Справа № 639/3160/20 Номер провадження 22-ц/814/3129/22Головуючий у 1-й інстанції Труханович В.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
02 листопада 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Триголова В.М.,
суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників процесу цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 06 липня 2021 року та на додаткове рішення того ж суду від 22 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Відповідно до позовної заяви позивач просив суд: стягнути з відповідача на його користь суму боргу у розмірі 88701, 61 грн., з яких проценти від суми позики в розмірі 49 567,29 грн., інфляційні витрати у розмірі 30 666,98 грн., 3% річних у розмірі 8 467,34 грн. Стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8870, 00 грн. та судовий збір.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що 03.03.2011 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, що підтверджується розпискою, наданою відповідачем 03.03.2011 року. На виконання договору позики, позивач передав, а відповідач прийняв суму позики в розмірі 56 000 грн. та зобов'язався повернути зазначену суму до 01.05.2011 року.
В серпні 2012 року позивач звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до Відповідача про стягнення боргу за вищезазначеним договором позики.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова по справі № 2027/12664/2012, вирішено стягнути з Відповідача суму боргу в розмір 56 000 грн., 2189 грн. в рахунок 3% річних, 1288 грн. в рахунок інфляції, 6165 грн. в рахунок відсотків відповідно до облікової ставки НБУ.
ОСОБА_1 не одноразово звертався з позовами до ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30.10.2013 року по справі № 639/8220/13-ц, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором позики відмовлено.
Після неодноразового перегляду зазначеного рішення суду, рішенням апеляційного суду Харківської області від 05.08.2014 року по даній справі, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30.10.2013 року змінено, стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 4282,08 грн., три процентів річних у розмірі 1758,25 грн., 336,00 грн. суми інфляційних втрат, а всього в розмірі 6 376,33 грн., в іншій частині рішення суду залишено без змін.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.11.2014 року по справі № 639/9148/14-ц, позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Зазначене рішення суду набрало законної сили.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.06.2015 року по справі № 639/4512/15-ц, позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Зазначене рішення суду набрало законної сили.
На теперішній час у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) знаходиться зведене виконавче провадження № 54661868 з примусового виконання зазначених рішень суду.
Відповідач своїх грошових зобов'язань по сплаті боргу за договором позики не виконав.Тож , на думку позивача, станом на 14.05.2020 року у відповідача виник обов'язок сплати, а у позивача право донарахування процентів за користування грошовими коштами, інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 88701,61 грн. (вісімдесят вісім тисяч сімсот одна гривня 61 копійка), з яких: проценти від суми позики в розмірі 49567,29 грн., інфляційні витрати у розмірі 30666,98 грн., 3% річних у розмірі 8467,34 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 887,01 грн. ( вісімсот вісімдесят сім гривень 01 копійка).
В березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з заявою про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року у цивільній справі № 639/3160/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 29 березня 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року у цивільній справі № 639/3160/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року у цивільній справі № 639/3160/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасовано.
Рішенням Жовтневого районного суду від 06 липня 2021 року Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 17 370, 88 грн. (сімнадцять тисяч триста сімдесят гривень 88 копійок), з яких: інфляційні витрати у розмірі 12 364, 80 грн., 3% річних у розмірі 5 006, 08 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 173, 68 грн. (сто сімдесят три гривні 68 копійок).
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду від 22 липня 2021 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Колісніченко Артура Сергійовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №639/3160/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 094,50 грн.
Не погодившись з вказаними рішеннями їх в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .
Скарга на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 06 липня 2021 року мотивована тим , що судом першої інстанції при ухваленні вказаного рішення порушені норми матеріального та процесуального права, позивач вважає висновки суду незаконними і необґрунтованими, а рішення таким , що не відповідає нормам чинного законодавства.
Апелянт просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 06 липня 2021 року, постановити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.
Скарга на додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 22 липня 2021 року обґрунтована тим , що судом неправильно застосовано норми матеріального права та вказане рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, а також не відповідає реальним обставинам справи. Скаржник вважає , що розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи , наданим обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг.
ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 22 липня 2021 року , та постановити нове, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат відмовити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Судом було встановлено, що 03.03.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, що підтверджується розпискою, наданою відповідачем 03.03.2011 року. На виконання договору позики, позивач передав, а відповідач прийняв суму позики в розмірі 56 000 грн. та зобов'язався повернути зазначену суму до 01.05.2011 року.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03.09.2012 року стягнуто з відповідача суму боргу в розмір 56 000 грн., 2 189 грн. в рахунок 3% річних, 1 288 грн. в рахунок інфляції, 6165 грн. в рахунок відсотків відповідно до облікової ставки НБУ.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30.10.2013 року по справі № 639/8220/13-ц, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором позики відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05 серпня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2013 року змінено.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором позики в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами, трьох процентів річних та інфляційних витрат задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування грошовими коштами у сумі 4282 грн., трьох процентів річних у розмірі 1758, 25 грн. та 336 грн. суму інфляційних витрат, а всього на суму в розмірі 6376, 33 грн.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.11.2014 року по справі № 639/9148/14-ц, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 13057 грн. 74 коп., що складається з процентів за користування грошовими коштами в розмірі 4381 грн. 79 коп. , з суми інфляційних витрат в розмірі 7065 грн, трьох процентів річних у розмірі 1610 грн. 95 коп.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 243 грн. 60 коп.
Також, у зв'язку з фактичним невиконання рішення суду, 02.05. 15 ОСОБА_1 подано позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в частині штрафних санкцій (проценти від суми позики, інфляційні втрати, 3 % річних) на суму 26060,61 грн. до Жовтневого районного суду м. Харкова.
Заочнимрішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.06.2015 року по справі № 639/4512/15-ц, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у загальній сумі 26 060 ( двадцять шість тисяч шістдесят) грн.61 грн.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 260 ( двісті шістдесят ) грн. 62 коп.
