Справа № 640/14621/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.
10 листопада 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) перебувала на обліку в ДШ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа - підприємець (в тому числі як платник єдиного податку 3 група з 19.02.2012 року по 30.06.2015 року), дата державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця - 27.02.2017 року.
Також ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат, дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 11.05.2013 року по теперішній час, є платником єдиного внеску з 01.07.2004 року.
В інтегрованій картці платника ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) відображено нарахування єдиного внеску як самозайнятої особи (адвокат) на загальну суму 23785,08 грн., в т.ч. за 2017 рік в сумі 8448,0 грн., за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. та півріччя 2019 року в сумі 5508,36 грн., у розмірі мінімального страхового внеску за місяць.
Крім того, згідно інформаційних баз даних органів ДФС в інтегрованій картці платника податків по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) нараховано єдиного внеску як фізичній особі - підприємцю на підставі поданих 09.02.2018 року Звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальну суму 9990,72 грн., в т.ч. за 2011 рік в сумі 4010,30 грн., за 2012 рік - 4572,42 грн. та 2017 рік (ліквідаційний Звіт) -1408,00 грн.
При цьому, згідно інформаційних баз даних органів ДФС ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 за період з 01.01.2018 року по 05.09.2019 року сплачено єдиного внеску на загальну суму 10336,97 грн., які враховані у картці особового рахунку.
Згідно інформаційних баз даних органів податкової служби в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 (з урахуванням недоїмки станом на 01.01.2018 року в сумі 7633,61 грн.) станом на 05.09.2019 року наявні недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 31072,44 грн., поза карткою обліковується довідково нараховані штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного внеску та пеня.
16.05.2019 року відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-38250-17, за якою станом на 30.04.2019 року визначено борг з ЄСВ у розмірі 28318,26 грн.
Позивач, не погоджуючись із вказаною вимогою, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
По суті це зведений внесок за різними видами страхування.
Метою запровадження ЄСВ була необхідність консолідації діяльності фондів в частині розподілу внесків на соціальне та пенсійне страхування.
Цей платіж замінив собою чотири окремих нарахування, які нараховували та утримували на фонд оплати праці працюючих, а саме до Пенсійного фонду, до фондів страхування на випадок безробіття, до фонду із тимчасової втрати працездатності, до фонду від нещасних випадків на виробництві.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону №2464-VI).
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 23.06.2009 року №15-рп/2009, в аспекті положень ч. 1 ст. 67, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів) є суб'єкт або платник податку, об'єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги, що застосовне і до Закону про ЄСВ з урахуванням особливостей цього обов'язкового платежу.
У загальноприйнятому розумінні пільга, на чому по суті зосереджує свої доводи позивач, зазначаючи про відсутність обов'язку нараховувати та сплачувати ЄСВ внаслідок свого спеціального статусу, - це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правилом обов'язків або полегшення умов виконання їх, або звільнення (повне або часткове) від податків/борів (обов'язкових платежів) згідно з чинним законодавством
Пільга проявляється у зміні об'єкта, зменшенні бази чи зниженні ставки, наприклад до 0%, її використання зменшує суму зобов'язання платника і, зрештою, визначає остаточний її розмір.
Підстави для одержання податкових пільг - це визначені законодавством про податки та збори (обов'язкові платежі) особливості правового статусу суб'єкта, його діяльності (предмета податку/збору) чи податкового режиму території, на якій він здійснює свою діяльність, що надають йому право скористатися пільгою.
Таким чином, звільнення від обов'язку нарахування та сплати ЄСВ, або встановлення інших переваг, тобто пільг по нарахуванню/сплаті ЄСВ регулюється виключно Законом про ЄСВ.
Законом про ЄСВ визначено кілька випадків звільнення від такого обов'язку, зокрема:
- пенсіонерів, осіб з інвалідністю - відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону про ЄСВ, а саме - особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
- фізичних осіб - підприємців, якщо вони є роботодавцями - відповідно до пункту 9-2 розділу VIII Закону про ЄСВ, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»;
- відповідно до п. 9-4. розділу VIII Закону про ЄСВ - щодо платників ЄСВ, визначених ст. 4 Закону про ЄСВ, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція;
- відповідно до п. 9-8. розділу VIII Закону про ЄСВ, а саме: платники ЄСВ, визначені статтею 4 цього Закону, якщо вони не є роботодавцями, звільняються від виконання обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 цього Закону, на весь період їх незаконного позбавлення волі на території проведення АТО.
Під час розгляду справи в судах обох інстанцій позивачем не було надано жодних доказів приналежності останньої до категорій вищезазначених осіб, які мають пільги щодо нарахування/сплати ЄСВ (звільняються від обов'язку).
Відтак, позивач не є особою яка відповідно до Закону про ЄСВ має пільги із нарахування та сплати ЄСВ як фізична особа - підприємець, самозайнята особа, тобто не звільняється від його сплати.
Разом з тим, пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Що стосується доводів позивача про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не отримує дохід від роботодавця, який використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством, суд першої інстанції вірно зауважив про те, що на підтвердження тих обставин, що з жовтня 2016 року позивач працює на посаді юрисконсульту автобази, останньою жодних доказів подано не було, а тому доводи про наявність характеру відносин між позивачкою та автобазою (працівник - роботодавець) є необґрунтованими.
Відомостей щодо зупинення адвокатської діяльності суду також не надано.
Більше того, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що позивач, як адвокат, здійснює сталу адвокатську діяльність, що відображено в Реєстрі починаючи з 2012 року і надалі, при цьому - з різних справ та у відносинах різних юрисдикцій, що зумовлює отримання доходу та сплату ЄСВ не нижче мінімального розміру, як окремим платником ЄСВ.
Слід додати, що з аналізу норм Закону про ЄСВ, у динаміці змін до нього з моменту набрання чинності з 2011 року, вбачається, що особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону) та сплачують ЄСВ за себе, а також роботодавці, які сплачують ЄСВ за найманого працівника, як власне і працівники (в редакції на час набрання чинності Законом), і ФОП, є окремими платниками ЄСВ, з окремими базами оподаткування, що унеможливлює виконання (поглинання) власного обов'язку одного платника за рахунок виконання власного обов'язку іншим платником ЄСВ.
З моменту набрання чинності Законом для таких самозайнятих осіб було встановлено правило, що сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Станом на 2017 року і далі встановлено (пункт 2 частини першої статті 7 Закону), що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Із змісту Закону вбачається, що сплата ЄСВ роботодавцем не заміщує обов'язок самозайнятої особи сплатити ЄСВ не нижче мінімального рівня, що спростовує доводи позивача відносно зворотнього.
При цьому Закон про ЄСВ не містить норм щодо звільнення самозайнятої особи від сплати ЄСВ (у т.ч. мінімального), у разі, коли така фізична особа окремо працює як найманий працівник у іншого роботодавця, а власна діяльність самозайнятої особи не має бази нарахування внеску (іншими словами - не приносить доходів).
На користь такого висновку вказують і положення ст. 5 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до яких загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами, зокрема: обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.
Відповідно до положень ст. 7 цього Закону загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають, крім іншого: особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.
Наведені базові принципи страхування визначають осіб, які є найманими працівниками та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, як окремих суб'єктів, для цілей загальнообов'язкового соціального страхування.
Що стосується доводів позивача про начебто неврахування сплати 8196,60 грн. ЄСВ за попередньою вимогою за 2011-2012 роки, слід зазначити, що вказані доводи спростовуються відомостями з картки платника податків. Так, вказані суми враховані: у розмірі 562,99 грн. - 29.06.2017 року, сума 7633,61 грн. - врахована 03.01.2017 року.
Отже, єдиний внесок нараховується незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону про ЄСВ).
Крім того, відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відтак, враховуючи відсутність у позивача визначених законом пільг, які б звільняли її від обов'язку сплачувати ЄСВ як ФОП, самозайнята особа, беручи до уваги недоведеність обставин, на які посилається позивач у своїх доводах, колегія суддів як і суд першої інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваної вимоги, оскільки судами не встановлено порушень з боку контролюючого органу, а тому у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.