ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 липня 2022 року м. Київ № 640/2461/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м.Києві про визнання протиправною бездіяльності та дій, стягнення суддівської винагороди,
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної судової адміністрації України (далі - Відповідач-1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в м.Києві (далі - Відповідач-2), у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві та дії щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 в сумі 228 243,28 грн. за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України.
На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року відповідачем здійснено виплату суддівської винагороди у протиправно обмеженому розмірі, встановленому у неконституційний спосіб, а саме, в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", в той час як частиною другою статті 130 Конституції України встановлено, що розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2022 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Державною судовою адміністрацією України до суду надано відзив у якому ставиться питання про відмову у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.
Відповідач-2 у відзиві на позов заперечував щодо позову у цілому, зазначаючи, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. В свою чергу відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47 230 грн на місяць.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.
Указом Президента України № 902/2009 від 10.11.2009 ОСОБА_1 призначено суддею Оболонського районного суду м. Києва строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України № 479-VІІІ від 21.05.2015 ОСОБА_1 обрано безстроково суддею Оболонського районного суду м. Києва.
Згідно з довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в м.Києві № 754 від 11.09.2021 сума обмежень нарахування суддівської винагороди ОСОБА_2 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року становить 228 243,28 грн.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Частиною першою статті 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно із статтею 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частин першої - четвертої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18 квітня 2020 року, внесені зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" шляхом його доповнення, зокрема, статтею 29, відповідно до частини першої якої, встановлено установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні, крім іншого, суддівської винагороди.
Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" набрав чинності 18 квітня 2020 року і, як вбачається з матеріалів справи, саме з цієї дати відповідач здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди позивачці з обмеженням 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), наведені вище положення частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294 - зі змінами.
Конституційний Суд України сформулював правову позицію, відповідно до якої обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Суд констатує, що у спірний період в України не оголошувався та не вводився воєнний або надзвичайний стан.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак, після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Тобто, Конституційний Суд України по суті встановив порядок виконання цього рішення Суду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що невиплата позивачу суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є протиправною.
Крім того, як вже вище зазначив суд, статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій та відповідно до частини першої" статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Наведені норми Конституції України, які реалізовані у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (спеціальне законодавство), щодо порядку та умов обрахунку та виплати суддівської винагороди є прямими та недвозначними, мають імперативний припис відносно правових актів, які можуть регулювати ці відносини.
Враховуючи те, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих у їх розвиток приписів статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав в постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, в якому зазначив, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яким внесені зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено його статтею 29 не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", має вирішуватися на користь Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів Верховного Суду, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема його статті 135, що спирається передусім на положення частини другої статті 130 Конституції України і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік") має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Суд також зазначає, що відповідно до абзаців сьомого та восьмого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020 гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Отже, суд дійшов висновку, що обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Суд звертає увагу, що гарантії незалежності суддів неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання.
Так, Конституційний Суд України зазначав: "однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів" (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99); "гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України" (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002); "особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя" (абзац дев'ятий пункту 7 мотивувальної частини рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005); "визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом" (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013); "конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 8 червня 2016 року №4-рп/2016).
Відповідно до пункту 6.1 Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість.
В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року №(94)12 та від 17 листопада 2010 року №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування до спірних відносин частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами є порушенням гарантованого Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" права на належне матеріальне забезпечення судді, яке гарантується державою у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та, як наслідок, наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача-1, щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно.
Стосовно того, що рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року (№ 10-р/2020) не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення, суд зазначає таке.
Як вже зазначено вище, що у рішенні від 28 серпня 2020 року (№10-р/2020) Конституційний Суд України вирішив, що суми невиплаченої суддівської винагороди внаслідок дії обмеження мають бути компенсовані відповідними виплатами.
Відповідно до наведеного, правовий висновок Конституційного Суду України по суті визначає порядок застосування (виконання) його рішення та правовий шлях (спосіб) захисту прав судді в контексті спірних відносин.
Відповідно до статті 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Отже, невиплачена суддівська винагорода позивача внаслідок дії обмеження має бути компенсована Державною судовою адміністрацією України відповідними виплатами.
Сума обмеження суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно відповідачем-2 не заперечується, та підтверджується наявною у справі довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в м.Києві № 754 від 11.09.2021, а тому враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі 228 243,28 грн, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись положеннями статей 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві та дії щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
3. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік.
4. Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 в сумі 228 243,28 грн. (двісті двадцять вісім тисяч двісті сорок три гривні 28 копійок) за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач-1: Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5; код ЄДРПОУ 26255795);
Відповідач-2: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 26; код ЄДРПОУ 26268059).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Н.М. Клименчук