Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 607/20044/20
провадження № 61-17381св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 травня 2021 року у складі судді Сливки Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Хоми М. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), просив стягнути із відповідача на його користь заборгованість у розмірі 25 892,91 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 690 000,00 грн.
На обґрунтування позову посилався на таке.
10 червня 2011 року він звернувся у відділення Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», з метою укласти депозитний договір.
Під час укладення договору про заощадження № SAMDN25000717257842, відповідно до умов якого він передав, а АТ КБ «ПриватБанк» прийняло кошти у розмірі 13 000,00 дол. США на термін 12 місяців, він підписав також Анкету-заяву як складову частину договору про заощадження.
Банк не повідомив його, що Анкета-заява є кредитним договором.
Він отримав банківську карточку, якою вперше скористався майже через рік - 29 травня 2012 року.
Користуючись карточкою, він сумлінно повертав кошти, всього він повернув 22 784,61 грн.
Банк декілька разів викрадав у нього гроші з пенсійного рахунку, сума яких становить 3 108,30 грн, та користується цими коштами без достатньої правової підстави. Сума безпідставно отриманих від нього банком коштів становить 19 615,25 грн (з розрахунку: (22 784,61 грн (сума грошових коштів, які були сплачені ним банку) + 3108,30 грн (сума коштів, які відповідач викрав у нього з пенсійного рахунку) - 6 277,66 грн (сума коштів, отриманих позивачем у банку) = 19 615,25 грн).
Протягом останніх півтора-два роки представники банку регулярно телефонують йому, вимагають повернути кошти та висловлюють погрози, у зв'язку із чим він зазнав душевних страждань, погіршився стан його здоров'я, він постійно перебуває у стані стресу.
Вказані дії відповідача завдали йому моральної шкоду, розмір якої він оцінює у 690 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження викладених ним обставин щодо списання банком із пенсійного рахунку позивача грошових коштів у сумі 3 108,30 грн, а також щодо внесення позивачем на картковий рахунок 22 784,61 грн.
Водночас рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2019 року та постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у справі № 607/10961/18 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 встановлено наявність зобов'язань ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк», які виникли за кредитним договором від 10 червня 2011 року № б/н, а тому суд першої інстанції відхилив доводи позивача про відсутність у нього будь-яких грошових зобов'язань перед АТ КБ «ПриватБанк».
Також суд першої інстанції зазначив, що між сторонами існували правовідносини договірного характеру, що унеможливлює застосування до них судом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 травня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не довів протиправної поведінки відповідача та факту завдання йому моральної шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали справи, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема телефонні розмови позивача з представником банку, записані на телефон та диск.
Суди не врахували, що відповідач не пропонував позивачеві отримати кредит, не попереджав позивача про те, що підписана ним Анкета-заява це кредитний договір, не роз'яснював умови кредитування.
Позивач після користування кредитною карткою сумлінно повертав кошти, однак часто здійснював помилкові перекази на рахунок відповідача.
У результаті таких дій позивач повернув відповідачеві 22 784,61 грн, а використав із кредитної картки лише 6 277,66 грн.
Також банк, маючи вільний доступ до рахунку позивача, декілька разів викрадав кошти із його рахунку, загальна сума викрадених коштів становить 3 108,30 грн.
Банк користується коштами позивача без достатньої правової підстави та не повертає кошти позивачеві.
Крім того, представники банку телефонують позивачеві та вимагають з нього кошти, погрожують йому.
Незаконні дії відповідача завдали позивачеві моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції помилково відніс зазначену справу до малозначних.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 758/7327/14, від 12 лютого 2018 року у справі № 592/2386/16, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3524/16-ц; розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; недослідження зібраних у справі доказів.
У лютому 2022 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу, в яких банк просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження позовних вимог.
Подані письмові пояснення АТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу ОСОБА_1 по суті є відзивом на касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 395 ЦК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, строк на подання відзиву, встановлений судом, є процесуальним строком, який може бути продовжений судом за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно з відзивом.
Відповідно до частини четвертої статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Враховуючи, що на час розгляду справи банк не надав доказів поважності причин пропуску строку на подачу відзиву, Верховний Суд дійшов висновку про залишення відзиву, який банк найменував як пояснення на касаційну скаргу без розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що 10 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір про заощадження № SAMDN25000717257842, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв грошові кошти у розмірі 13 000,00 дол. США (вклад) на термін 12 місяців до 10 червня 2012 року, відсоткова ставка за вкладом становить 8,5 % річних.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з банку на його користь заборгованості у розмірі 25 892,91 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 690 000,00 грн, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що при укладенні договору про заощадження № SAMDN25000717257842 одночасно з його підписанням ним була підписана також Анкета-заява, яка за своєю правовою природою є кредитним договором.
Підписуючи її, він вважав, що вказана Анкета-заява є складовою частиною договору про заощадження. Користуючись банківською карткою, яка була видана на підставі підписаної ним Анкети-заяви, ним було повернуто банку 22 784,61 грн, а також банк списав з його пенсійного рахунку 3 108,30 грн.
З цих підстав позивач вважає, що банк набув вказані грошові кошти без достатньої правової підстави та зобов'язаний повернути їх відповідно до статей 1212, 1213 ЦК України.
Суди також встановили, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2019 року у справі № 607/10961/18 позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 10 червня 2011 року у розмірі 24 807,55 грн, а також 1 762,00 грн судового збору.
Зазначеним рішенням суду встановлено, що відповідно до кредитного договору від 10 червня 2011 року № б/н, ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_1 кредит на картковий рахунок у межах встановленого кредитного ліміту, розмір якого складав станом на 04 липня 2013 року 13 000,00 грн. ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором не виконав, внаслідок чого, згідно з наданим банком розрахунком, має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 травня 2018 року становить 33 674,00 грн.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 6 277,66 грн заборгованості за кредитом; 12 252,23 грн - відсотки за користування кредитом, 6 277,66 грн - пеню (застосувавши частину третю статті 551 ЦК України).
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у справі № 607/10961/18 рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 червня 2019 року в частині стягнення відсотків за користування кредитом, пені, штрафу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 червня 2011 року, яка складається з відсотків за користування кредитом, пені, штрафу (фіксована частина), штрафу (процентна складова) - відмовлено.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 червня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитом у розмірі 6 277,66 грн залишено без змін.
Відмовляючи у стягненні відсотків та неустойки, суд апеляційної інстанції зазначив, що в Анкеті-заяві відсутній розмір процентної ставки та відповідальність за порушення виконання зобов'язання.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Загальні підстави виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню інший стороні на підстави статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
У разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі, й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 753/120/18 (провадження № 61-18255св21), від 22 серпня 2019 року у справі № 607/3864/17 (провадження № 61-30080св18).
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» існують договірні відносини, що унеможивлює застосування до спірних правовідносин частини першої статті 1212 ЦК України.
ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором.
Крім того,суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не надав належних доказів на підтвердження списання банком із його пенсійного рахунку грошових коштів у розмірі 3 108,30 грн, а також внесення ним на картковий рахунок 22 784,61 грн.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження позовних вимог та не довів протиправної поведінки відповідача та відповідно факту завдання йому моральної шкоди.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 01 лютого 2018 року у справі № 758/7327/14, від 12 лютого 2018 року у справі № 592/2386/16, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3524/16-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3524/16-ц (провадження № 14-714цс19) зазначено, що вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов'язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України, статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
У справі № 758/7327/14 позивачка звернулася до суду з позовом до ПАТ «Банк «Київська Русь» про стягнення незаконно списаних коштів. Позивачка на обґрунтування позову посилалася на те, що між нею та банком укладений договір банківського рахунку з використанням платіжних карток для фізичних осіб.
При спробі зняти кошти позивачка виявила, що з її карткового рахунку відповідач незаконно списав кошти, тому вона заблокував картку та в той же день звернулася до банку із заявою про незгоду з операціями за його картковим рахунком та звернулася із відповідною заявою до поліції.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився Верховний Суд, зазначив, що позивачка надала належні докази на підтвердження позовних вимог та вчинила всі необхідні щодо повідомлення банку про платіжні операції, що ним не виконувалися. Відповідач не довів того факту, що позивачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, а також не надав доказів на спростування доводів позивачки.
У справі № 592/2386/16-ц позивачка звернулась до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення незаконно списаних коштів. На обґрунтування позову посилалася на те, що між нею та банком укладений договір на відкриття та обслуговування карткового рахунку. 02 серпня 2015 року невідомими особами двома переказами з її карти знято кредитні кошти. Вона негайно зателефонувала на гарячу лінію банку, повідомила про шахрайські дії щодо неї та заблокувала картковий рахунок, і в той же день звернулась до правоохоронних органів із заявою.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився Верховний Суд, виходили з того, що банк не надав доказів, які б спростовували доводи позивачки про те, що вона своїми діями чи бездіяльністю не сприяла несанкціонованому списанню грошових коштів з її рахунків, не розголошувала інформацію, яка б давала змогу ініціювати платіжні операції, а тому банк зобов'язаний сплатити позивачці, яка невідкладно повідомила банк про платіжні операції, що нею не здійснювалися, кошти, які були несанкціоновано зняті з її рахунку.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах, оскільки вказані висновки щодо застосування норми права стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не надав належних доказів на підтвердження позовних вимог, не довів протиправність дій банку та завдання йому моральної шкоди, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.
Крім того, позивач у касаційній скарзі лише зазначив постанови Верховного Суду, проте не вказав яку (які) саме норму (норми) права застосували суди попередніх інстанцій без урахування зазначених висновків.
Також як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема записані телефоні розмови позивача з банком, які підтверджують завдання позивачеві моральної шкоди.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Тобто обов'язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є визначення та наведення заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.
Оскільки наведена ОСОБА_1 підстава касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України не підтверджена, відповідно, суд касаційної інстанції не враховує доводи заявника щодо недослідження (неналежного дослідження) доказів, як підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскарженими судовими рішеннями та необхідністю переоцінки доказів у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Крім того, позивач у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково відніс справу до малозначних.
Верховний Суд відхиляє зазначене посилання, оскільки ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року призначено до розгляду у судовому засіданні на 09 вересня 2021 року.
09 вересня 2021 року суд апеляційної інстанції здійснив розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участі позивача та представника банку.
Помилкове зазначене у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції про те, що справа є малозначною та не підлягає оскарженню в суді касаційної інстанції не вплинуло на права та інтереси ОСОБА_1 , оскільки позивач скористався своїм правом на касаційне оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 травня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
Г. І. Усик