79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
31.10.2022 Справа № 914/1298/22
За позовом: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , Львівська обл., смт. Рудне,
про: застосування наслідків недійсності нікчемного договору оренди нежитлового приміщення від 03.03.2020
Суддя Синчук М.М.
За участю секретаря судового засідання
Кравчук І.В.
Представники учасників справи:
від позивача: Галаджун М.Р. - представник;
від відповідача: Бідула Г.Д. - представник.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності нікчемного договору оренди нежитлового приміщення від 03.03.2020.
Ухвалою суду від 27.06.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №914/1298/22. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Проведення судового засідання для розгляду справи по суті призначено на 25.07.2022.
Канцелярію Господарського суду 18.07.2022 зареєстровано відзив (Вх. № 15214/22) на позовну заяву.
Відзив долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 25.07.2022 розгляд справи по суті відкладено на 22.08.2022.
Ухвалою від 22.08.2022 суд ухвалив перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №914/1298/22 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження. Підготовче засідання у справі призначити на 12.09.2022.
Канцелярію Господарського суду 06.09.2022 зареєстровано письмові пояснення (Вх. № 15214/22) від позивача.
Письмові пояснення долучено до матеріалів справи.
Ухвалою від 12.09.2022 суд закрив підготовче провадження у справі № 914/1298/22. Розгляд справи № 914/1298/22 по суті призначив на 26.09.2022.
У судовому засіданні 26.09.2022 суд відклав розгляд справи на 10.10.2022.
Судове засідання призначене на 10.10.2022 о 11:20 не відбулось, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Львові та Львівській області повітряної тривоги та відключенням від електричної енергії з 11:00 год до 21:40 год, розгляд справи відклали на 19.10.2022.
У судовому засіданні 19.10.2022 оголошено перерву до 24.10.2022.
Канцелярію Господарського суду 27.10.2022 зареєстровано письмові пояснення (Вх. № 22354/22) від відповідача.
Ухвалою від 24.10.2022 суд розгляд справи по суті відклав на 31.10.2022.
У судове засідання 31.10.2022 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав.
У судове засідання 31.10.2022 представник відповідача з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечив.
Протокольною ухвалою від 31.10.2022 суд долучив письмові пояснення (Вх. № 22354/22) відповідача до матеріалів справи.
У судовому засіданні 31.10.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 03.03.2020 року між Рудненською селищною радою Залізничного району Львівської області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар, Відповідач) укладено договір оренди (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (в оренду) на умовах, визначених цим Договором, частину нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 135,9 кв. м.
Позивач зазначає, що згідно з ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 N97 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради» вирішено припинити шляхом приєднання до Львівської міської ради відповідні місцеві ради, в тому числі Рудненську селищну раду. Пунктом 2 цієї ухвали міської ради встановлено, що Львівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків відповідних місцевих рад.
Відповідно до пункту 1 ухвали Львівської міської ради від 17.02.2022 № 2002 «Про врегулювання відносин оренди комунального майна на території приєднаних громад» управління комунальної власності департаменту економічного розвитку уповноважено виступати стороною «Орендодавець» у договорах оренди нежитлових приміщень, які належали до комунальної власності Брюховицької, Винниківської, Грибовицької, Грядівської, Дублянської, Зашківської, Лисиничівської, Малехівської, Рудненської, Рясне-Руської територіальних громад, що увійшли до складу Львівської міської територіальної громади.
На підставі вищевикладеного позивач вказує, що виступивши стороною «Орендодавець» у Договорі оренди від 03.03.2020, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради встановило, що відповідно до пункту 9.1 Договору договір укладено строком на 20 років, проте всупереч нормам законодавства Договір не був нотаріально посвідчений.
Позивач звернувся до суду із вимогою про застосувати наслідки недійсності нікчемного договору оренди нежитлового приміщення від 03.03.2020, а саме зобов'язати ФОП ОСОБА_1 повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 135,9 кв. м.
Правова позиція відповідача.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з наступних підстав.
03.10.2019 Верховною Радою України прийнято новий закон «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ (надалі - Закон № 157-ІХ).
Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157 внесено зміни до певних законодавчих актів, в тому числі підпунктом 2 - до Цивільного кодексу України, в частині врегулювання правовідносин щодо найму будівель або інших капітальних споруд (їх частин), які є майном державної чи комунальної власності, а саме - форми договору та його державної реєстрації.
З врахуванням внесених змін до Цивільного кодексу України на підставі Закону України № 157-ІХ від 03.10.2019 частину другу статті 793 викладено в такій редакції: « Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п'ять років»; частину першу статті 794 викладено в такій редакції: «Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 793 цього Кодексу, якщо договір, укладений за результатами електронного аукціону, предметом якого є майно державної або комунальної власності».
Закон України № 157-ІХ від 03.10.2019 набув чинності 27.12.2019, отже відповідач вказує, що на момент укладення оспорюваного договору оренди від 03.03.2020 не було вимоги нотаріального посвідчення відповідного договору.
Договір оренди від 03.03.2020 відповідно до вимог закону зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджує офіційне визнання державою речового права відповідача.
На підставі викладеного, відповідач вважає, що договір оренди від 03.03.2020 укладений між Рудненською селищною радою Залізничного району м. Львова та ФОП ОСОБА_1 є чинним, підстави для визнання його нікчемним відсутні, що унеможливлює застосування наслідків нікчемного правочину.
Обставини справи, встановлені судом.
Третього березня 2020 року між Рудненською селищною радою Залізничного району Львівської області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар, Відповідач) укладено договір оренди від 03.03.2020 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (в оренду) на умовах, визначених цим Договором, частину нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 135,9 кв. м.
Згідно з пунктом 2.1. Договору Об'єктом оренди є 21/100 частини нежитлової будівлі, а саме: нежитлові приміщення: коридор, позначений па плані цифрою 1, площею 23,0 кв.м.; туалет позначений на плані цифрою 2, площею 1,5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 3, площею 20,5 кв.м.; службове позначене па плані цифрою 4, площею 29,5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 5, площею 21, 5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 6, площею 17,4 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 7, площею 22,5 кв.м.; загальною площею 135,9 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1 .
Вартість об'єкта оренди станом на 31.12.2019 складає 268 100 тис. гри. відповідно до висновку про вартість майна виготовленого фізичною особою- підприємцем ОСОБА_2 . Висновок є Додатком №2 до цього Договору (Пункт 2.2. Договор).
Згідно п. 4.1. Договору орендна плата за об'єкт оренди визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за комунальне майно територіальної громади смт. Рудне, затвердженої рішенням Рудненської селищної ради №711 від 29.12.2017 і станом за базовий місяць оренди 3798, 08 грн.
Відповідно до пункту 9.1. Договору строк дії цього Договору становить 20 (двадцять) років, що діє з 03.03.2020р. по 02.03.2040р. (включно).
Відповідно до акту приймання-передачі від 03.03.2020 на виконання умов договору орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду 21/100 частину нежитлової будівлі, а саме: нежитлові приміщення: коридор, позначений на плані цифрою 1, площею 23,0 кв.м.; туалет позначений на плані цифрою 2, площею 1,5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 3, площею 20,5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 4, площею 29,5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 5, площею 21,5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 6, площею 17,4 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 7, площею 22,5 кв.м.; загальною площею 135,9 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №230191919 право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами, оренда частини нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване 29.10.2020 за орендарем ФОП ОСОБА_1 .
Двадцять третього листопада 2020 сторонами договору оренди від 03.03.2020 на підставі рішення Рудненської селищної ради від 19.11.2020 № 1747 «Про встановлення орендної плати за користування комунальним майном ФОП ОСОБА_1 » внесено зміни до договору в частині розміру орендної плати.
Згідно з наданими платіжними дорученнями Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 здійснювалась сплата орендної плати на підставі договору оренди від 03.03.2020.
Відповідно до акту № ОУ-0021955 виконання робіт (послуг), наданого позивачем та отриманого відповідачем 26.10.2022, станом на 01.09.2022 у ФОП ОСОБА_1 за договором оренди від 03.03.2022 відсутня заборгованість по орендній платі. Орендна плата за вересень 2022 згідно наданого управлінням комунальної власності ДЕР ЛМР рахунку № СФ-0021927 від 30.09.2022 у сумі 3209,41 грн сплачена відповідачем 26.10.2022, що підтверджується квитанцією АТ «Приват Банк» №0.0.2721504042.1.
Аргументи та висновки суду.
Щодо позивача Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.
Оспорюваний договорів укладений 03.03.2020 між Рудненською селищною радою Залізничного району Львівської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .
Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 N97 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради» вирішено припинити шляхом приєднання до Львівської міської ради відповідні місцеві ради, в тому числі Рудненську сільську раду. Пунктом 2 цієї ухвали міської ради встановлено, що Львівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків відповідних місцевих рад.
Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно із ст.287 ГК України орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.
Відповідно до пункту 1 ухвали Львівської міської ради від 17.02.2022 № 2002 «Про врегулювання відносин оренди комунального майна на території приєднаних громад» управління комунальної власності департаменту економічного розвитку уповноважено виступати стороною «Орендодавець» у договорах оренди нежитлових приміщень, які належали до комунальної власності Брюховицької, Винниківської, Грибовицької, Грядівської, Дублянської, Зашківської, Лисиничівської, Малехівської, Рудненської, Рясне-Руської територіальних громад, що увійшли до складу Львівської міської територіальної громади.
Зважаючи на викладене, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради є належним позивачем.
Щодо предмету спору.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як передбачено ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що третього березня 2020 року між Рудненською селищною радою Залізничного району Львівської області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар, Відповідач) укладено договір оренди від 03.03.2020 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (в оренду) на умовах, визначених цим Договором, частину нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 135,9 кв. м.
Згідно з пунктом 2.1. Договору Об'єктом оренди є 21/100 частини нежитлової будівлі, а саме: нежитлові приміщення: коридор, позначений па плані цифроюі, площею 23,0 кв.м.; туалет позначений на плані цифрою 2, площею 1,5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 3, площею 20,5 кв.м.; службове позначене па плані цифрою 4, площею 29,5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 5, площею 21, 5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 6, площею 17,4 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 7, площею 22,5 кв.м.; загальною площею 135,9 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1 .
Вартість об'єкта оренди станом на 31.12.2019 складає 268 100 тис. гри. відповідно до висновку про вартість майна виготовленого фізичною особою- підприємцем ОСОБА_2 , який є Додатком №2 до цього Договору (Пункт 2.2. Договору).
Згідно п. 4.1. Договору орендна плата за об'єкт оренди визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за комунальне майно територіальної громади смт. Рудне, затвердженої рішенням Рудненської селищної ради №711 від 29.12.2017 і станом за базовий місяць оренди 3798, 08 грн.
Відповідно до пункту 9.1. Договору строк дії цього Договору становить 20 (двадцять) років, що діє з 03.03.2020р. по 02.03.2040 (включно).
Згідно з пунктом 2.1. Договору Об'єктом оренди є 21/100 частини нежитлової будівлі, а саме: нежитлові приміщення: коридор, позначений па плані цифрою 1, площею 23,0 кв.м.; туалет позначений на плані цифрою 2, площею 1,5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 3, площею 20,5 кв.м.; службове позначене па плані цифрою 4, площею 29,5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 5, площею 21, 5 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 6, площею 17,4 кв.м.; службове позначене на плані цифрою 7, площею 22,5 кв.м.; загальною площею 135,9 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1 .
Частиною 1 статті 209 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом. Відповідно до частини 4 цієї статті, на вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
Нотаріальне посвідчення може бути вчинене лише такого правочину, який відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України відповідає загальним вимогам, встановленим законодавством, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а сам правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом, та бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Верховною Радою України 03.10.2019 прийнято новий Закон «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ, який набрав законної сили 27.12.2019.
Згідно з пунктом 3 статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ визначено, що договір оренди підлягає нотаріальному посвідченню, якщо строк, на який укладається цей договір, перевищує п'ять років.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 невідповідність окремих положень спеціального закону положенням кодексу не може бути усунено шляхом застосування правила, за яким із прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним раніше.
Суб'єкт законодавчої ініціативи зобов'язаний разом із законопроєктом про інакше регулювання цивільних відносин подати проєкт про внесення відповідних змін до ЦК.
Якщо ж ЦК не змінився, колізійний принцип lex posterior derogat priori, за яким пізніший закон скасовує попередній, не застосовується.
Норма ЦК превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
Спеціальні норми закону можуть містити уточнювальні положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.
Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про оренду державного та комунального майна»№ 157-ІХ внесено зміни до Цивільного кодексу України, в частині врегулювання правовідносин щодо найму будівель або інших капітальних споруд (їх частин), які є майном державної чи комунальної власності.
Згідно з п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про оренду державного та комунального майна»№ 157-ІХ частину другу статті 793 викладено в такій редакції:
« 2. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п'ять років».
Частину першу статті 794 викладено в такій редакції: « 1. Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 793.
Посилання позивача на лист Міністерства юстиції України від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19 та на лист Фонду державного майна України від 23.11.2020 № 10-16-23835 не беруться судом до уваги, оскільки вони не є джерелом права, не містять правових норм чи їх тлумачень.
Міністерство юстиції України та Фонд державного майна України в принципі не наділені повноваженнями щодо роз'яснення чи тлумачення правових норм, вирішення питання теоретичного чи практичного правозастосування, а також інших питань, які виникають при відправленні судочинства. Такі питання віднесено до виключної компетенції судів та суддів, - відповідно до норм прямої дії статті 124 Конституції України, норм. ст.ст. 5,6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції чинній на момент укладення договору Державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва; 2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язань); інші речові права відповідно до закону.
Згідно ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Як встановлено судом, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №230191919 право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами, оренда частини нежитлової будівлі за адресою: Львівська обл., м. Львів, смт Рудне, вул. Грушевського, буд. 73, зареєстроване 29.10.2020 за орендарем ФОП ОСОБА_1 .
Отже, суд вказує, що відповідачем дотримано форму договору, відповідно до чинного на момент укладення договору законодавства.
Окрім того, щодо нотаріального посвідчення договору, суд вказує, що Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 Цивільного кодексу України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Відповідач у своїх поясненнях вказує, що договір оренди від 03.03.2020 між Рудненською селищною радою Залізничного району м. Львова та ФОП ОСОБА_1 міг бути посвідчений нотаріально на вимогу однієї із сторін договору. Доказів звернення Рудненської селищної ради Залізничного району м. Львова до ФОГІ Росовським Т.Я. про нотаріальне посвідчення договору оренди від 03.03.2020 суд не надано та, відповідно, і не надано доказів ухилення ФОП ОСОБА_1 від неіснуючої пропозиції.
Також відповідач вказує, що ФОП ОСОБА_1 не заперечував та не заперечує щодо нотаріального посвідчення договору оренди від 03.03.2020.
Доказів зворотного позивачем суду не надано.
Згідно з наданими платіжними дорученнями Фізичною особою - підприємецем ОСОБА_1 здійснювалась сплата орендної плати на підставі договору оренди від 03.03.2020.
Відповідно до акту № ОУ-0021955 виконання робіт (послуг), наданого позивачем та отриманого відповідачем 26.10.2022, станом на 01.09.2022 у ФОП ОСОБА_1 за договором оренди від 03.03.2022 відсутня заборгованість по орендній платі. Орендна плата за вересень 2022 згідно наданого управлінням комунальної власності ДЕР ЛМР рахунку № СФ-0021927 від 30.09.2022 у сумі 3209,41 грн сплачена відповідачем 26.10.2022, що підтверджується квитанцією АТ «Приват Банк» №0.0.2721504042.1.
Суд вказує, що є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.
Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки. Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього стверджує про недійсність договору або його неукладеність. Якщо поведінка однієї сторони давала іншій підстави вважати, що договір є дійсним (сторони протягом тривалого часу належно його виконували), то наступні вимоги про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом.
Оцінюючи дії учасника на предмет добросовісності, необхідно враховувати не лише сам факт виконання договору, але й волю сторін на таке виконання та досягнення відповідних їй юридичних наслідків. Так, підписання додаткової угоди про внесення змін до окремих умов договору, ділове листування стосовно нього можуть підтверджувати наявність у сторони волі на виконання договору надалі, що дозволяє контрагенту покладатися на дійсність угоди.
Судом встановлено, що 23.11.2020 сторонами договору оренди від 03.03.2020 на підставі рішення Рудненської селищної ради від 19.11.2020 № 1747 «Про встановлення орендної плати за користування комунальним майном ФОП ОСОБА_1 » внесено зміни до договору в частині розміру орендної плати.
Згідно з висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 520/13586/18, якщо особа, яка має право оскаржити документ (наприклад, свідоцтво про право на спадщину) чи юридичний факт (зокрема, правочин, рішення органу юридичної особи), висловилась або дала зрозуміти своєю поведінкою, що не буде реалізовувати право на оскарження, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба надалі реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.
За змістом частини другої статті 13 ЦК України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів ЦК України поняття «добросовісність» ототожнюється з поняттям «безвинність», а «недобросовісність» - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 ЦК України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов'язується з виною, то такі діяння є винними(див. висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 4 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19).
Беручи до уваги вищевикладене, суд вказує, що договір фактично виконується з 03.03.2020, за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди відповідним приміщенням, чим відповідно до законодавства держава фактично визнала і підтвердила факт набуття речових прав ФОП ОСОБА_1 відповідно до договору, відповідач виконує умови договору оренди, сплачує орендну плату за нерухоме майно з моменту укладення договору, а також враховуючи норми права чинні на момент укладення відповідного договору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як зазначено в постанові КГС ВС від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, «необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує»
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищенаведене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд постановляє у задоволені позовних вимог відмовити.
Судові витрати.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В задоволені позовних вимог відмовлено, відтак, судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись статтями 2, 12, 20, 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтям 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено 09.11.2022.
Суддя Синчук М.М.