СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2-н/759/240/22
ун. № 759/12625/22
27 вересня 2022 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду міста Києва Кириленко Т.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги,
У вересні 2022 року представник ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із зазначеною заявою про видачу судового наказу.
Дослідивши матеріали заяви суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається із змісту заяви, представник ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги за Договором постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 400829831 в розмірі 81 157,44 грн.
Відповідно до ст. 162 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Із заяви про видачу судового наказу вбачається, ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» просить стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість з оплати електричної енергії, яка утворилась за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст .30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (виключна підсудність).
Так, відповідно до ст.ст. 181, 190 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Як роз'яснено в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. До нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це - позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до цивільних справ з приводу нерухомого майна та стосуються будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо.
Крім того, суд бере до уваги правову позицію Великої Палати Верховного суду, викладену у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, відповідно до якої виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.04.2019 у справі № 638/1988/17 (провадження № 61-30812св18), позови пов'язані з утриманням нерухомого майна має пред'являтися за місцем знаходження такого майна, за правилами виключної підсудності.
Отже, до спорів пов'язаних з утриманням нерухомого майна застосовується виключна підсудність, а саме, правило ч. 1 ст. 30 ЦПК України, відповідно до якого позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
З огляду на те, що даний позов пов'язаний з утриманням нерухомого майна, яке перебуває за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., смт. Козин, вул. Старокиївська., дана справа за підсудністю не відноситься до Святошинського районного суду м. Києва.
З урахуванням наведеного, компетентним та належним судом для розгляду даної справи є саме Обухівський районний суд Київської області, оскільки нерухоме майно, за обслуговування якого утворилася заборгованість, розташоване на території Обухівського району Київської області.
Отже, для даної заяви про видачу судового наказу визначено виключну підсудність.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124).
Згідно з частиною 1статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Відповідно до частини 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ст.378 ч.1 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Отже, суд повинен суворо дотримуватися правил підсудності.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.
Таким чином, заява ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за комунальні послуги із ОСОБА_1 задоволенню не підлягає у зв'язку із порушенням представником стягувача правил територіальної підсудності при подачі даної заяви.
На підставі викладеного, керуючись статями 162-165, 260, 261, 353, ч.1 ст.378 ЦПК України, суддя
Відмовити у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Роз'яснити заявнику, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня складання повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Т.В. Кириленко