Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 295/11869/20
провадження № 61-1204св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Альфа Банк»,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняБогунського районного суду м. Житомира від 03 листопада 2020 року в складі судді Зосименко О. М. та на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в складі колегії суддів Павицької Т. М., Талько О. Б., Миніч Т. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ «Альфа Банк» про визнання недійсними пунктів кредитних договорів та про визнання недійсними кредитних договорів.
Позов мотивувала тим, що сторони підписали договори, які оформлені акцептами пропозиції на укладення угод про надання кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, а саме:
11 травня 2018 року укладено акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501025850, відповідно до умов якої позивачу надано кредит для власних потреб у сумі 16 330 грн із датою повернення 11 травня 2019 року. Розмір відсоткової ставки 17,99 % річних. Згідно пункту 1 оферти та додатку № 1 до угоди про надання кредиту № 501025850 передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2,40 % від суми кредиту щомісячно;
09 листопада 2018 року укладено акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501083816, відповідно до умов якої позивачу надано кредит для власних потреб у сумі 22 160 грн строком на 18 місяців, розмір відсоткової ставки 21,99 % річних. Згідно пункту 1 оферти та додатку № 1 до угоди про надання кредиту № 501083816 передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2,40 % від суми кредиту щомісячно;
27 березня 2019 року укладено акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501126394, відповідно до умов якої позивачу надано кредит у сумі 36 000 грн строком на 36 місяців та передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2,40 % від суми кредиту щомісячно.
Вказувала, що в підпункті б) пункту 1 указаних угод передбачено обов'язок позичальника зі сплати щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування, що на думку позивача суперечить статтям 11 і 18 Закону України «Про захист прав споживачів», є несправедливими та створюють істотний дисбаланс прав і обов'язків сторін. Зазначала, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь або за дії, які споживач здійснює на користь банку.
Крім того, позивач указувала на необхідність визнання недійсними в цілому договорів від 15 червня 2017 року, від 12 травня 2020 року № 500830220 та від 12 травня 2020 року № 491024778, які укладалися позивачкою в подальшому, оскільки кредитодавець у порушення пункту 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» не надав їй відповідну інформацію, передбачену зазначеною нормою.
За таких обставин ОСОБА_1 просила:
визнати недійсною з моменту укладання умову договору про надання кредиту № 501025850 від 11 травня 2018 року щодо обов'язку сплачувати щомісячно АТ «Альфа-Банк» комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 2,40% від суми кредиту;
визнати недійсною з моменту укладання умову договору про надання кредиту № 501083816 від 09 листопада 2018 року щодо обов'язку сплачувати щомісячно АТ «Альфа-Банк» комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 2,40% від суми кредиту;
визнати недійсною з моменту укладання умову договору про надання кредиту № 501126394 від 27 березня 2019 року щодо обов'язку сплачувати щомісячно АТ «Альфа-Банк» комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 2,40% від суми кредиту;
визнати недійсними кредитні договори від 15 червня 2017 року, від 12 травня 2020 року № 500830220 та від 12 травня 2020 року № 491024778.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними пунктів кредитних договоріввідмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитних договорів залишено без розгляду на підставі її заяви від 03 листопада 2020 року.
Судові рішення мотивовані тим, що в Законі України «Про споживче кредитування» передбачено, що до витрат споживача за кредитним договором відносяться витрати, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи комісію за розрахунково-касове обслуговування. Суд зазначив, що волевиявлення позивача на укладення кредитного договору було вільним; сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору; позивач отримав повну інформацію щодо кредиту, а доказів того, що оспорювані нею пункти та встановлена в них комісія є несправедливими матеріали справи не містять.
Аргументи учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 листопада 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, просить їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що обов'язок сплачувати комісію заявник вважає несправедливою умовою кредитних договорів від 11 травня 2018 року, від 09 листопада 2018 року, від 27 березня 2019 року. Суди всупереч правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року справі № 755/16663/16, від 11 квітня 2018 року в справі № 383/502/15 (провадження № 61-1536св17) невірно встановили фактичні обставини справи та не застосували до спірних правовідносин статті 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
У березні 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, правильність та обґрунтованість висновків судів не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів у справі. Вказує на правильність висновків судів про те, що умови кредитних договорів щодо нарахування комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування кредиту не суперечать Закону України «Про споживче кредитування». Твердження позивача про несправедливі умови кредитування є безпідставними, оскільки умови кредитного договору відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
В ухвалі Верховного Суду від 15 лютого 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України - незастосування судами при вирішенні справи висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/16663/16-ц, від 11 квітня 2018 року в справі № 61-1536св17, від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15-ц.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 11 травня 2018 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 підписано акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501025850, відповідно до якої позивачу надано кредит для власних потреб у сумі 16 330 грн із датою повернення 11 травня 2019 року. Розмір відсоткової ставки 17,99 % річних. Згідно з пунктом 1 оферти та додатку № 1 до угоди про надання кредиту № 501025850 передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2,40 % від суми кредиту щомісячно.
09 листопада 2018 року між сторонами укладено акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501083816, відповідно до якої позивачу надано кредит для власних потреб у сумі 22160 грн строком на 18 місяців. Розмір відсоткової ставки 21,99 % річних. Згідно пункту 1 оферти та додатку № 1 до угоди про надання кредиту № 501083816 передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2,40 % від суми кредиту щомісячно.
27 березня 2019 року між сторонами підписано акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501126394, відповідно до якої позивачу надано кредит у сумі 36 000 грн строком на 36 місяців та передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 1,80 % від суми кредиту щомісячно.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти.
Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
«31.4. … законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
31.5. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
31.10. Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
31.11. Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
31.15. Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).
31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
31.26. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.
32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) зроблено висновок, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року в справі № 180/1434/20 (провадження № 61-9418св21) зазначено, що «оцінюючи зміст оспорюваного положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту, та зміст положень пункту 6.9.3 Загальних умов кредитування розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» версія 13.0, чинними на час укладення оспорюваного договору, якими визначено, що послуга банку по обслуговуванню кредиту полягає у тому, що банк здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості, шляхом направлення SMS - повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості, тощо, Верховний Суд дійшов висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов'язанням банку, визначеним пунктом 6.9.7 Загальних умов кредитування, про надання не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов'язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними. Наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року в справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У справі, яка переглядається, суди встановили, що умовами укладених угод передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту в розмірі: 2,4 % від суми кредиту, яка передбачена підпунктом б) пункту 1 Акцепт пропозиції на укладення угоди про надання кредитів 11 травня 2018 року № 501025850 та 09 листопада 2018 року № 501083816); 1,80 % від суми кредиту, яка передбачена підпунктом б) пункту 1 Акцепт пропозиції на укладення угоди про надання кредиту 27 березня 2019 року № 501126394. Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена графіками платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки кредитних угод (колонка 8 графіків) (а. с. 13, 15, 17).
При цьому вказаними умовами укладених між сторонами угод не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, у зв'язку з чим оскаржені положення договорів щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки зазначені умови є нікчемними, вимоги про визнання умов укладених між сторонами угод про надання кредитів недійсними є неналежним способом захисту.
За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, але частково помилився у мотивах такого рішення, оскільки вимога про визнання недійсним положень договорів щодо встановлення комісії не підлягає задоволенню саме у зв'язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Узв'язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм матеріального права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21), постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року в справі № 180/1434/20 (провадження № 61-9418св21) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року в справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21), касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду зміні з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.
Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 листопада 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної силиз моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук