Постанова
Іменем України
04 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 681/668/21
провадження № 61-8199св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Полонської міської ради Хмельницької області, Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Костенка А. М., Янчук Т. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , виконавчого комітету Полонської міської ради Хмельницької області, Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області) про визнання недійсною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним наказу про передачу земельної ділянки у власність
і скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.
У позові зазначила, що вона є власницею 13/100 часток нежитлової будівлі
на АДРЕСА_1 . Інші 40/100 часток цієї будівлі належать їй у порядку спадкування після чоловіка ОСОБА_5 , а 47/100 часток належать ОСОБА_3 в порядку спадкування після ОСОБА_6 .
Право на спадщину не оформлено.
У зв'язку з набуттям права власності на нежитлову будівлю до неї перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля.
Під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо передачі їй
у власність земельної ділянки, на якій розташована належна їй нежитлова будівля, з'ясувалося, що на її земельну ділянку накладається земельна ділянка
з кадастровим номером 6823685500:03:005:0043.
Проєкт землеустрою щодо земельної ділянки площею 0,55 га з кадастровим номером 6823685500:03:005:0043, розташованої за межами населених пунктів колишньої Новоселицької сільської ради Полонського району Хмельницької області та призначеної для ведення особистого селянського господарства, затверджено наказом Головного Управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастр) від 13 квітня 2017 року № 22-6803-СГ
та передано у приватну власність ОСОБА_4 . На підставі цього наказу
22 червня 2018 року зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Оскільки таке накладення меж земельної ділянки порушує її права
на приватизацію земельної ділянки, відповідач створює їй перешкоди
у користуванні землею, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила:
1) усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконною та скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 0,55 га з кадастровим номером 6823685500:03:005:0043, яка розташована на території колишньої Новоселицької сільської ради Полонського району Хмельницької області,
а нині Полонської об'єднаної територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області, на АДРЕСА_1 ,
з цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства, передану у власність ОСОБА_4 ;
2) визнати недійсним наказ Держгеокадастру від 13 квітня 2017 року
№ 22-6803-СГ про надання земельної ділянки площею 0,55 га, кадастровий номер 6823685500:03:005:0043, у власність ОСОБА_4 ;
3) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію прав №26785817 від 22 червня 2018 року
на земельну ділянку з кадастровим номером 6823685500:03:005:0043.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 22 грудня
2021 року позов задоволено.
Визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру від 13 квітня 2017 року
№ 22-6803-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,5500 га, кадастровий номер 6823685500:03:005:0043, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів Новоселицької сільської ради Полонського району Хмельницької області.
Скасовано у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,5500 га, кадастровий номер 6823685500:03:005:0043, для ведення особистого селянського господарства
із земель сільськогосподарського призначення, що розташована за межами населених пунктів Новоселицької сільської ради Полонського району Хмельницької області, на АДРЕСА_1 .
Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку загальною площею 0,5500 га (кадастровий номер 6823685500:03:005:0043) для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів Новоселицької сільської ради Полонського району Хмельницької області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1585072168236.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, встановивши, що земельна ділянка площею 0,55 га, кадастровий номер 6823685500:03:005:0043, яка належить ОСОБА_4
на праві власності, частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована належна ОСОБА_1 нежитлова будівля, дійшов висновку,
що наявність державної реєстрації цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушує права ОСОБА_1 , з огляду на що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6823685500:03:005:0043 підлягає скасуванню в судовому порядку.
Також суд першої інстанцій вважав, що позивач довела позовні вимоги про те, що оскаржуваний наказ Держгеокадастру від 13 квітня 2017 року № 22-6803-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки
у власність для ведення особистого селянського господарства та надано
її у власність ОСОБА_4 , суперечить вимогам Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і підлягає визнанню недійсним, внаслідок чого скасуванню також підлягає державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6823685500:03:005:0043 та державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на цю земельну ділянку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 квітня 2022 року рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 грудня 2021 року скасовано, прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що надані позивачем докази із схемою розташування суміжних земельних ділянок вказують про накладення земельної ділянки
з кадастровим номером 6823685500:03:005:0043 на земельну ділянку, на яку претендує ОСОБА_1 , однак не підтверджують накладення земельної ділянки ОСОБА_4 на земельну ділянку, на якій безпосередньо розташована належна ОСОБА_1 частина нежитлової будівлі.
Також апеляційний суд вказав про відсутність доказів того, що державна реєстрація земельної ділянки ОСОБА_4 у Державному земельному кадастрі здійснена без дотримання норм чинного законодавства та порушує цивільні права ОСОБА_1 , а ОСОБА_4 чинить перешкоди ОСОБА_1
у користуванні земельною ділянкою, на якій розташована належна їй частина нежитлової будівлі.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання недійсним наказу Держгеокадастру та скасування запису про державну реєстрацію права власності, апеляційний суд дійшов висновку, що предметом спору у справі
є правомірність набуття ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку
з кадастровим номером 6823685500:03:005:0043, і позивач не довела того,
що ОСОБА_4 набув це право з порушенням норм чинного законодавства.
Крім того, апеляційний суд вказав, що позивач обрала неналежний
і неефективний спосіб захисту цивільного права, адже вона оскаржує як наказ Держгеокадастру про безоплатну передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4 , так і відповідний запис у Державному реєстрі речових прав
на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності, однак
ОСОБА_1 не оскаржує держану реєстрацію права власності ОСОБА_4
на земельну ділянку та рішення державного реєстратора про державну реєстрацію цього права, у зв'язку з чим визнання недійсним наказу Держгеокадастру не призведе до реального відновлення цивільного права ОСОБА_1 .
Також, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки та не заявляла позов про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, а лише просила скасувати запис про реєстрацію цього права.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 квітня 2022 року і залишити в силі рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 грудня 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, які не було враховано апеляційним судом при ухваленні судового рішення.
На думку особи, яка подає касаційну скаргу, апеляційний суд безпідставно
не врахував, що фактично вона є власником більшої частини нежитлової будівлі, що розташована на спірній земельній ділянці, і передача у власність
ОСОБА_4 частини земельної ділянки, яка необхідна їй для обслуговування будівлі, порушує її права власності на земельну ділянку.
Апеляційний суд не застосував статтю 120 ЗК України та статтю 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і не врахував, що вона користувалась спірною земельною ділянкою, яка знаходиться під будівлею.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 наголошує на тому, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята на підставі оцінки наданих
та витребуваних судом доказів, є законною і обґрунтованою, а доводи касаційної скарги та доповнення до неї зводяться до переоцінки доказів.
Зокрема, позивач не є власником більшої частини нежитлової будівлі, адже
її право власності оформлене лише на 13/100 частин, а належна йому земельна ділянка ніяким чином не зачіпає її прав.
У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області зазначає про відсутність доказів порушення управлінням права власності позивача на земельну ділянку; дії управління при передачі ОСОБА_4 земельної ділянки у власність відповідають вимогам закону, кадастровий номер земельної ділянки зареєстрований відповідно до чинного законодавства.
У відповіді на відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_1 наполягає на тому, що земельна ділянка з кадастровим номером 6823685500:03:005:0043, що належить ОСОБА_4 , порушує її права на користування нежитловою будівлею, при цьому вважає, що не має значення, що вона є власником лише частини цієї будівлі, оскільки земельна ділянка ОСОБА_4 накладається саме на ту частину земельної ділянки, яка потрібна їй для обслуговування її належної їй частини будівлі.
Вважає, що для реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_4 подав неправдиві відомості про те, що на цій земельній ділянці немає нежитлових або інші приміщень, чим порушив принцип єдності юридичної долі земельної ділянки із розташованими на ній спорудами.
У відповіді на відзив ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що вона надала достатньо доказів порушення
її права на земельну ділянку, оскільки її право на нежитлову будівлю, розташовану на ній, виникло раніше, ніж право ОСОБА_4 . Також вказує,
що ОСОБА_4 визнав, що його земельна ділянка частково накладається
на земельну ділянку, на якій розташована належна їй нежитлова будівля.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 квітня 2022 року, витребувано справу з Полонського районного суду Хмельницької області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 2 червня 2009 року НОМЕР_1 , виданого Новоселицькою сільською радою Полонського району Хмельницької області, ОСОБА_1 є власником 13/100 часток нежитлової будівлі загальною площею 233,3 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Інші 40/100 часток цієї будівлі належали чоловіку ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ще 47/100 часток будівлі належали ОСОБА_6 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відомостей про те, що ОСОБА_1 зареєструвала права власності на частки нежитлової будівлі, належні співвласникам, які померли, немає.
ОСОБА_4 є власником нежитлової будівлі загальною площею 251,6 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 3 серпня
2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Полонського районного нотаріального округу Хмельницької області Бондар С. М., зареєстровано
в реєстрі за № 3142.
19 березня 2014 року у Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку площею 0,5500 га (кадастровий номер 6823685500:03:005:0043), розташовану за межами населених пунктів Новоселицької сільської ради Полонського району Хмельницької області,
на АДРЕСА_1 , призначену для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення земель - 01.03).
Наказом ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 13 квітня 2017 року
№ 22-6803-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у власність
ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,55 га з кадастровим номером 6823685500:03:005:0043. На підставі цього наказу 22 червня 2018 року державний реєстратор зареєстрував право власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 26785817).
10 червня 2021 року ОСОБА_1 подала до Полонської міської ради Хмельницької області заяву про надання їй відомостей щодо розміру земельної ділянки, яку вона має право одержати у власність як власник 13/100 частин
та 40/100 частин як спадкоємиця ОСОБА_5 нежитлового приміщення, розміщеного на ній.
Будь-яких доказів формування та складення за заявою ОСОБА_1 або інших співвласників нежитлової будівлі, розташованої на
АДРЕСА_1 , документації
із землеустрою, або її погодження у встановленому порядку у справі немає.
