11 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 405/3388/21
провадження № 61-9910ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
розглянув касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 лютого 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Кіровоградської обласної прокуратури, Новоукраїнської окружної прокуратури про відшкодування шкоди,
17 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Кіровоградської обласної прокуратури, Новоукраїнської окружної прокуратури, просила відшкодувати моральну шкоду у розмірі 2 000 000,00 грн та майнову шкоду - 50 000,00 грн.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191, частиною першою статті 366 КК України у кримінальному провадженні № 42014120190000010 від 18 серпня 2014 року.
21 липня 2015 року вироком Маловисківського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні вказаних правопорушень.
Вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 04 серпня 2020 року, виправдано ОСОБА_1 .
Факт постановлення виправдувального вироку в кримінальній справі свідчить про незаконність всіх процесуальних рішень та дій у кримінальному провадженні, що дає їй право на відшкодування моральної шкоди.
Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності протягом сімдесяти одного з половиною місяців позивачу завдано моральних страждань, порушені її нормальні життєві зв'язки та вона була змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Зазначила, що до неї застосовувався фізичний та психологічний вплив з метою примушування її до зізнання у вчиненні злочину. Також вона була позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, втратила роботу. Факт її обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину набув розголосу серед її родичів, друзів, знайомих, що погіршило відносини з оточуючими, яким вона постійно пояснювала та доводила свою невинуватість.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 14 вересня 2022 року, позов задоволено частково.
У відшкодування моральної шкоди стягнено із держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 432 250,00 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014120190000010 стосовно позивача, та тривалий (більше 5 років) судовий розгляд відповідної кримінальної справи, за наслідками якого позивачку виправдано, спричинили душевні страждання, психологічне напруження, переживання, розчарування, психологічний стрес та відчуття невизначеності, порушення нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від неї вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, тобто завдали їй моральної шкоди.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір компенсації моральної шкоди у розмірі 432 250,00 грн (6 500,00 грн х 66,5 місяців) керувався статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2022 рік».
У жовтні 2022 року ДКСУ надіслала поштовим зв'язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 лютого 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 вересня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Недоліки касаційної скарги усунено.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачка не надала докази на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди, ухвалення виправдувального вироку стосовно позивачки не може бути єдиною та безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а тому факт завдання такої шкоди незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури підлягає доказуванню. ДКСУ не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди у розмірі 432 250,00 грн. Суди не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц, провадження № 61-19064св18, що є підставою касаційного оскарження, визначеною у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.
Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала начальником відділу бухгалтерського обліку Управління соціального захисту населення Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - УСЗН Маловисківської РДА).
18 серпня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014120190000010 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191, частиною першою статті 366 КК України.
17 вересня 2014 року у газеті «Маловисківські Вісті» (№ 72 (10291) опублікована стаття «Знову «допомогли» працівники УСЗН», згідно з якою під час досудового розслідування встановлено, що внаслідок зловживання своїм службовим становищем начальник відділу бухгалтерського обліку УСЗН Маловисківської РДА привласнила та розтратила гроші, які виділяються з Державного бюджету України та призначені як соціальна допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та як державна допомога малозабезпеченим сім'ям у загальному розмірі 16 284,53 грн.
14 січня 2015 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 191, частиною першою статті 366 КК України у кримінальному провадженні № 42014120190000010.
Вироком Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2015 року у справі № 392/443/15-к ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 191, частиною першою статті 366 КК України та призначено покарання за сукупністю злочинів у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на строк два роки. ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком один рік та зобов'язано: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 січня 2016 року вирок Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 21 липня 2015 року скасовано та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2016 року у справі № 392/443/15-к призначено підготовче судове засідання за обвинувальним актом відносно ОСОБА_1
12 листопада 2019 року стосовно ОСОБА_1 змінено обвинувачення та складено новий обвинувальний акт, яким її обвинувачено у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190, частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України.
Вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2020 року у справі № 392/443/15-к ОСОБА_1 визнано невинною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190, частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України та виправдано її за відсутністю в її діях складу кримінальних правопорушень.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 04 серпня 2020 року вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2020 року залишено без змін.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що ОСОБА_1 незаконно засуджено до кримінальної відповідальності, період перебування позивачки під слідством та судом складає шістдесят шість місяців та п'ятнадцять днів, тобто період з 20 січня 2015 року (вручення повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) до 04 серпня 2020 року (набрання виправдувальним вироком законної сили). Розмір моральної шкоди визначено з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Оскільки розгляд справи відбувся у 2022 році, суди виходили з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України» на 01 січня 2022 року (6 500,00 грн).
З таким висновком судів попередніх інстанцій погоджується й Верховний Суд.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно із частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відповідно до частини сьомої статті 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Цим законом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
Відповідно до статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної шкоди громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п'ята, шоста статті 4 Закону).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, викладений правовий висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тож суд повинен з'ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Задовольнивши частково позов про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій правильно застосували частину третьої статті 13 Закону та визначили розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи судом першої інстанції. Такий висновок відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).
Отже, у справі, що переглядається, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування, обґрунтовано керувався принципами розумності, справедливості та співмірності.
Дослідивши встановлені обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно застосував норми права до спірних правовідносин і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц, провадження № 61-19064св18, оскільки висновки, викладені у цій постанові, не суперечать висновкам, викладеним у рішеннях, що оскаржуються. У наведеному висновку Верховного Суду та справі, що переглядається, визначений однаковий спосіб застосування Закону щодо визначення розміру моральної шкоди, проте на час розгляду справи № 497/2885/15-ц розмір мінімальної заробітної плати встановлений - 1 600,00 грн, тоді як на час розгляду цієї справи - 6 500,00 грн.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що суд в оскаржуваних рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ДКСУ необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 лютого 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Кіровоградської обласної прокуратури, Новоукраїнської окружної прокуратури про відшкодування шкоди відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко