ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 листопада 2022 року м. Київ № 640/16600/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - Відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якій просить суд:
1. визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо виплати позивачу пенсії без врахування заробітної плати за період роботи січня 1996 року по грудень 2000 року;
2. зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії позивачу з врахуванням його заробітної плати за період з січня 1996 року по грудень 2000 року згідно з довідкою від 21.08.2017 року №347 з дати подання довідки відповідачу, а саме з 01.11.2017 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2020 відкрито провадження у справі.
На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено в призначенні пенсії.
Відповідачем надано відзив на позов, у якому заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві.
Заявою від 02.05.2019 для виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2018 у справі № 826/2542/18 позивачем направлено відповідачу довідку № 347 від 21.08.2017 про заробітну плату за період роботи з січня 1996 року по грудень 2000 року та довідку № 345 від 21.08.2017 про пільговий стаж.
Листом від 25.06.2019 № 137321/03 ГУ ПФУ в м. Києві повідомлено про відсутність підстав для розгляду питання перерахунку пенсії, оскільки зазначені довідки № 347 та № 345 від 21.08.2017 прийняті до уваги судом тільки в частині підтвердження стажу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача позивач і звернувся до суду з даним позовом.
Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2018 у справі № 826/2542/18, з урахуванням ухвали від 07.02.2020 про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо не призначення пенсії ОСОБА_1 за віком за Списком №1 відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням стажу на підземних гірничих роботах з повним робочим днем під землею. Зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві призначити з 26.05.2017 пенсію ОСОБА_1 за віком за Списком №1 відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням стажу на підземних гірничих роботах з повним робочим днем під землею, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Також рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2018 у справі № 826/2542/18 встановлено наступне.
В період з 01.08.2014 по 30.04.2017 позивач отримував пенсію по інвалідності (до закінчення строку на який встановлено інвалідність).
Позивач 26.05.2017 звернувся до відповідача з заявою за призначенням пенсії за віком за Списком №1 відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 4.1 загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" надавши всі необхідні документи.
Згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 працював з 18.03.1991 по 10.10.201 на відособленому підрозділі "Шахта ім. С.М.Кірова" Державного підприємства "Макіїввугілля" на підземних гірничих роботах з повним робочим днем в шахті.
Відповідач листом №35192/06 від 20.06.2014 повідомив позивача, що згідно пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) для підтвердження спеціального трудового стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій, де особа працювала або їх правонаступників. Відповідачем в листі також зазначено, що не дотримано вимоги в частині способу подання заяви про переведення на інший вид пенсії, не надано документи, які підтверджують пільговий стаж, для розгляду питання переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах немає підстав.
Заявою від 01.11.2017 позивачем для підтвердження наявного трудового стажу за вказаний період надано оригінали уточнюючих довідок №345 (про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній), №346, №347, №348 (про заробітну плату) від 21.08.2017 видані відособленим підрозділом "Шахта ім. С.М. Кірова" ДП "Макіїввугілля". Однак всі вказані довідки мають печатку та штамп підприємств, які на підконтрольній Україні території не зареєстровані, а відтак вважаються такими, що не породжують юридичних наслідків.
Листом №656/06 від 05.10.2018 відповідачем у призначенні пенсії на підставі пункту "а" статті 13 Закону України " Про пенсійне забезпечення" відмовлено з посиланням на вимоги пункту 20 Порядку №637 (підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній).
Згідно ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2018 у справі № 826/2542/18 ГУ ПФУ в м. Києві гр. ОСОБА_1 призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 починаючи з 26.12.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2020 у справі № 826/2542/18 зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві гр. ОСОБА_1 призначити пенсію за віком за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням стажу на підземних гірничих роботах з повним робочим днем під землею, з урахуванням висновків суду, з 26.05.2017.
На виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2020 у справі № 826/2542/18 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 гр. ОСОБА_1 призначено з 26.05.2017.
Як пояснив відповідач у відзиві на позовну заяву, в матеріалах пенсійної справи міститься довідка про заробітну плату для обчислення пенсії від 21.08.2018 №347, видана Відокремленим підрозділом «Шахта ім. С.М.Кірова», яка не підтверджена первинними документами, як передбачено статтею 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". А оскільки документи, в тому числі довідки про заробітну плату, видані підприємствами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, є недійсними і не створюють правових наслідків то, відповідно, не можуть бути враховані при обчисленні пенсії. Тому довідка про заробітну плату для обчислення пенсії від 21.08.2018 №347, видана Відокремленим підрозділом «Шахта ім. С.М.Кірова» не може бути врахована при обчисленні пенсії гр. ОСОБА_1 .
Отже спірним у даній справі є правомірність не врахування ГУ ПФУ в м. Києві при обчисленні пенсії позивачу довідки про заробітну плату для обчислення пенсії від 21.08.2018 №347, виданої Відокремленим підрозділом «Шахта ім. С.М.Кірова»
Статтями 1 та 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) визначено, що тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дії Конституції та законів України.
Крім того, згідно ст. 9 Закону № 1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконним, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органом та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсними і не створює правових наслідків.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Пунктом 4 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Зі змісту преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вбачається, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1049 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.
Тобто, одним з основних напрямків політики держави України стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист та повноцінна реалізація, зокрема, соціальних прав громадян України.
Приписи ст. 1 Закону визначають, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону визначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, на думку суду, визнання, у виняткових випадках, актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
В іншому рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський Суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення, Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.
Враховуючи викладене суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих установою, що знаходиться на окупованій території, як доказів, оскільки неприйняття цих документів призведе до порушень та обмежень прав позивачки на соціальний захист та гарантоване їй право на пенсійне забезпечення.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.10.2018 по справі № 569/14531/16-а.
Як вбачається з матеріалів справи, надана позивачем довідка № 347 від 21.08.2017 видана Відокремленим підрозділом «Шахта ім. С.М.Кірова», що знаходиться на не підконтрольній Україні території.
Водночас, ГУ ПФУ в м. Києві не враховано, що інформація, яка міститься у вказаній довідці № 347 від 21.08.2017 стосується періоду роботи ОСОБА_1 з 1996 року по 2000 рік включно.
Тобто, відомості, які зафіксовані у довідці, випливають зі змісту документів, які були складені до тимчасової окупації території України.
При цьому, суд зазначає, що доказів щодо її недостовірності відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти адміністративного позову, не надано.
Крім того, суд зазначає, що згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», які розповсюджуються на спірні правовідносини відповідно до Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте в даному випадку довідка позивачу видана Відокремленим підрозділом «Шахта ім. С.М.Кірова», а не органами, чи їх посадовими та службовими особами на тимчасово окупованій території, що передбачено статті 9 Закону № 1207-VII.
З урахуванням вищенаведеного, доводи відповідача щодо правомірності не врахування наданої позивачем довідки № 347 від 21.08.2017 є необґрунтованими.
З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що вказана довідка № 347 від 21.08.2017 є належними доказами при вирішенні питання про перерахунок пенсії ОСОБА_1 .
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року (справа «Кечко проти України») зазначено, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що в супереч гарантованому статтею 46 Конституції України праву громадян на соціальний захист, відповідач безпідставно не врахував всі обставини справи, при вирішенні питання про призначення пільгової пенсії.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року по справі №569/15943/16-а, «…відсутність у відповідача можливості перевірити достовірність наданих позивачем документів, які підтверджують його право на пільгову пенсію, внаслідок проведення антитерористичної операції та знаходження підприємств на тимчасово окупованій території, не може порушувати його право на отримання пенсії».
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись положеннями статей 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії без врахування заробітної плати за період роботи січня 1996 року по грудень 2000 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з врахуванням його заробітної плати за період з січня 1996 року по грудень 2000 року згідно з довідкою від 21.08.2017 року №347 з дати подання довідки відповідачу, а саме з 01.11.2017 року.
4. Присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Н.М. Клименчук