Постанова
Іменем України
04 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 462/7046/20
провадження № 61-7582св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державна установа «Центр авіаційного забезпечення національної поліції України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Жуком Ростиславом Стефановичем, на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 червня 2021 року у складі судді Іванюк І. Д.
та постанову Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Державної установи «Центр авіаційного забезпечення національної поліції України» (далі - ДУ «Центр авіаційного забезпечення національної поліції України») про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення
на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до наказу від 24 червня
2019 року № 39 він був прийнятий на посаду сторожа Львівського спеціалізованого центру підготовки поліцейських, який із 07 липня 2020 року перейменований в ДУ «Центр авіаційного забезпечення Національної поліції України».
Наказом від 27 серпня 2020 року № 51о/с у зв'язку із скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України його було звільнено.
Посилаючись на те, що відповідач в порушення статті 42 КЗпП України
не вирішив питання про його переважне право на залишення на роботі, оскільки він є учасником бойових дій та особою з інвалідністю 3 групи, має дві вищі освіти, науковий ступінь кандидата економічних наук та вчене звання доцента кафедри економічних дисциплін, також в порушення статті 49-2 КЗпП України
не запропонував йому усі вакантні посади, які були в установі до моменту його звільнення з роботи, просив визнати незаконним та скасувати наказ
від 27 серпня 2020 року № 51о/с про його звільнення з роботи, поновити його
на рівнозначній посаді з 28 серпня 2020 року та стягнути середній заробіток
за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції,
з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.
При цьому суд вважав, що відповідач дотримав статті 49-2 КЗпП України щодо порядку вивільнення працівника у зв'язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, працівника персонально попереджено за два місяці про наступне вивільнення та запропоновано усі вакантні посади, які були наявними в названій установі, в тому числі й перед днем звільнення з роботи.
Суд визнав безпідставними доводи позивача про порушення відповідачем вимог статті 42 КЗпП України щодо переважного права позивача перед іншими працівниками на залишення на роботі, як більш кваліфікованого працівника, оскільки посаду позивача скорочено, згідно з новим штатним розписом
на підприємстві відсутня посада сторожа, яку обіймав позивач, отже відповідач був позбавлений можливості провести в межах однорідних професій і посад перестановку (перегрупування) працівників з переведенням більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У серпні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Жук Р. С., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вказує, що суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи дійсно на підприємстві мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання, не перевірили, чи запропонував роботодавець працівнику всі наявні вакантні посади, не звернули уваги на те,
що акт повідомлення про наявність вакантних посад складено односторонньо, цей акт не містить місця для підпису про ознайомлення з ним.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права і зазначає, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 червня
2022 року у справі № 500/4430/19 (провадження № 61-15308св21), від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20), від 11 квітня 2022 року у справі № 209/2468/20 (провадження № 61-16308св21), від 20 травня 2020 року у справі № 560/796/17 (провадження № 61-40598св18), від 22 вересня 2021 року у справі № 490/372/21 (провадження № 61-10171св21).
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ДУ «Центр авіаційного забезпечення національної поліції України» вказує на безпідставність її доводів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу із Залізничного районного суду
м. Львова.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що ОСОБА_1 з 25 червня 2019 року працював сторожем
у ДУ «Львівський спеціалізований центр підготовки поліцейських».
Наказом від 17 червня 2020 року № 470 ДУ «Львівський спеціалізований центр підготовки поліцейських» перейменовано у ДУ «Центр авіаційного забезпечення національної поліції України».
Наказом від 17 червня 2020 року № 471 було затверджено новий штатний розпис ДУ «Центр авіаційного забезпечення національної поліції України» та визнано таким, що втратив чинність, штатний розпис ДУ «Львівський спеціалізований центр підготовки поліцейських», який був затверджений наказом Національної поліції України від 28 січня 2019 року № 81.
Відповідно до штату ДУ «Центр авіаційного забезпечення національної поліції України» наявні наступні посади: директор установи - 1, заступник директора установи - 1, інженер з охорони праці - 1, бухгалтер - 1, юрисконсульт - 1, провідний фахівець з кадрового забезпечення - 1, провідний фахівець - 12, діловод - 2, технік - 20, а всього 40 посад.
Суд встановив, що посада сторожа у ДУ «Центр авіаційного забезпечення національної поліції України» новим штатним розписом не передбачена.
30 червня 2020 року ОСОБА_1 попереджений про організаційно-штатні зміни під підпис, а саме позивач був повідомлений про скорочення посади сторожа ДУ «Львівський спеціалізований центр підготовки поліцейських».
Вказану обставину ОСОБА_1 не заперечував.
26 серпня 2020 року о 10 год. 30 хв. із ОСОБА_1 проведено бесіду, під час якої роз'яснено, що 30 серпня 2020 року спливає двомісячний термін з дня підписання ОСОБА_1 попередження про скорочення займаної ним посади та повідомлено, що останнім робочим днем буде 28 серпня 2020 року. ОСОБА_1 також повідомлено про повний перелік наявних станом
на 26 серпня 2020 року вакантних посад та запропоновано вибрати вакантну посаду, крім посади директора, яка відноситься до номенклатури Національної поліції України, або ж написати заяву про звільнення через скорочення штатів. Також роз'яснено, що у разі відмови від зайняття вакантних посад його буде звільнено з 28 серпня 2020 року.
Суд встановив, що ОСОБА_1 відмовився від усіх запропонованих посад
та від написання заяви про звільнення, натомість наполягав на видачі наказу про звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України
з 28 серпня 2020 року без його заяви.
Наказом від 27 серпня 2020 року № 51о/с ОСОБА_1 з 28 серпня 2020 року звільнено з роботи з посади сторожа ДУ «Львівський спеціалізований центр підготовки поліцейських» згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі Верховного Суду від 10 серпня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір
до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці,
в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівника персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмовою заявою про таке переведення.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду
чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те,
чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення
на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві,
в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що у відповідача дійсно мало місце скорочення штату, позивачу були запропоновані усі наявні посади, що відповідали його кваліфікації, у тому числі наявні станом на день звільнення, позивач відмовився від переведення на ці посади у зв'язку з чим його звільнено відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог законодавства, що регулюють вивільнення працівника, передбачених статтями 43, 49-2 КЗпП України.
Позовні вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання протиправним
та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, тому задоволенню також не підлягають.
Викладені у касаційній скарзі доводи про порушення права позивача
на переважне залишення на роботі на увагу не заслуговують, оскільки посада, яку позивач обіймав у відповідача, була одна, отже в цьому випадку стаття 42 КЗпП України застосуванню не підлягає.
Доводи касаційної скарги про те, що акт за результатами повідомлення позивача про наявність вакантних посад складено односторонньо, цей акт
не містить місця для підпису про ознайомлення з ним, касаційним судом
до уваги не беруться, оскільки не мають значення для правильності вирішення справи. Позивач не заперечував, що йому були запропоновані всі наявні вакантні посади і він від них відмовився.
Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність прийнятих у справі судових рішень не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення
є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів
не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Жуком Ростиславом Стефановичем, залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 червня 2021 року
та постанову Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська