Справа № 161/20763/21
Провадження № 2/161/305/22
03 листопада 2022 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Октисюк С.В.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем 17 грудня 2019 року укладено договір позики, відповідно до якого передав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі 45 000 доларів США, які останній зобов'язався повернути 31 грудня 2020 року, про що написав власноручно розписку. Своїх зобов'язань відповідач не виконав та у встановлений договором строк грошові кошти не повернув. Крім того, за розрахунками позивача, за період з 01 січня 2021 року по 17 листопада 2021 року сума 3% річних від простроченої суми боргу становить 1184 доларів США.
На підставі наведеного позивач просить стягнути з ОСОБА_4 в свою користь заборгованість за договором позики від 17 грудня 2019 року у розмірі 45 000 доларів США, та з посиланням на норми ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних в розмірі 1184 доларів США, а також понесені судові витрати.
Ухвалою судді від 08 грудня 2021 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі з проведенням підготовчого засідання.
02 березня 2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує, що договору позики з позивачем не укладав, коштів в сумі 45 000 доларів від ОСОБА_3 не отримував, а між ним на позивачем виникли правовідносини з приводу спільної діяльності та викупу в подальшому частки ОСОБА_3 у бізнесі. Суму, яка вказана в розписці, є приблизною сумою коштів розрахунку за частку в ресторанному бізнесі, яка була виплачена позивачу протягом 2015-2019 років.
14 квітня 2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказує на безпідставність тверджень відповідача про відсутність зобов'язань за договором позики.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував заявлені позовні вимоги та просив в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, заслухавши показання свідків по справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, в тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових котів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Судом встановлено, що 31 грудня 2019 рокуміж ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 45 000 доларів США, про що останній написав відповідну розписку.
Зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_4 винен ОСОБА_3 45 000 доларів США, які зобов'язується віддати до 31 грудня 2020 року. Зазначення відповідачем в розписці тієї обставини, що він винен позивачу грошові кошти із зобов'язанням їх повернути в сукупності засвідчує факт отримання грошових коштів в борг і містить умови про їх повернення, що свідчить про те, що між сторонами виникли договірні зобов'язання за договором позики.
Таким чином, судом достовірно встановлено, що розписка від 31 грудня 2019 року підтверджує факт укладення договору позики між сторонами, зокрема отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_3 грошових коштів в борг, що вказує на обов'язок їх повернути. А відтак, наведене свідчить про наявність договірних відносин між сторонами, умови яких відповідачем виконані не були.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що вказана розписка підтверджує існування відносин з приводу спільної діяльності та є приблизною сумою розрахунку за частку в ресторанному бізнесі.
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).
У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів відповідно до вимог ст. 77, 78 ЦПК України, які б підтверджували, що вказані в розписці кошти - це сума розрахунку за частку в ресторанному бізнесі. Дана обставина не доведена ні наданими відповідачем документами, ні показаннями допитаних в ході розгляду справи свідків.
Щодо позначки в розписці «?», то суд зазначає, що дана позначка ніяким чином не впливає на зміст боргової розписки та зобов'язання, які виникли внаслідок укладення договору позики, оскільки розписка містить чітко визначену суму коштів в цифровому еквіваленті - 45 000 $, так і в буквенному - сорок п'ять тисяч доларів США.
Таким чином, встановивши, що долучений до матеріалів справи оригінал розписки від 31 грудня 2019 року є належним і допустимим доказом виникнення боргового зобов'язання, цей договір позики сторони уклали відповідно до вимог ст.1047 ЦК України, та що вказана розписка є не лише підтвердженням укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики у розмірі 45 000 доларів США.
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Відтак, у справі встановлено, що відповідач договірні зобов'язання не виконав, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів переданих за договором позики в розмірі 45 000 доларів США, що відповідатиме вимогам статті 1046 ЦК України і статті 533 ЦК України.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3 % річних від простроченої суми заборгованості є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню з урахуванням розрахунків здійснених позивачем в сумі 1184 доларів США.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Виходячи з вищезазначеної норми чинного законодавства, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 11 350 гривень, сплачені останнім при зверненні до суду з даним позовом.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 265, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 533, 1046, 1047 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 17 грудня 2019 року у розмірі 45 000 доларів США та 3% річних у розмірі 1184 доларів США, а всього 46 184 ( сорок шість тисяч сто вісімдесят чотири) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесенні судові витрати по сплаті судового збору в сумі 11 350 ( одинадцять тисяч триста п'ятдесят) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Дата складання повного тексту рішення 11 листопада 2022 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М.Філюк