Справа №949/976/22
01 листопада 2022 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Отупор К.М.,
при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Департаменту патрульної поліції та просить скасувати постанову серії ЕАР №5707400 від 04 серпня 2022 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Свої вимоги мотивує тим, що 04 серпня 2022 року поліцейським першого батальйону четвертої роти УПП у Волинській області рядовим поліції Пікутою С.С. відносно нього винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР №5707400. Відповідно до винесеної постанови, він визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Як зазначено у постанові, 04 серпня 2022 року о 13 год. 46 хв. в с. Піддубці по вул. Київській, 44, керуючи транспортним засобом MAZDA CX-7, він перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті більше, як на 20 км/год, а саме рухався зі швидкістю 86 км/год, чим порушив п. 12.4 ПДР України, у зв'язку з чим на нього накладено штраф у розмірі 340 грн.
Вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав.
04 серпня 2022 року він рухався з м. Луцьк до м. Рівне, але швидкість руху не перевищував, тому правила дорожнього руху не порушував. Попри це, його зупинив рядовий поліції ОСОБА_2 та вказав на перевищення швидкості руху, зафіксоване приладом TruCam 008400, але він заперечив проти цього, адже вказаний прилад співробітник поліції тримав у руці під час фіксації швидкості руху його автомобіля. Доказів порушення ним правил дорожнього руху рядовий поліції ОСОБА_2 не надав. Крім того, він вказував на неналежну фіксацію меж населеного пункту та фіксації швидкості руху відповідними дорожніми знаками, адже ці знаки були відсутні на відрізку шляху, по якому він рухався. Однак цього під час винесення оскаржуваної постанови враховано не було.
Також позивач зазначає, що в таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. З наведених ним норм КАС України слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення, таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення, суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
З оскаржуваної постанови слідує, що він в зоні дії дорожнього знаку 5.45 "населений пункт" порушив швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км/год. При цьому, в оскаржуваній постанові працівник поліції покликався лише на єдиний доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під його керуванням в зоні дії дорожнього знаку "населений пункт" це здійснення вимірювання швидкості руху приладом TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС008400).
В оскаржуваній постанові також відсутні посилання на докази місцезнаходження дорожнього знаку 5.45 "населений пункт" та зони дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення.
За відсутності в оскаржуваній постанові посилання на зазначені докази щодо зони дії дорожнього знаку 5.45 "населений пункт" в кілометровій відмітці вказаної автодороги, вважає, що зібраними доказами не підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під його керуванням саме в зоні дії дорожнього знаку населений пункт з перевищенням швидкості понад 20 км/год.
Вказує, що оскаржувана постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення саме ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а лише тільки вказує на нього.
У даному випадку, встановлені обставини справи свідчать про те, що для прийняття рішення працівником поліції не було встановлено усіх обставин, які мають значення для його прийняття.
Грубе порушення процедури притягнення його до адміністративної відповідальності є підставою для скасування спірної постанови.
Відповідач скористався своїм правом та подав до суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі зважаючи на наступне.
Підставою для винесення даної постанови стало те, що під час несення служби поліцейським роти №4 батальйону УПП у Волинській області ДПП рядовим поліції Пікутою С.С. було виявлено факт порушення ПДР, а саме: транспортний засіб MAZDA CX-7 д.н.з. НОМЕР_1 рухався в населеному пункті с. Піддубці зі швидкістю 86 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 36 км/год.
Позивач, подавши позов, обґрунтував свою позицію, проте не надав жодного доказу на її підтвердження.
При цьому, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 підтверджується: постановою про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР №5707400 від 04.08.2022 року, фотокарткою Scrin_1659620603_G3200_0804_134323 з технічного пристрою лазерного вимірювача швидкості TruCAMLTI 20/20 №ТС008400 від 04.08.2022 року, з якої вбачається автомобіль позивача, відеозаписом 1659620603_G3200_0804_134323 з технічного пристрою лазерного вимірювача швидкості TruCAMLTI 20/20 №ТС008400 від 04.08.2022 року, з якого слідує, що зафіксовані обставини не викликають обґрунтованого сумніву в тому, що саме водій ОСОБА_1 дійсно перевищив встановлене обмеження швидкості в населеному пункті на 36 км/год., відеозаписом export-replk з портативного відеореєстратора поліцейського від 04.08.2022 року, схемою встановлення інформаційно-вказівних дорожніх знаків 5.70 "Фото-відеофіксація порушення правил дорожнього руху" перед населеним пунктом с. Піддубці на 100+000 праворуч км.103+500 ліворуч автодороги Н-22 "Устилуг-Луцьк-Рівне" зокрема на якій чітко вбачається, що дана автодорога від початку населеного і до кінця, обладнана знаками з обох сторін 5.70 (Фото-відеофіксація порушення правил дорожнього руху), а також з обох сторін даної дороги наявні знаки 5.45 (населений пункт с. Піддубці).
Зазначені докази є належними, оскільки відображені у спірній постанові.
Отже, позивач керував транспортним засобом, який є джерелом підвищення небезпеки, а тому зобов'язаний, згідно Правил дорожнього руху, знати й неухильно виконувати вимоги цих правил.
Відтак вважає, що адміністративне стягнення застосовано поліцейським у відповідності до вимог закону, у межах санкцій статті за якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності, а тому підстави для задоволення позову відсутні, оскільки постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням правил чинного законодавства, а доказів, які б спростовували факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем не надано.
Крім того, позивачем не заперечується той факт, що рухаючись на транспортному засобі перевищував встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті, що підтверджено відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського, де позивач особисто вказує, що рухався на автомобілі за допомогою функції круїз-контроль.
Водночас відповідач спростовує твердження позивача про те, що прилад TruCam, який знаходився в руках працівника поліції і переміщався у просторі, а не був встановлений стаціонарно, оскільки у відповідності до листа Департаменту патрульної поліції від 04.10.2018 року №11299/41/2/02-2018 та листа ДП "Укрметртестстандарт" від 01.10.2019 року №22-38/49, вказаний вимірювач відносить до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму, вимірювач TruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі. Тому покликання позивача на обов'язковість встановлення триноги чи іншого стаціонарного застосування даного приладу, законодавством не обумовлено, а лише є покликання на можливість незначного відхилення параметрів визначення швидкості, що в даному випадку не приймається до уваги через значне перевищення швидкості.
Тому твердження позивача про неправомірність використання приладу TruCAMLTI 20/20 в ручному режимі вважає такими, які ґрунтуються виключно на припущеннях.
Таким чином, постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є обґрунтованою та законною та такою, що не підлягає скасуванню.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, подавши клопотання про розгляд справи без його участі, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та просить їх задоволити.
Представник відповідача - Департаменту патрульної поліції у судове засідання не з'явився. Водночас, у поданому відзиві на позовну заяву, представник відповідача Літвак О.І. просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 04 серпня 2022 року поліцейським роти №4 батальйону УПП у Волинській області ДПП рядовим поліції Пікутою С.С. було винесено відносно ОСОБА_1 постанову серії ЕАР №5707400, якою його визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Як вбачається з вищевказаної постанови, 04 серпня 2022 року о 13 год. 46 хв., в с. Піддубці вул. Київська, 44, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом MAZDA CX-7 д.н.з. НОМЕР_1 , перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті більше ніж на 20 км./год., а саме: рухався зі швидкістю 86 км/год, чим порушив вимоги п. 12.4 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Швидкість руху транспортного засобу вимірювалася приладом TruCAMLTI 20/20 ТС 008400.
Згідно п. 12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись "згідно із законом".
У п. 44 рішення по справі "Корнєв та Карпенко проти України" від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" в цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
На обґрунтування своїх заперечень щодо оскаржуваної постанови позивач, з-поміж іншого, зазначає, що відеофіксація руху його автомобіля за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС008400) під час його використання знаходився у руці поліцейського.
Як вбачається із долученого відповідачем до матеріалів справи відеозапису, помітно істотну вібрацію приладу TruCam, що може свідчити про проведення фіксації швидкості автомобіля за допомогою приладу Trucam LTI20/20 з руки (рук). Така вібрація приладу TruCam, може дати більшу похибку, аніж передбачено свідоцтвом про повірку, що об'єктивно ставить під сумнів достовірність зафіксованої швидкості руху автомобіля, яким керував позивач.
У свою чергу, відповідач у відзиві на позов підтвердив ручний спосіб використання приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача.
Водночас, суд зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", а лист Департаменту патрульної поліції від 04 жовтня 2018 року № 11299/41/2/02-2018 про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, на який посилається відповідач, не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень Правил дорожнього руху.
За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України "Про Національну поліцію", поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Таким чином, при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному Законом України "Про Національну поліцію", натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію".
Із наведеного слідує, що основний доказ, за допомогою якого визначалася швидкість руху ОСОБА_1 04 серпня 2022 року о 13 год. 46 хв. в с. Піддубці по вул. Київська, 44, під час керування ним транспортним засобом MAZDA CX-7 д.н.з. НОМЕР_1 , не є допустимим, достовірним та достатнім доказом, а тому вказаний доказ не може бути прийнятий судом до уваги.
Суд також наголошує, що лише наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй Постанові від 19.02.2020 року в справі № 204/8036/16-а.
Крім того, в ході розгляду справи, жодних доказів того, що при розгляді справи відносно позивача за ч. 1 ст. 122 КУпАП, поліцейським роти №4 батальйону УПП у Волинській області ДПП рядовим поліції Пікутою С.С. було дотримано процедуру розгляду справи, визначену Кодексом України про адміністративні правопорушення, зокрема роз'яснено ОСОБА_1 процесуальні права та забезпечено останньому можливість їх реалізації, стороною відповідача суду надано не було.
Поряд з тим, відповідачем, для підтвердження своїх доводів, в якості доказів надано суду відповідне фото та відеофіксацію приладу TruCam LTI 20/20, на якому зафіксовано номерний знак транспортного засобу, який міститься на диску з відеозаписами з нагрудного відеореєстратора поліцейського.
Отже, дослідивши долучені відповідачем вказане фото та відеофіксацію приладу TruCam LTI 20/20, судом встановлено, що вказані докази не містять інформації щодо місця знаходження дорожнього знаку "5.45 - населений пункт" та зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги.
Окрім того, оскаржувана постанова не містить посилання на докази місцезнаходження вказаного дорожнього знаку та зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення.
Таким чином, за відсутності посилання відповідача в оскаржуваній постанові на зазначені докази щодо зони дії дорожнього знаку "5.45 - населений пункт" в кілометровій відмітці зазначеної автодороги, суд приходить до висновку, що обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивача саме в дії дорожнього знаку "населений пункт" з перевищенням швидкості понад 20 км/год не підтверджуються.
відтак, відповідач в особі працівника патрульної поліції, який розглянув справу, не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення адміністративного стягнення на докази, які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення позивачем.
Водночас, з долученого відповідачем відеозапису із нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського вбачається, що відразу після зупинки транспортного засобу MAZDA CX-7 д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , до останнього підійшов патрульний поліцейський. Однак, з даного відеозапису неможливо встановити чи було повідомлено ОСОБА_1 про причини зупинки, норму законодавства, порушення якої йому інкриміновано та попередження про подальше винесення відносно нього оскаржуваної постанови, як і не зрозуміло чи взагалі були роз'яснені ОСОБА_1 його процесуальні права.
Вказані обставини суд не зміг встановити, оскільки поліцейський, який здійснював відеозапис знаходився біля іншої особи, яка була зупинена патрульними поліцейськими, а автомобіль позивача знаходився за кілька метрів від місця зйомки, а тому неможливо встановити про йшла розмова між поліцейським та позивачем.
Вказане, зокрема, нівелює твердження відповідача, зазначене у відзиві, що на відеозаписі з нагрудного відеореєстратора поліцейського позивачем не заперечується факт перевищення ним встановленого обмеження швидкості руху в населеному пункті та те, що він вказує, що рухався на автомобілі за допомогою функції круїз-контроль.
Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 року по справі № 607/7987/17.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тому, на переконання суду, постанова серії ЕАР №5707400 від 04 серпня 2022 року була винесеною відносно ОСОБА_1 із невідповідністю норм матеріального права та грубим порушенням вимог процесуального права, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.
Враховуючи вищенаведене керуючись ст.ст. 5, 9, 72, 243, 286, 293, 295, 297 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задоволити.
Скасувати постанову серії ЕАР №5707400 від 04 серпня 2022 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду..
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п. 15 п. 1 Розділу VІІ Перехідних Положень КАС України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Повне рішення складено 07 листопада 2022 року.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду Отупор К.М.