Справа № 639/8175/20 Номер провадження 22-ц/814/2227/22Головуючий у 1-й інстанції Єрмоленко В.Б. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
03 листопада 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Хіль Л.М.,
суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 лютого 2022 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа- Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жовнір Ярослав Вікторович про визнання договору міни удаваним, про переведення прав та обов'язків покупця, -
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом в якому просила визнанати удаваним договору міни, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Я.В., серія 5148, а також перевести на неї права та обов'язки покупця за договором міни.
В обгрунтування позову вказувала, що вона є інвалідом 2 групи по зору, мешкає в кв. АДРЕСА_1 , 1/6 частина якої належить їй на праві спільної часткової власності, іншого житла не має, перебуває на черзі осіб, що потребують поліпшення житлових умов.
Також вказувала, що відповідачам на праві спільної часткової влансоті належить 5/6 частин кв. АДРЕСА_1 .
Зазначала, що враховуючи що відповідачі мали намір продати спірну квартиру вона запропонувала їм повідомити про ціну та інші умови купівлі-продажу спірної квартири.
Вказувала, що у листопаді 2020 року ОСОБА_5 проінформував її, що він є власником 5/6 частини квартири на підставі договору міни, обмінявши належний йому мобільний телефон на житлову площу.
Вважала, що укладений договір міни не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а укладений з метою приховування іншого правочину, а отже є удаваним правочином, що вчинено для приховання договору купівлі-продажу, а права покупця за договором мають перейти до неї, як особи, яка має переважне право на купівлю частки майна, що перебуває у спільній частковій власності.
Крім того, вказувала, що ОСОБА_5 передав відповідачам не мобільний телефон, а грошові кошти у розмірі, визначеному сторонами, як вартість майна, оскільки такі обставини, як явна не співмірність вартості об'єкту обміну і значна сума грошової доплати за об'єкт обміну є доказом того, що сторони удавали, що нібито укладають договір міни.
Зазначала, що також могла запропонувати відповідачам для обміну частики квартири мобільний телефон.
Вказувала, що відсутність у відповідачів будь-яких підстав міняти частку квартири на мобільний телефон свідчать, на її думку про те, що сторони вдалися до укладення договору міни, а не договору купівлі-продажу з метою ухилення від приписів цивільного законодавства про переважне право купівлі частки у справі спільної часткової власності іншими співвласниками.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 лютого 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа-Приватнй нотаріус Хврківського міського нотаріального округу Жовнір Я.В. про визнання договору міни удаваним, переведення прав та обов'язків покупця відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 який діє в інтересах ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що укладений договір міни не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а укладений з метою приховання іншого правочину, а саме договору-купівлі продажу спірної частки квартири, а тому до неї повинні перейти права покупця за вказаним договором, оскільки вона має переважне право на купівлю частки у вказаній квартирі.
Вважає, що ОСОБА_2 доведено удаваність правочину, оскільки він вчинений з метою позбавлення її права на першочергову купівлю частки у спірній квартирі.
Учасники судового процесу були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи шляхом надсилання судових повісток на їх електронні адреси.
Вказне узгоджується з правовою позицією від 13 липня 2022 року у справі № 761/14537/15-ц.
Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Місцевим судом вірно встановлено, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , житловою площею 36,5 кв.м., загальною 72,6 кв.м., належала ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою О.Д. 15.06.1999.
Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/6 частину квартири, як дружині спадкодавця ОСОБА_2 97.06.2016 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Інші 4/6 частки зазначеної квартири належали ОСОБА_7 (брату спадкодавця) згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, 1/6 частка- ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_6 , виданих 18.05.2016 державним нотаріусом П'ятої Харківської державної нотаріальної контори.
В подальшому, за договором дарування від 29.07.2016, ОСОБА_6 подарував ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 2/6 частини квартири. Отже, у власності відповідачів перебувало 5/6 частки квартири АДРЕСА_1 (а.с. 15,23-24).
Через перешкоди у користуванні квартирою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звертались до суду з вимогою про вселення їх в квартиру, посилаючись на те, що ОСОБА_2 користується усією квартирою повністю та не надає можливості іншим власникам навіть увійти до належного їм житла.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 28.12.2017 зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди у користуванні квартирою та вселити їх в приміщення квартири. Ухвалою суду від 16.10.2019 позовні вимоги щодо виділення частки квартири в натурі залишені без розгляду ( а.с. 20-22).
Відповідно до договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Я.В. 13.11.2020, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 поміняли належні ним на праві спільної часткової власності 5/6 часток квартири на належний на праві власності ОСОБА_5 телефон Redmi Note 8 ProForest Green 60B RAM 128GB ROM. Вартість відчужуваної частини квартири становить 133 196 грн., телефону -згідно звіту про оцінку майна,6296 грн. ОСОБА_5 , з урахуванням вартості майна, що є предметом договору, здійснив доплату іншої сторони 126900 грн., що еквівалентно 4500 доларам США ( а.с. 68,97).
