справа №363/2229/2018 Головуючий у І інстанції - Рудюк О.Д.
апеляційне провадження №22-ц/824/1839/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
21 жовтня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2021 року
у справі за позовом Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , третя особа: Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,
встановив:
У червні 2018 року перший заступник прокурора Київської області, діючи в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із позовом до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ДП «Вищедубечанське лісове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, мотивуючи свої вимоги тим, що за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району прокуратурою Київської області виявлені порушення вимог земельного законодавства при вилученні з постійного користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» земельних ділянок лісогосподарського призначення, зміни цільового призначення та подальшу передачу їх у власність громадянам.
Розпорядженням Вишгородської державної адміністрації Київської області від 04 квітня 2014 року №173 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України, згідно з додатком, загальною площею 0,5870 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)» безоплатно передано у власність громадянам, згідно із додатком, земельні ділянки загальною площею 0,5870 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району.
На підставі вказаного розпорядження, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 отримали у приватну власність земельні ділянки.
Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_8 придбав на підставі договорів купівлі-продажу від 30 квітня 2014 року вказані земельні ділянки, які належали вищевказаним особам.
За інформацією ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 20 лютого 2018 року вказані земельні ділянки розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Лебедівського лісництва в кварталі 628, виділ 4 та погодження на їх вилучення підприємство не надавало.
Позивач зазначає, що Вишгородська районна державна адміністрація фактично вилучила, змінила цільове призначення земель лісового фонду, що свідчить про перевищення нею повноважень, оскільки вилучення земельних лісових ділянок відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.
Позивач вважає, що зазначене розпорядження районної державної адміністрації прийнято з порушенням вимог законодавства ст.ст.20,122,149, ЗК України, внаслідок чого на підставі ст.ст.21,152,155 ЗК України, ст.393 ЦК України, є незаконним та повинно бути визнано недійсним.
Крім того, вважає, що вказані земельні ділянки на підставі ст.388 ЦК України мають бути витребувані державою від добросовісного набувача.
Також позивач вважає, що строк позовної давності щодо заявлених вимог пропущено з поважних причин, оскільки прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави лише в 2018 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а тому великий обсяг вказаних документів потребували значного часу, що свідчить про наявність об'єктивних перешкод для пред'явлення позову у визначені законом строки, а тому просить суд поновити пропущений строк для звернення до суду з даним позовом.
Просив суд, визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 04 квітня 2014 року №173 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України, згідно з додатком, загальною площею 0,5870 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)» та витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки: площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0248, площею 0,0949 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0247, площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0244, площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0249, площею 0,0921 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0245, площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0246 - загальною вартістю 15375,93 грн., які розташовані на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району та стягнути судові витрати.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2021 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що в даному позові від імені держави власником оспорюваних земель лісогосподарського призначення визначено Кабінет Міністрів України, поза волею якого державу позбавлено можливості розпоряджатись спірними земельними ділянками, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні.
Звертає увагу на те, що Кабінет Міністрів України, який визначений прокурором у якості позивача, взагалі не був учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земельних ділянок лісового фонду та подальшого її відчуження на підставі цивільно-правових угод.
Крім того, надуманими є висновки суду першої інстанції про те, що Кабінету Міністрів України було і могло бути відомо про спірні правовідносини у зв'язку з проведенням лісовпорядних робіт на території Лебедівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство».
Зокрема, відповідно до інформації ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 20 лютого 2018 року №09-21/107, спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, та погодження на їх вилучення і зміну цільового призначення підприємство не надавало.
Також, згідно інформації ВО «Укрдержліспроект» від 17 січня 2018 року №13 та наданих картографічних матеріалів, спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 років ДП «Вищедубичанське лісове господарство».
Як наслідок, за результатами проведення у 2014 році лісовпорядних робіт навпаки підтверджено факт належності території у межах розташування спірних земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення ДП «Вищедубичанське лісове господарство» та їх перебування в постійному користуванні останнього.
Прокурору , про реальну необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку стало відомо лише у 2018 році внаслідок опрацювання інформації ВО «Укрдержліспроект», ДП «Вищедубичанське лісове господарство» і Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, за результатами якого встановлено порушення вимог земельного і лісового законодавства під час відведення у приватну власність спірних земельних ділянок та відповідно встановлено наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах уповноваженого суб'єкта владних повноважень - Кабінету Міністрів України.
