини фактично між ними припинені. Через відсутність взаєморозуміння, подальше сумісне життя і збереження сім'ї вважає неможливим, у зв'язку із чим просить суд шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвати.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 лютого 2022 року позов задоволено.
Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , прізвище якої зазначено у свідоцтві про шлюб як ОСОБА_5 , зареєстрований 22 червня 2019 року Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1006 - розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_3 908 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що він докладав та докладає всіх зусиль, необхідних для збереження сім'ї, оскільки має почуття любові до своєї дружини та дитини, а також бажає приймати безпосередню участь у вихованні сина.
Позивач не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною, в той час, відповідач є військовослужбовцем в лавах Національної Гвардії України, в повному обсязі має можливість забезпечити свою сім'ю всіма необхідними умовами для комфортного проживання, усіма можливостями намагався догодити позивачці, щоб вона відчувала себе забезпеченою та щасливою, надавав грошові кошти та забезпечував сім'ю самостійно. Виконував свої обов'язки як чоловіка і батька, надавав допомогу у вихованні дитини. За час спільного проживання сторони планували своє майбутнє, а також вирішували життєві та побутові питання разом. Жодних протиправних дій проти позивачки, як про це зазначено у позовній заяві, відповідач не вчиняв, не ображав, а навпаки, кожного разу намагався уникати конфлікту, завжди поступався та намагався знайти компроміси.
Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач неодноразово звертався до позивача як усно, так і письмово з проханням відновити стосунки, однак позивач на контакт не йшла, а навпаки, чинила перешкоди у спілкуванні з сином, а станом на теперішній час взагалі виїхала за кордон, забрала сина та не виходить на зв'язок.
Крім того, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції неодноразово просив суд надати сторонам строк на примирення на підставі ч. 7 ст. 240 ЦПК України, однак судом було проігноровано дане прохання та зазначено про те, що це є правом суду, а не обов'язком. Проте, наведене свідчить про необ'єктивність та упередженість судді під час розгляду даної справи, а також безпосереднє порушення судом норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу, просила рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач в судове засідання не з'явилась, будучи повідомленою про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомила, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за її відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, 22.06.2019 року між сторонами укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 1006, видане Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (а.с. 12).
Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис № 1872, виданим 28.07.2020 року Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с. 13).
Сторони разом не проживають та спільного господарства не ведуть.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися, спільне господарство вони не ведуть, між сторонами втрачено взаєморозуміння та почуття любові, примирення подружжя, подальше спільне життя та збереження шлюбу між ними неможливо і суперечить інтересам подружжя та дитини. Суд дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим, шлюб між сторонами існує формально і може бути розірваним. Беручи до уваги категоричне заперечення позивачки щодо надання строку на примирення, з дня відкриття провадження по справі по день судового засідання відповідачем не вживались заходи щодо примирення з позивачкою, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для надання сторонам строку для їх примирення, а відтак у задоволенні клопотання відповідача щодо надання такого строку слід відмовити.
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч.2 ст. 36, 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Відповідно до ч.3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання.
Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції з'ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим та дійшов вірного висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно - шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо ненадання судом першої інстанції строку для примирення, колегія суддів виходить із того, що надання строку для примирення подружжя та його тривалість є правом суду, виходячи із фактичних обставин справи.
За змістом норм СК України заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
В судовому засіданні представник відповідача пояснила, що сторони проживають окремо, примирення між ними не відбулось, позивач перебуває за межами України, а саме з березня 2022 року проживає у Польщі.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу 07 грудня 2021 року. Отже, на час перегляду справи в апеляційному порядку вирішення справи про розірвання шлюбу триває майже одинадцять місяців. Сторони на даний час не примирилися, позивач в суді першої інстанції категорично заперечувала проти збереження шлюбу, а тому доцільності в наданні сторонам строку на примирення не вбачається.
Будь-які докази, які б свідчили, що сторони примирилися, проживають однією сім'єю як чоловік та дружина в матеріалах справи також відсутні. При цьому, відповідачем не надано доказів про вжиття ним будь-яких заходів для примирення та збереження сім'ї за період з листопада 2021 року по даний час.
Таким чином, доводи відповідача щодо можливості збереження сім'ї суперечать встановленим у справі обставинам, з яких вбачається, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, що у свою чергу свідчить про її стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.
За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано норм матеріального і процесуального права, а тому рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374- 376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 14 листопада 2022 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Махлай Л.Д.
Немировська О.В.