Пунктом 10 договору міни визначено, що сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов цього договору, ними не приховуються факти, які б могли мати істотне значення та були свідомо приховані ними.Сторони також засвідчили, що цей договір не носить характеру фіктивного або удаваного правочину, не укладено під впливом помилки, насильства чи збігу тяжких обставин.
З матеріалів справи вбачається, що в одній кімнаті кв. АДРЕСА_1 проживає та зареєстрована ОСОБА_2 , в іншій- відповідач ОСОБА_5 .
В судовом у засідання ОСОБА_2 вказувала, що між нею та доньками чоловіка після його смерті склались негативні відносини, відповідачі мали намір продати частину квартири іншим особам, про що викладали повідомлення у мережі інтернет і за їх відсутністю приходили на огляд квартири жінки, яким вона повідомила, що житло не продається, вона має право переважної покупки, тому придбає 5/6 часток квартири.
Зазначені обставини підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Між тим, пояснення свідків лише довели первісний намір відповідачів продати квартиру, з приводу чого було розміщено повідомлення ( а.с. 149).
Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що договір міни є удаваним правочином та укладений з метою приховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу.
Апеляційний суд вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першоюстатті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до умов ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен встановити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору міни, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За правилами ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним позивач має довести, факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин, настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Для визнання правочину удаваним слід встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.
Проте під час розгляду справи позивачем факт удаваності договору міни не доведений, адже доказів на підтвердження даної обставини матеріали справи не містять.
Доводи позивача фактично зводяться до того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали частку квартири за договором міни.
З досліджених судом фактичних обставин справи судом встановлено, що між відповідачами дійсно укладено договір міни, який за своєю суттю та правовою природою є договором міни з доплатою за товар більшої вартості.
З системного аналізу умов укладеного між відповідачами договору судом встановлено, що обмін спірної 5/6 частки квартири (яка належала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), яку сторонами договору було оцінено в 133196 грн. останніми було обміняно на телефон Redmi Note 8 ProForest Green 60B RAM 128GB ROM., вартість якого, як товару сторонами договору оцінено в 6296 грн. (що повністю відповідає ринковим цінам та звіту про оцінку майна , складеного 12.11.2020 року ФОП ОСОБА_11 ), грошові кошти в сумі 126900 грн. (як речі визначені родовими ознаками), - доплата на обмін речі більшої вартості (5/6 частки в квартирі), що дозволяється нормами статті 715 ЦК України.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сторони оспорюваного договору мали повне право, виходячи із положень цивільного законодавства щодо диспозитивності, та вимог ст. 715 ЦК України, включити у свій договір міни умови щодо обміну 5/6 частки у спірної квартири на товар, який включає як матеріальну складову (кошти, як речі визначені родовими ознаками, та власне вартість самого телеону.
Та обставина, що ОСОБА_12 та ОСОБА_4 розпорядилися цим майном на свій розсуд свідчить лише про реалізацію власниками права на розпорядження майном.
Суд апеляційної інстанції перглядаючи рішення суду першої інстанції враховує, що звертаючись з позовом про визнання спірного договору удаваним, позивач має довести яким нормам права суперечить укладений, на його переконання договір. (Постанова Верховного Суду від 20.02.2020 року у справі № 917/2060/17).
Колегія суддів також звертає увагу на те, що за загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.
За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.( Постанова Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі № 357/3132/15-ц)
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про недоведеність позивачем позовних вимог в частині визнання договору міни від 13.11.2021 року, удаваним.
Відмова суду у задоволенні основної позовної вимоги є підставою для відмови в задоволенні похідних позовних вимог. Отже, слід відмовити в заволенні вимоги щодо переведення прав та обов'язків покупця.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір міни приховує фактично договір купівлі-продажу, так як відповідачам проводилась доплата до вартості частини квартири, не заслуговують на увагу, оскільки проведення доплати грошима не суперечить вимогам закону при укладанні договору міни. За договором міни у його сторін виникає взаємний двосторонній обов'язок, та відповідне йому право вимоги, передати саме майно, при цьому компенсація різниці вартості майна не є обов'язковою умовою такого договору і залежить виключно від волевиявлення сторін угоди.
За договором міни ОСОБА_5 сам виявив бажання доплатити різницю вартості майна між вартістю телефону та визначеною сторонами-відповідачами вартості відчужуваного майна-житлової площі, що не суперчить вимогам ст. 715 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий-суддя Л.М. Хіль
Судді С.А. Гальонкін
О.Ю. Кузнєцова
Повний текст постанови складено 10.11.2022 року