Судом першої інстанції вирішено справу без врахування наявних належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, у зв'язку з чим прийнято незаконне рішення, яке підлягає скасуванню.
У своїх поясненнях до апеляційної скарги першого заступника прокурора Київської області, ДП «Вищедубичанське лісове господарство» зазначило, що погоджується з висновками зробленими прокурором, а саме, що розпорядження Вишгородської РДА №173 від 04 квітня 2014 року прийнято з порушенням вимог закону, внаслідок чого є незаконним та повинно бути визнане недійсним.
Зазначило, що спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства ДП «Вищедубичанське лісове господарство» в порядку визначеному ЛК України.
Так, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0248, 3221881600:31:130:0247, 3221881600:31:130:0244, 3221881600:31:130:0249, 3221881600:31:130:0245, 3221881600:31:130:0246 розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Лебедівського лісництва в кварталі 628, виділ 4 та погодження на вилучення лісових ділянок підприємство не давало.
Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 17 січня 2018 року №13, земельні ділянки, надані у власність 6-м громадянам розпорядженням Вишгородської РДА №173 від 04 квітня 2014 року, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993,2003 років відносились до лісів Лебедівського лісництва ДП «Вищедубичанське лісове господарство» і накладаються на виділи 3,4 кварталу 628 (44) вказаного лісництва.
Згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубичанське ЛГ» 2015 року, земельні ділянки передані у власність 6-х громадян є земельними ділянками лісогосподарського призначення, вкриті лісовою рослинністю та мають таксаційні характеристики.
Право користування Лебедівського лісництва ДП «Вищедубичанське ЛГ» лісами площею 0,5870 га відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ЛК підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, згідно з якими спірна лісова ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення.
Крім цього, оскаржуваним розпорядженням порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена не уповноваженим відповідно до вимог ЗК України органом та за відсутності згоди органу лісового господарства.
Просило задовольнити апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2021 року.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Вишгородської державної адміністрації Київської області від 04 квітня 2014 року №173 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України, згідно з додатком, загальною площею 0,5870 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)» безоплатно передано у власність громадянам, згідно із додатком, земельні ділянки загальною площею 0,5870 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району.
На підставі вказаного розпорядження, отримали у приватну власність земельні ділянки:
- ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0248;
- ОСОБА_3 , земельну ділянку площею 0,0949 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0247;
- ОСОБА_4 , площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0244;
- ОСОБА_5 , площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0249;
- ОСОБА_6 , площею 0,0921 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0245,
- ОСОБА_7 площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0246.
В подальшому, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 належні їм земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0248; 3221881600:31:130:0247; 3221881600:31:130:0244, 3221881600:31:130:0249; 3221881600:31:130:0245, 3221881600:31:130:0246 на підставі договорів купівлі-продажу від 30 квітня 2014 року відчужено ОСОБА_1 , що підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копіями договорів купівлі-продажу.
Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 20 лютого 2018 року №04-48/449, Управління не надавало погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення із наступними кадастровими номерами: 3221881600:31:130:0248; 3221881600:31:130:0247; 3221881600:31:130:0244, 3221881600:31:130:0249; 3221881600:31:130:0245, 3221881600:31:130:0246, які перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанський лісгосп» квартал 628 виділ 4 Лебедівського лісництва.
З фрагменту публічної кадастрової карти України за даними лісовпорядкування 2014 року з нанесеними межами кварталу 628 та межами земельних ділянок з кадастровими номерами З фрагменту публічної кадастрової карти України за даними лісовпорядкування 2014 року з нанесеними межами кварталу 628 та межами земельних ділянок з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0248; 3221881600:31:130:0247; 3221881600:31:130:0244, 3221881600:31:130:0249; 3221881600:31:130:0245, 3221881600:31:130:0246, вбачається, що зазначені земельні ділянки частково накладаються на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП «Вищедубечанський лісгосп».
