Справа № 757/7727/22
Провадження №: 3/755/4296/22
"08" листопада 2022 р.
м. Київ
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В. розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий 09.11.2004 Дніпровським РУ ГУ МВС України в місті Києві, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративне правопорушення, установив:
ОСОБА_1 (надалі - особа, яка притягається до адміністративної відповідальності) обіймаючи посаду провідного спеціаліста відділу судово-претензійної роботи Кабінету Міністрів України Управління судово-претензійної роботи Департаменту з питань судової роботи Міністерства юстиції України, будучи державним службовцем категорії «В», відповідно до пункту «в» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до статті 172-6 КУпАП, являючись суб'єктом відповідальності, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог абзацу 2 частини 2 статті 45 даного Закону, 29.05.2020 припинивши виконання функцій держави, 02.07.2021 о 10:22 несвоєчасно без поважних причин подала в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий 2020 рік (після звільнення), шляхом заповнення електронної форми на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції через власний персональний електронний кабінет суб'єкта декларування у системі Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 КУпАП.
Вказаних висновків Суд дійшов дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наданих в суді (засідання від 08.11.2022) пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо часу, місця, способу настання обставин вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та безпосередньо її ролі в їх настанні, доводів прокурора відділу запобігання і протидії корупції Офісу Генерального прокурора Сказко Р.І. (засідання від 29.08.2022, 13.09.2022, 04.10.22, 31.10.2022), керуючись законом і правосвідомістю, враховуючи таке.
У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Проаналізувавши, у цьому провадженні наявні у ньому фактичні дані суддя установив таке.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2019 № 4472/к ОСОБА_1 з 28.12.2019 переведено на посаду провідного спеціаліста відділу судово-претензійної роботи Кабінету Міністрів України Управління судово-претензійної роботи Департаменту з питань судової роботи Міністерства юстиції України.
Згідно підпункту «в» пункту 1частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування є суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону.
Згідно статті першої вказаного Закону суб'єкти декларування - особи, зазначені у пункті 1, пункті 2, пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.
Роз'ясненням Національного агентства від 13.02.2020 № 1 «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю» визначено, що під посадовими особами юридичних осіб публічного права, насамперед комунальних та державних установ і підприємств слід розуміти осіб, які мають повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно- господарські функції.
У разі визначення посадових осіб на державних підприємствах до уваги слід також брати положення частини третьої статті 65 Господарського кодексу України. Зважаючи на зміст цієї норми, посадовими особами підприємства є керівник, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємств. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
Визначальним при цьому є обсяг повноважень відповідного працівника. До прикладу, виконавчі директори, директори з окремих питань, директори департаментів, начальники відділів, служб, центрів, бюро, груп тощо та заступники керівників структурних підрозділів (у тому числі відокремлених, -а також підрозділів у структурі таких відокремлених підрозділів) таких юридичних осіб безумовно наділені адміністративно-господарськими чи організаційно-розпорядчими функціями.
У зв'язку із наведеним Національне агентство звертає увагу, що при визначенні того, чи є працівник юридичної особи публічного права посадовою особою, враховується обсяг та характер здійснюваних ним функцій. Тому навіть в разі не визначення працівника посадовою особою у статутних чи інших внутрішніх документах підприємства він може бути посадовою особою і бути суб'єктом декларування в розумінні Закону з огляду на здійснювані ним адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функцій.
Адміністративно-господарські функції (обов'язки) - це обов'язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
Організаційно-розпорядчі функції (обов'язки) - це обов'язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ або організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
Посадовою інструкцією провідного спеціаліста відділу судово-претензійної роботи Кабінету Міністрів України Управління судово-претензійної роботи Департаменту з питань судової роботи Міністерства юстиції України визначено, що посадова особа здійснює організаційно-розпорядчі функції.
Таким чином, ОСОБА_1 обіймаючи посаду провідного спеціаліста відділу судово-претензійної роботи Кабінету Міністрів України Управління судово-претензійної роботи Департаменту з питань судової роботи Міністерства юстиції України, здійснюючи організаційно-розпорядчі функції, є посадовою особою та відповідно суб'єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та суб'єктом відповідальності за вчинення правопорушень, пов'язаних з корупцією.
Частиною 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Рішенням Національного агентства від 10.06.2016 № 3 «Про функціонування Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», яке зареєстроване в міністерстві юстиції України 15.07.2016 за № 959/29089 затверджено форму декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Частиною першою форми визначено, що декларація заповнюється та подається особисто суб'єктом декларування на веб-сайті Національного агентства через власний персональний електронний кабінет суб'єкта декларування у системі Реєстру, шляхом заповнення електронної форми.
Отже ОСОБА_1 , будучи суб'єктом декларування, у 2021 році була зобов'язана подавати щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий 2020 рік, шляхом заповнення електронної форми на офіційному веб-сайті Національного агентства через власний персональний еелектронний кабінет суб'єкта декларування у системі Реєстру до 1 квітня.
Відповідно до публічної частини Реєстру ОСОБА_1 подала, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства через власний персональний електронний кабінет суб'єкта декларування у системі Реєстру, щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік, лише 02.07.2021, а отже не своєчасно.
За частиною 1 статті 172-6 КУпАП відповідальність настає за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
У своїх поясненнях ОСОБА_1 указала, що вона, як суб'єкт декларування ознайомлена із вимогами Закону України «Про запобігання корупції». Раніше неодноразово подавала декларації у встановлені Законом строки. Несвоєчасне подання декларації за 2020 рік допустила через необачність.
Разом з тим, підтверджуючих документів щодо неможливості подання декларації за 2020 рік у встановлені законом строки не має.
Інших поважних причин щодо неможливості подання декларації за 2020 рік у встановлені Законом строки не має, на лікарняному не перебував до Національного агентства щодо неможливості подання такої декларації не зверталася.
Поважних причин, які б перешкоджали ОСОБА_1 вчасно подати щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік, шляхом особистого заповнення електронної форми на веб-сайті Національного агентства через власний персональний електронний кабінет суб'єкта декларування у системі Реєстру не встановлено.
Згідно статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Таким чином, ОСОБА_1 будучи суб'єктом відповідальності, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог частини 1 статті 45 даного Закону, несвоєчасно, без поважних причин, 02.07.2021 подала щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік, шляхом заповнення електронної форми на офіційному веб-сайті Національного агентства через власний персональний електронний кабінет суб'єкта декларування у системі Реєстру.
Будь-яких інших доказів, у розумінні ст. 251 КУпАП, сторонами не надано.
У той час, як склад указаного правопорушення є формальним, тобто таким, який не передбачає наслідків як обов'язкового елементу об'єктивної сторони, в той час як обов'язковим елементом об'єктивної сторони формального складу завжди є діяння.
Протокол складено компетентними на те особами, адже згідно із статтею 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена статтями 1724 - 1729 КУпАП, протоколи про адміністративні правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи, зокрема, органів внутрішніх справ (Національної поліції).
При вирішенні питання про накладення стягнення, на особу, що притягається до адміністративної відповідальності, за указане порушення суддя враховує таке.
Статтею 1 КУпАП регламентовано, що завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до абз. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Так, згідно ст.ст. 34, 35 КУпАП суддя не убачає, обставин, що пом'якшують або ж обтяжують відповідальність винного.
Тим самим, при накладені адміністративного стягнення, на особу, що притягається до адміністративної відповідальності, суд враховує обставини визначені ст. ст. 33-35 КУпАП, обставин, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність останнього і вважає за необхідне накласти адміністративне стягнення у межах санкції статті 172-6 КУпАП, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.
Так, як є дійсним факт того, що корупція являє собою величезну загрозу правовим нормам, демократії, правам людини, об'єктивності та соціальній справедливості, перешкоджає економічному розвиткові та ставить під загрозу стабільність демократичних інститутів та етичних норм суспільства (абзац 2 Угоди про створення групи держав по боротьбі з корупцією (GRECO) від 05.05.1998). Корупція загрожує правопорядку, демократії та правам людини, руйнує належне управління, чесність та соціальну справедливість, перешкоджає конкуренції та економічному розвиткові і загрожує стабільності демократичних інститутів і моральним засадам суспільства (абзац 5 преамбули Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 173) від 27.01.1999, ратифікована Законом України № 252-V від 18.10.2006). Корупція породжує серйозні проблеми і загрози для стабільності й безпеки суспільств, що підриває демократичні інститути й цінності, етичні цінності й справедливість та завдає шкоди сталому розвитку й принципу верховенства права (абзаци 2 та 4 преамбули до Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003, ратифікована Законом України № 251-V від 18.10.2006).
Випадки корупції ставлять під загрозу довіру до інституції в цілому. Так, сучасні реалії в Україні зумовлюють публічний (суспільний) інтерес, як до корупційних злочинів, так і адміністративних правопорушень пов'язаних з корупцією, та необхідності ефективної протидії їм з метою захисту особи, суспільства та держави.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою порушника, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягнення відповідно до положень ст. 40-1 КУпАП.
Щодо формування резолютивної частини даного судового рішення, то Суд зауважує, що відповідно до ст. 284 КпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення.
В постанові КАС від 02.11.21 у справі № 755/10002/21 в т.ч. зроблено висновок, що фактично КУпАП не визначає обов'язку суду визнавати особу винною в резолютивній частині постанови при прийнятті рішення у справі про адміністративне правопорушення.
З урахуванням указаних норм КпАП та орієнтирів сформованих судом апеляційної інстанції в наведеній справі, ураховуючи, що судом установлено наявність у діях водія складу адміністративного правопорушення за ст. 124 КпАП, Суд не убачає підстав визнавати особу винною в резолютивній частині постанови при прийнятті цього рішення та виносить постанову про накладення адміністративного стягнення у порядку п. 1) ст. 284 КпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 172-6, 247, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Суд постановив:
накласти на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 496 гривень 20 копійок.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені Кодексом України про адміністративне правопорушення, з урахуванням норм статтею 287-294 даного Кодексу, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
С у д д я Оксана БІРСА