Справа № 758/9292/22
10 листопада 2022 року м. Київ
Суддя Подільського районного суду міста Києва Ковбасюк О.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «АКОРДБАНК», про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо фізичної особи,-
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить зобов'язати ПАТ «КБ «АКОРДБАНК» розкрити та надати їй інформацію, що містить банківську таємницю, а саме інформацію щодо виплати банком грошових коштів бенефіціару ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 21.10.2022 вказану заяву було залишено без руху, оскільки вона не відповідає вимогам п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України, та надано заявнику строк для усунення недоліків.
08.11.2022 на виконання ухвали суду заявником надано уточнену редакцію раніше поданої заяви.
Разом із цим, як вбачається з її змісту, заявником не усунуто недоліки, визначені судом.
Так, в обґрунтування заявлених вимог заявник вказує на те, що заяву про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, нею подано з метою підтвердження перед будь якими третіми особами ( ОСОБА_2 , органами досудового розслідування тощо) факту належного та добросовісного виконання нею договору купівлі-продажу квартири, внесення оплати та отримання такої оплати бенефіціаром ОСОБА_2 , з'ясування фактичної долі її майна - грошових коштів, які були передані банку шляхом внесення на його рахунок, а також задля досягнення ситуації правової визначеності та отримання документів, що дадуть їй змогу отримати захист від можливих необґрунтованих вимог контрагента за договором та захистити свої права в рамках кримінального провадження.
Суд повторно звертає увагу заявника на те, що у відповідності до положень п.4 ст. 348 ЦПК України у заяві про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, має бути зазначено, зокрема, права та інтереси заявника, які порушено.
Наведене кореспондується із положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а також ч.1 ст. 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а не можливе його порушення у майбутньому.
Водночас, зі змісту вимог заявника вбачається, що метою її звернення до суду є захист від можливих необґрунтованих вимог контрагента за договором в майбутньому, а також захист прав в рамках кримінального провадження.
Згідно з ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Слідуючи принципу диспозитивності, визначеному ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, характерною рисою таких справ є їх зв'язок із реалізацією особами їхніх цивільних, земельних, трудових сімейних, житлових та інших прав.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.
Такі позови не підлягають судовому розгляду, тому у відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
При цьому суд також враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема, для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007).
Принцип правової визначеності - загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з'ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.
Принцип правової визначеності є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.
З огляду на наведене суд вважає, що подана заява не відповідає вимогам п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України, згідно з якою вона повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Із урахуванням встановлених вище обставин та положень законодавства суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху, із встановленням заявнику строку для усунення вищезазначених недоліків.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 185, 260, 261, 353 ЦПК України, -
Залишити без руху заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «АКОРДБАНК», про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо фізичної особи.
Надати заявнику строк 10 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків заяви відповідно до мотивувальної частини ухвали.
Роз'яснити заявникові, що в разі якщо у вказаний строк недоліки заяви не будуть усунуті, заява вважається неподаною і повертається заявникові.
Копію ухвали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяО. О. Ковбасюк