Згідно листа ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 20 лютого 2018 року №09-21/107 вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0248; 3221881600:31:130:0247; 3221881600:31:130:0244, 3221881600:31:130:0249; 3221881600:31:130:0245, 3221881600:31:130:0246 відносились до земель лісогосподарського призначення лісового фонду Лебедівського лісництва в кварталі 628, виділ 4 та погодження на вилучення земельних ділянок ДП «Вищедубечанське лісове господарство» не надавало.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що, право позивача є порушеним, а позов є обґрунтованим, оскільки розпорядження Вишгородською районною державною адміністрацією про передачу у приватну власність земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221881600:31:130:0248; 3221881600:31:130:0247; 3221881600:31:130:0244, 3221881600:31:130:0249; 3221881600:31:130:0245, 3221881600:31:130:0246, прийнято з порушенням вимог закону, так як зазначені земельні ділянки відносяться до лісів Лебедівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» та накладаються на виділ 4 кварталу 628 (44) вказаного лісництва.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що у Кабінету Міністрів України була об'єктивна можливість знати про передачу спірних земельних ділянок ще у 2013 році - з часу виникнення спірних правовідносин, а до суду з цим позовом прокурор звернувся з позовом лише у 2018 році, тому позовна давність Кабінету Міністрів України, від імені і в інтересах якого діє прокурор, пропущена.
Відтак, суд першої інстанції відмовив прокурору в задоволенні позову, внаслідок спливу строків позовної давності для звернення до суду.
Проте, з такими висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
В постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року (справа №488/3319/14) викладено правові висновки щодо позовної давності у справах за позовами прокурорів в інтересах держави.
Відповідно до частини першої статті 256, частини першої статті 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17, провадження №14-183цс18).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
У разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65 - 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду.
Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього.
І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
З огляду на положення статті 261 ЦК України, суд повинен з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави з позовом.
Це право пов'язане з моментом, коли саме повноважним органам стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.
Вказана позиція узгоджується із висновками висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц (провадження №14-95цс18); від 30 травня 2018 року у справі №359/2012/15-ц (провадження №14-101цс18); від 05 червня 2018 року у справі №359/2421/15-ц (провадження №14-168цс18); від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18); від 20 листопада 2018 року у справі №372/2592/15-ц (провадження №14-339цс18), а також Верховним Судом у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №369/16418/18 (провадження №61-6364св20).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі що переглядається, відсутні докази того, що Кабінет Міністрів України, з наявних у них відомостей, міг знати про вибуття спірних земельних ділянок з державної власності на підставі розпорядження Вишгородської державної адміністрації Київської області від 04 квітня 2014 року №173, а прокурор Київської обласної прокуратури дізнався про незаконне заволодіння земельними ділянками лише після перевірки про дотримання вимог земельного законодавства, яка була проведена у січні-лютому 2018 року.
Ця обставина свідчить про те, що у січні 2018 року розпочався перебіг трирічного строку позовної давності, з цим позовом прокурор звернувся у червні 2018 року, ця обставина свідчить про те, що він не пропустив строк позовної давності.
Вирішуючи даний спір по суті, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст.14 Конституції України, право власності на землю гарантується.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ст.1 ЛК України (в редакції від 27 липня 2013 року, що діла на час виникнення спірних правовідносин), ліс тип природних комплексів, у якому поєднується переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЛК України (в редакції від 27 липня 2013 року, що діла на час виникнення спірних правовідносин), лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно ч.1 ст.4 ЛК України (в редакції станом на 27 липня 2013 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.
Відповідно до ст.7 ЛК України (в редакції станом 27 липня 2013 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.
Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Згідно ч.1 та 3 ст.57 ЛК України (в редакції станом на 27 липня 2013 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями. У разі прийняття рішення щодо зміни цільового призначення земельних лісових ділянок обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.
Відповідно до ст.94 ЛК України (в редакції станом на 27 липня 2013 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.
Відповідно до ст.3 ЗК України (в редакції станом на 05 грудня 2013 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо воно не суперечать цьому Кодексу.
Як визначено ч.1 ст.55 ЗК України (в редакції станом на 05 грудня 2013 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Згідно ч.ч.1,2 ст.84 ЗК України (в редакції станом на 05 грудня 2013 року чинній на час виникнення спірних правовідносин), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст.19 Конституції України, в редакції станом на 06 жовтня 2013 року чинній на час виникнення спірних правовідносин, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Повноваження районних державних адміністрацій щодо питань земельних та лісових відносин, станом на 2013 рік, регулювалися Законом України «Про місцеві державні адміністрації», Земельним кодексом України, Лісовим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п.1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2007 року №848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Держлісгоспом за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.
За положеннями пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України в редакції станом на 27 липня 2013 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
А тому при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України.
Звернувшись до суду з даним позовом, прокурор в обґрунтування заявлених вимог серед іншого посилався на проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанське лісове господарство» станом на 2015 року, планово-картографічні матеріали, план лісонасаджень Лебедівського лісництва Вищедубечанського держлісгоспу, матеріали лісовпорядкування 2014 року викопіювання з планшету № 5 Лебедівського лісництва ДП «Вищедубечанський лісгосп» квартал 628, зі змісту яких вбачається, що спірні земельні ділянки відносяться до лісів Лебедівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» і накладаються на виділ 4 кварталу 628 (44) вказаного лісництва.
Отже, судом було встановлено порушене право позивача, а позов визнано обґрунтованим.
Доводи прокурора про те, що розпорядження Вишгородською районною державною адміністрацією про передачу у приватну власність земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221881600:31:130:0248; 3221881600:31:130:0247; 3221881600:31:130:0244, 3221881600:31:130:0249; 3221881600:31:130:0245, 3221881600:31:130:0246, прийнято з порушенням вимог закону заслуговують на увагу, оскільки ці земельні ділянки відносяться до лісів Лебедівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» та накладаються на виділ 4 кварталу 628 (44) вказаного лісництва.
Твердження відповідача ОСОБА_1 , що спірні земельні ділянки не відносяться до земель лісогосподарського призначення, що підтверджується висновком державної експертизи землевпорядної документації від 03 лютого 2014 року №122-14, довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх від 23 січня 2014 року №61, не заслуговують на увагу, оскільки висновок державної експертизи землевпорядної документації від 03 лютого 2014 року №122-14 не стосується оскаржуваного розпорядження Вишгородської РДА від 04 квітня 2014 року №173, а надавався на підставі розпоряджень від 26 липня 2013 року №362, №363, №361, №359, №360, №358, а тому суд обґрунтовано не взяв їх до уваги.
Також, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача, що спірна земельна ділянка площею 0,5870 га відноситься до земель рекреаційного призначення та знаходиться в оренді, оскільки наданий відповідачем договір про розірвання договору оренди земельної ділянки від 12 лютого 2014 року не стосується предмету доказування, а стосується іншою земельної ділянки площею 0,6496 га.
Таким чином, суд першої інстанції прийшовши до обґрунтованого висновку про наявність порушеного права позивача, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Колегія суддів звертає увагу і на те, що відповідачі не скористались своїм правом на оскарження рішення суду першої інстанції в частині висновку суду щодо його обґрунтованості, що може свідчити про те, що з мотивами ухваленого рішення вони погодились.
З урахуванням вищезазначеного, на переконання суду апеляційної інстанції, доводи апеляційної скарги про помилковість та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, знайшли своє повне підтвердження при розгляді апеляційної скарги.
У зв'язку з цим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позову Київською обласною прокуратурою було сплачено 3 524 грн судового збору, при подачі апеляційної скарги - 5286 грн, що разом становить 8810 грн.
Оскільки позовні вимоги, визначені позивачем, колегія суддів задовольняє у повному обсязі, то з відповідачів Вишгородської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури, підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 4 405 грн з кожного окремо.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури задовольнити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , третя особа: Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння - задовольнити.
Визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 04 квітня 2014 року №173 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України, згідно з додатком, загальною площею 0,5870 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)».
Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки: площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0248, площею 0,0949 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0247, площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0244, площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0249, площею 0,0921 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0245, площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0246 загальною вартістю 15375,93 грн., які розташовані на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області.
Стягнути з Вишгородської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури, судовий збір у розмірі по 4 405 грн з кожного окремо.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 14 листопада 2022 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба