Справа № 535/584/22
Провадження № 2/535/281/22
іменем України
10 листопада 2022 року смт Котельва
Котелевський районний суд Полтавської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
за участю секретаря судового засідання Котенко П.І.
Справа № 535/584/22
Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
представник позивача: адвокат Молчанова Ю.Ю.;
відповідач: ОСОБА_2 ;
представник відповідача: адвокат Шевченко Д.С.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження позов про стягнення аліментів на повнолітніх дочку, яка продовжує навчання.
Стислий виклад позиції сторін.
01 липня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути на її користь аліменти як на повнолітню доньку, яка продовжує навчання, у розмірі ј частини від його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення нею 23 річного віку або до закінчення навчання. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона є студенткою денної форми навчання в Харківському національному університеті внутрішніх справ, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги з боку батька.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
06 липня 2022 року після отримання інформації про місце проживання (перебування) відповідача було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, призначено перше судове засідання на 09 год 00 хв 16 серпня 2022 року. Направлено відповідачеві копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Запропоновано відповідачеві подати до суду відзив на позов в строк до 01 серпня 2022 року, але не менше п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив у строк до 08 серпня 2022 року. Запропоновано відповідачу подати до суду в строк до 12 серпня 2022 року заперечення, в яких викласти свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.
16 серпня 2022 року за заявою представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Яковлєвої Л.І. розгляд справи було відкладено.
13 вересня 2022 року за заявою представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Шевченко Д.С. розгляд справи було відкладено.
12 жовтня 2022 року ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Шевченко Д.С. про витребування доказів та витребувано: у Головного управління ДПС у Харківській області інформацію про доходи ОСОБА_1 ; у відділі ДРАЦС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) витяг про перебування ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі; у Харківському національному університеті внутрішніх справ інформацію про те, чи дійсно ОСОБА_1 , зарахована та продовжує навчання у вказаному навчальному закладі.
10 листопада 2022 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Молчанової Ю.Ю. про витребування доказів а саме: зі Східного регіонального управління Державної прикордонної служби відомості про нараховану та виплачену заробітну плату.
10 листопада 2022 року ОСОБА_3 через свого представника адвоката Чумаченка А.В. подала до суду клопотання про залучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, поновлення пропущеного процесуального строку для подачі зазначеної заяви та позовну заяву до ОСОБА_2 , в якій просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/9 частини від його заробітку (доходу) та аліменти на її утримання у розмірі 1/9 частини від його заробітку (доходу), починаючи стягнення з моменту подання даного позову до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років.
10 листопада 2022 року ухвалою суду поновлено ОСОБА_3 процесуальний строк для вступу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору; відмовлено у прийнятті позовної заяви та вступ третьої особи ОСОБА_3 в справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітніх дочку, яка продовжує навчання.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Шевченко Д.С. позов не визнала, мотивуючи це тим, що відповідач не має змоги сплачувати аліменти на утримання повнолітньої дочки, оскільки має на утриманні малолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також матір дитини - ОСОБА_3 , яка доглядає за дитиною. Крім того, позивач та її представник не довели, що ОСОБА_2 у зв'язку з навчанням потребує допомоги з боку батька, оскільки навчання в даний час відбуваються дистанційно, вона знаходиться вдома і жодними доказами не підтвердила потребу в коштах та не обґрунтувала розміру аліментів, який вона просить стягувати з відповідача.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Молчанова Ю.Ю. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_5 .
Згідно довідки Харківського національного університету внутрішніх справ № 2/422с від 18 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 є студентом 2 курсу денної форми навчання з оплатою вартості навчання на договірних засадах Харківського національного університету внутрішніх справ. Зарахована на навчання з 01 вересня 2021 року наказом ХНУВС від 12.08.2021. Передбачуваний термін навчання - червень 2024 року.
Мотиви суду.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів.
Пленум Верховного Суду України в п. 20 своєї постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3 роз'яснив судам, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно із частиною першою статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку із цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).
Статтею 200 СК України визначено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Позивач скористалася своїм правом щодо визначення способу стягнення аліментів саме у частці від доходу її батька.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Отже, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним
у постановах: від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 (провадження № 61-12495св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 592/2798/16-ц (провадження № 61-19463св18), від 16 лютого 2022 року у справі № 81/2423/20 (провадження № 61-17937св21)
Крім того, суд враховує, що аліменти на утриманні повнолітньої дочки це платіж, який повинен бути спрямований на покриття матеріальної допомоги, якої позивач потребує у зв'язку із продовженням навчання, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами дитини та з урахуванням матеріального становища сторін та має виходити з фактичних обставин справи. Разом з тим, цей платіж повинен бути співрозмірним з урахуванням обов'язку, який є в обох із батьків дитини і має бути рівним, а розмір аліментів має бути обґрунтованим та доведеним.
У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
В підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 до позовної заяви додано лише копію свідоцтва про народження, копію паспорта, копію довідки про навчання у вищому навчальному закладі, копію довідки про місце реєстрації внутрішньо переміщеної особи, копію дубліката посвідчення ОСОБА_2 як ветерана війни - учасника бойових дій.
Судом встановлено, що доказів на підтвердження витрат позивачки, пов'язаних саме її з навчанням, матеріали справи не містять . Позивачкою взагалі у позові не зазначено, які саме витрати вона пов'язує з навчанням (вартість навчання, проїзд до навчального закладу, проживання, придбання підручників тощо), як і не було це становлено під час судового розгляду.
Згідно довідки Харківського національного університету внутрішніх справ № 2/422с від 18 жовтня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 є студентом 2 курсу денної форми навчання з оплатою вартості навчання на договірних засадах.
Разом з тим, матеріали справи не містять з ким саме з батьків позивача укладено договір з Харківським національним університетом внутрішніх справ щодо отримання їх спільною дитиною освітніх послуг та ким здійснюється оплата за таке навчання згідно з договором і яка саме вартість навчання ОСОБА_1 .
Позивачкою також не підтверджено того, що вона не має можливості працювати у зв'язку із денною формою навчання, хоча нею ж у позові зазначено, що навчання в даний час відбуваються дистанційно.
Не надано позивачкою й доказів на відсутність у неї будь-якого доходу, натомість, згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України, наданими Головним управлінням ДПС у Харківській області, ОСОБА_1 отримала дохід за червень 2022 року в сумі 9000,00 грн.
Позивач не довела існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є її процесуальним обов'язком, не надала будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у неї потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням.
Зазначені вище висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 635/1139/17 (провадження № 61-350св17).
Крім того, однією з обов'язкових обставин, що підлягають доказуванню у цій справі, є наявність у відповідача можливості надавати таку матеріальну допомогу.
Позивач, маючи обов'язок у змагальному процесі доводити свої твердження (статті 12, 81 ЦПК України), не надала до суду доказів на підтвердження обставини, що відповідач може надавати матеріальну допомогу на її утримання.
Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Під час розгляду справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 має малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 22.09.2022.
За змістом ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 2 ст. 91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.
Таким чином, ОСОБА_2 на утриманні має малолітнього сина та жінку, з якою хоча і не перебуває у зареєстрованому шлюбі, але проживає однією сім'єю і яка має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Вказані обставини не заперечувалися усудовому засіданні представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Молчанова Ю.Ю.
Жодних доказів, на підтвердження обставин спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу повнолітній дочці, які позивач зазначила у позові, а саме: забезпечення роботою, стабільний заробіток, відсутність утриманців, позивач та його представник суду не надали.
Отже, аргументи позивача про спроможність відповідача сплачувати аліменти на утримання повнолітньої дочки, суд вважає безпідставними, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин суду надано не було.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивачка не довела існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, а тому вимога про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини не підлягає задоволенню.
Суд вважає, що вирішуючи питання стягнення аліментів на повнолітню дочку яка продовжує навчання, суд має керуватися не лише приписами статті 199 СК України, а й загальними засадами регулювання сімейних відносин, зокрема - справедливість, добросовісність та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).
Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 ЦПК України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу.
Так, у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Зв'язок принципів змагальності та рівності акцентовано також у деяких рішеннях Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).
У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід'ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, п. 50), в аспекті змагальності, наголошується на тому, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд; стаття 6 Конвенції, в той же час, не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами. Аналогічна позиція також міститься у рішенні в справі «Олюджіч проти Хорватії» (Olujic v Croatia), №22330/05, п. 77).
В інших рішеннях цього Суду сформовані такі підходи до розуміння принципу змагальності: згідно зі статтею 19 Конвенції обов'язок Суду полягає у забезпеченні дотримання зобов'язання, що здійснюються Договірними сторонами Конвенції, зокрема, його функція не стосується фактів чи законів, які враховані національним судом, якщо тільки вони не порушили прав та свобод, захищених Конвенцією; Суд не може погодитися принципово та абстрактно з тим, щоб незаконно отримані докази можуть бути допустимими («Schenk v. Switzerland, заява №10862/84, п.п 45-46; «Garcia Ruiz v. Spain», заява №30544/96, п. 28; Spang v. Switzerland, №45228/99, п. 32); Суд повторює, що він не уповноважений замінювати свою оцінку фактичних обставин, зроблену національними судовими органами, проте відповідно до прецедентної практики Суду вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази; завдання Суду, серед іншого, установити, чи провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, було справедливим у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції («Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands), заява №14448/88, п. 31).
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вищезазначеного, розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог суд приходить до переконання, що позивачем не доведено суттєвих обставин, а саме: щодо існування у позивача потреби у зв'язку з продовженням навчання у матеріальній допомозі; наявність у відповідача можливості надавати таку допомогу, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Вирішуючи питання про судові витрати суд зазначає, що позивач звільнена від сплати судового збору за подачу позову. У зв'язку з цим на підставі ч. 6 ст.141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору компенсуються за рахунок держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) сторін.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено 14 листопада 2022 року.
Суддя Є.А.Болибок