ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 листопада 2022 року м. Київ № 640/3219/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі-відповідач) в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- визнати відмову Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни протиправною;
- відмову Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни скасувати;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації відмову видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни переглянути.
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та був учасник ліквідації наслідків аварії. Вказує, що під час ліквідації на ЧАЕС залучався до складу формувань Цивільної оборони, працював в умовах жорсткого іонізуючого випромінювання та радіаційного забруднення внаслідок значного викиду радіоактивних речовин в оточуюче середовище та став інвалідом 3-ї групи, а від так на думку позивача має право на видачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2019 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі та запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву.
Відповідач, надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що представник позивача звернувся до КБУ «Контактний центр міста Києва», стосовно видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 , при цьому не надав жодного з документів, підтверджуючих причетність позивача до осіб з інвалідністю внаслідок війни та документів про залучення ОСОБА_1 до складу формувань Цивільної оборони, під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. На дане звернення управлінням надана відповідна інформація.
Також зазначено, що з доданих до позовної заяви документів ОСОБА_1 , не вбачається факт залучення його до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Також, в матеріалах особової справи ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС і категорії Позивача відсутні будь - які документи, які б підтверджували його участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій зокрема вказано, що інформація відповідача є недостовірною.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 14.07.1992 ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС році Категорія 1 та є особою з інвалідністю ІІІ групи.
Позивач звернувся до КБУ «Контактний центр міста Києва» із заявою від 20.12.2018 №Т-21871/1, стосовно видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Листом від 26.12.2018 №37/07-18585 позивача повідомлено, що причиною інвалідності у позивача визнано «захворювання пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» та у зв'язку з тим, що до звернення видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 не надано жодного з документів, підтверджуючих причетність його до осіб з інвалідністю внаслідок війни, вирішити позитивно питання видачі останньому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни не вбачається за можливе.
Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації листом від 10.01.2019 №37/07-674 повідомило позивача, що відповідно до діючого законодавства для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни до управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, особі потрібно подати копію паспорта, ідентифікаційного коду, заяву, довідку медико - соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, довідку про належність особи, залученої до складу формувань Цивільної оборони.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон №3551-ХІІ), який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 1803/1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі, і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також, при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
З матеріалів справи вбачається факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-ХІІ.
При цьому, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Верховний Суд у своїх постановах від 07.06.2018 у справі №377/797/17, від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а, від 26.02.2020 у справі №377/196/17, від 27.04.2020 у справі №826/15761/17 неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, і відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з пунктом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено, що захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Також, надана позивачем копія трудової книжки та довідки підтверджують лише те, що позивач перебував у зоні ЧАЕС у певні періоди, які визначені в ній, та брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Цей факт не є спірним у справі. Проте, в наданих документах не вказано про те, що при виконанні цих завдань позивач був залучений до формувань Цивільної оборони.
Враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд доходить висновку про відсутність підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №620/3108/19, який має бути врахований судом у спірних правовідносинах.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, суд дійшов висновку щодо правомірності відмови у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 72-77, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.