14.02.2013 року державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби ХМУ юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №36584840 про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу 56 000 грн, 2189 грн в рахунок 3% річних, 1288 грн. в рахунок інфляції, 6165 грн. в рахунок відсотків відповідно до облікової ставки НБУ, 656 грн. 43 коп. в рахунок судових витрат, а всього стягнути 66 299 грн.43 коп.; 09.09.2014 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 45860986 про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування грошовими коштами у сумі 4282,00 грн., трьох процентів річних у розмірі 1758,36 грн, суму інфляційних витрат, а всього на суму в розмірі 6376,33 грн.; 23.12.2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 45950505 про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у сумі 13 057,74 грн. ; 01.09.2015року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №48577894 про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у загальній сумі 26 060,61 грн. та судовий збір у сумі 260,62 грн.
07.09.2017 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бєляєвим Максимом Володимировичем винесено постанови про про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, а саме, виконавче провадження № 36584840 за виконавчим листом № 2027/12664/12 від 24.01.2013 року, виданого Жовтневим районним судом м. Харкова та виконавче провадження №45860986 з примусового виконання виконавчого листа № 639/8220/13-ц виданого 03.09.2014 року Жовтневим районним судом м. Харкова ; виконавчого провадження №45950505 за виконавчим листом Жовтневого районного суду м. Харкова №639/9148/14-ц від 18.12.2014р.; виконавчого провадження № 48577894 за виконавчим листом Жовтневого районного суду м. Харкова № 639/4512/15-ц від 17.08.2015р. до зведеного виконавчого провадження №54661868.
Судом було встановлено, що судові рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості знаходяться на виконанні в Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), однак на час звернення позивача до суду у травні 2020 року з даним позовом зведене виконавче провадження №54661868 не закінчено, що підтверджується листом виконавчої служби, який міститься в матеріалах справи.
Таким чином, ОСОБА_2 своїх грошових зобов'язань по сплаті боргу за договором позики не виконав.
Згідно з частинами 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором.
Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно зі статтею 525 та частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже для належного виконання договірних зобов'язань необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), прострочення виконання зобов'язань є їх порушенням.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав (не виконав, чи виконав не в повному обсязі), не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, оскільки строк дії договору змінився. У такому випадку кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
У даній справі, положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики та нарахування процентів поза межами строку дії договору.
За наявних обставин , колегія суддів погоджується з рішенням районного суду, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача відсотків у розмірі 49567, 29 грн. задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
У даній справі, встановивши, що борг відповідачем не повернуто, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних . Разом з тим, суд прийшов до вірного висновку про те , що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно частини другої статті 1050 ЦК України.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України мають враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Також Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Таким чином, період правомірного користування коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування супроводжується нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у договорі, а у разі прострочення позичальником виконання зобов'язань зі своєчасного повернення позики права кредитора захищаються шляхом нарахування процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
У постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Зазначені правові висновки були враховані у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 383/869/14, від 10.02.2021 у справі № 331/3410/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 717/1223/17-ц та інших.
Оскільки умови укладеного між сторонами договору позики не містять іншого, право позивача на одержання процентів на підставі частини першої статті 1048 ЦК України припинилося із закінченням строку кредитування та у спірних правовідносинах забезпечується частиною другою статті 625 ЦК України.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідачем було заявлено клопотання про застосування до вимог ОСОБА_1 строків позовної давності, зважаючи на це ,суд приходить до наступних висновків щодо вимог про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних. Беручи до уваги заяву про застосування строків позовної давності, та те , що позивач останній раз звертався із позовом до суду у травні 2015 року то районний суд вірно встановив , що слід розглядати період за який підлягають нарахуванню інфляційні витрати та три відсотки річних з 23.05.2017 року по 14.05.2020 року.
Приписами частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У частині 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідальність відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні збитки у розмірі 30666, 98 грн.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч.1 ст. 259 ЦК України).
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
У сукупності , дані обставини дають можливість зробити висновок , що суд першої інстанції прийняв правилне рішення , відтак позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 870, 00 грн., то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками районного суду.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Тож, представником позивача не надано та не доведено жодними належними та допустимими доказами дійсність понесених витрат позивачем на правничу допомогу. Адже, районним судом у рішенні вірно зазначено, що для стягнення відповідних коштів з відповідача на користь позивача , представником позивача повинен бути наданий вичерпний перелік доказів надання правничої допомоги.
Щодо додаткового рішення Жовтневого районного суду від 22 липня 2021 року , суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи та докази надані представникм відповідача ОСОБА_3 , приходить до аналогічного висновку , що й суд першої інстанції, про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 094,50 грн.
Адже ОСОБА_3 на підтвердження надання правничої допомоги ОСОБА_2 надав до суду : Договір про надання професійної правничої допомоги; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги на загальну суму 22500, 00 грн. від 09.07.2021 року; Акт виконаних робіт № 1 від 09.07.2021 року на загальну суму 22500, 00 грн.
При розрахунку суми, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 суд виходив з процентного співвідношення задоволених позовних вимог . Так , як позов задоволено на 19,58 % а ціна позову складає 88701,61 = 100%, то з позивача на користь відповідача в рахунок судових витрат понесених останнім підлягає стягненю 22500, 00 /100 х 80, 42 = 18094, 50 грн.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Тож, зважаючи на викладені обставини колегія приходить до висновку , що апелянтом не спростовано висновків суду першої інстанції до яких він дійшов шляхом повного і всебічного з'ясування обставин справи .
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, підстав для задоволення апеляційної скарги суд не знаходить, відтак , апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення , а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 06 липня 2021 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 22 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текс постанови складено 07 листопада 2022 року.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А.Лобов