На належну ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 6823685500:03:005:0043 накладається земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_1 (лист ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 3 травня 2018 року № К-103/0-0.29-110/142-18 з кадастровою картою, лист виконавчого комітету Полонської міської ради від 7 липня 2021 року № 2419, лист фізичної особи - підприємця, розробника землевпорядної документації, ОСОБА_7 від 5 липня 2021 року № 01).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди
у користуванні земельною ділянкою, яка, на її думку, мала належати їй на праві власності, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки
із розташованими на ній спорудами.
ОСОБА_1 оскаржувала правомірність набуття відповідачем ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку та стверджувала, що належна йому земельна ділянка накладається на земельну ділянку, яку вона має намір отримати у власність.
Саме з цієї підстави позивач вважала неправомірними наказ
ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 13 квітня 2017 року
№ 22-6803-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,55 га, кадастровий номер 6823685500:03:005:0043, розташовану за межами населених пунктів колишньої Новоселицької сільської ради Полонського району Хмельницької області, призначену для ведення особистого селянського господарства, на підставі якого 22 червня 2018 року зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
При вирішенні позову про захист порушених прав суд з'ясовує, чи існує
у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективним
за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який
є ефективним (пункт 57 постанови Верховного Суду від 05 червня 2018 року
у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном,
на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно
до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статей 316-319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складають права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на розсуд власника, якщо такі дії не суперечать закону.
Предметом спору у цій справі є законність наказу ГУ Держгеокадастру
в Хмельницькій області від 13 квітня 2017 року № 22-6803-СГ про надання земельної ділянки площею 0,55 га, кадастровий номер 6823685500:03:005:0043,
у власність ОСОБА_4 та скасування у Державному реєстрі речових прав
на нерухоме майно запису про державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку від 22 червня 2018 року № 26785817.
У такий спосіб позивач просила захистити її права на земельну ділянку
та усунути їй перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки.
Норми щодо захисту права власності на земельну ділянку містяться у частині другій статті 152 ЗК України, згідно з якою власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав
на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема
у визначений позивачем спосіб, має бути наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки,
а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права
на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод
у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Апеляційний суд правильно вказав, що у справі немає достатніх відомостей про місце розташування ділянки, на яку претендує позивач, про її розмір
та конфігурацію, вказаних у земельно-кадастровій документації, або визначених під час будівельно-технічної та земельно-технічної експертиз.
Позов про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном подано позивачем щодо земельної ділянки, на яку вона не має права власності або права постійного користування, а лише вважає, що має на неї права.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на статтю 120 ЗК України.
Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок, іншу будівлю або споруду), розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення.
У разі, якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку.
Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди,
що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно
до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.
У цій справі позивач є власником частини нежитлового приміщення, але ні право власності, ні право оренди на земельну ділянку, на якій розміщена будівля та яка необхідна для її обслуговування, вона у встановленому законом порядку
не оформлювала, земельна ділянка відповідно до статті 79-1 ЗК України
не сформована, відомостей про місце розташування та розмір земельної ділянки, яка, на думку позивача, має перейти їй у власність на підставі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, немає.
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про недоведеність вимог про те, що ОСОБА_4 чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою, на якій розташована належна їй частина нежитлової будівлі, а державна реєстрація земельної ділянки ОСОБА_4 у Державному земельному кадастрі здійснена без дотримання норм чинного законодавства
та порушує права ОСОБА_1 .
Апеляційний суд правильно встановив, що відповідач не заперечує право позивача на належне оформлення (відведення) земельної ділянки, яка необхідна їй для обслуговування належної їй частини нерухомого майна, не чинить
їй перешкод у вільному користування саме нерухомим майном, що належить позивачеві, так само як і не чинить перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій безпосередньо розташована належна позивачеві частина нерухомого майна.
З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду вважає, що правильним
є висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами порушення свого права у спірних правовідносинах, а тому її позов не підлягає задоволенню,
Щодо вирішення вимог про визнання недійсним наказу Держгеокадастру
та скасування запису про державну реєстрацію права власності колегія суддів касаційного суду також погоджується з висновком апеляційного суду про те,
що оспорюваний ОСОБА_1 наказ Держгеокадастру має ознаки ненормативного акта, який вичерпав свою дію після його реалізації,
за результатами якої у ОСОБА_4 виникло право власності на земельну ділянку, а державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку та рішення державного реєстратора про державну реєстрацію цього права ОСОБА_1 не оскаржує.
Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно.
Сукупний правовий аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те,
що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 вересня 2020 року у справі
№ 688/2908/16-ц на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду про недоведеність позовних вимог також не спростовують.
Надання оцінки правомірності застосування судом норм матеріального права
за умови недоведеності позивачем належними та допустимими доказами позовних вимог не впливає на законність оскаржуваних судових рішень. Верховний Суд не має процесуальних повноважень встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення
є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів
не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 квітня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська