Справа № 420/9600/22
11 листопада 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та стягнення коштів, матеріальної шкоди, вирішив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, Міністерства оборони України, в якому він просить, з урахуванням уточненого адміністративного позову:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) щодо несвоєчасної сплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 );
- стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) 3% річних в розмірі 31 122 (тридцять одна тисяча сто двадцять дві) гривні 87 коп.; інфляційні втрати в розмірі 92 705 (дев'яносто дві тисячі сімсот п'ять) гривень 23 коп. та 149 352 (сто сорок дев'ять тисяч триста п'ятдесят дві) гривні 63 коп. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, разом - 273 180 (двісті сімдесят три тисячі сто вісімдесят) гривень 73 коп.;
- стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) грошові кошти на відшкодування моральної школи в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 коп.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
Позивач є особою, якій 24 червня 2020 року, при первинному огляді, встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою огляду МСЕК серії 12 ААБ № 729194.
У зв'язку із відмовою протокольним рішенням комісії відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги позивач звернувся до суду та на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року у справі № 420/6175/21 14.02.2022 позивачу призначена та виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 630 600 грн.
Позивач вважає, оскільки одноразова грошова допомога йому виплачена несвоєчасно та без врахування сум інфляційних втрат, пені та 3% річних, він зазнав збитків, а тому має право на відшкодування йому упущеної вигоди.
Крім того, позивач вважає, що він має право на відшкодування моральної школи, виходячи із тривалості і глибини своїх душевних страждань, численності негативних наслідків для нього, що викликані внаслідок душевної травми, а також з фактичного значного погіршення стану здоров'я, яке він зазнав, проходячи численні неправомірні дії з боку відповідача.
(б) Позиція відповідача
Відповідач не скористався своїм правом для подання відзиву на позовну заяву, належним чином та своєчасно повідомлений про розгляд вказаної справи.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
13.09.2022 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
IV. Обставини, встановлені судом
Позивачу згідно з Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 729194 від 24.06.2020 встановлена друга група інвалідності (травма, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби).
Позивач звернувся до військового комісару Одеського обласного територіального центру комплексування та соціальної підтримки із заявою від 20.08.2020, у якій просив виплатити йому одноразову допомогу у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з проходженням військової служби.
Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки направив на адресу позивача лист № 4311 від 05.04.2021, у якому довів до відома позивача рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №33 від 04.03.2020 та зазначив: «Зважаючи, що факт отримання травми не підтверджено архівними даними, пропонуємо Вам надати до відділу оформлення допомог, військових пенсій та пільг сектору соціальної підтримки медичні документи, які підтверджують факт отримання травми або про лікування за наслідками отриманої травми протягом трьох років після отримання травми».
Позивач, не погоджуючись з п.5 прийнятого рішення №33 від 04.03.2021, звернувся до суду з вимогою про визнання його протиправним та скасування.
Рішенням Одеський окружний адміністративний суд від 24.06.2021 по справі № 420/6175/21 позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнив частково, а саме вирішив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 5 протоколу № 33 від 04.03.2021 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.08.2020 про виплату одноразової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з проходженням військової служби з урахуванням вищевикладених висновків суду;
- у іншій частині позовних вимог - відмовити;
- стягнути з Міністерства оборони України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року залишити без змін.
14.02.2022 позивачу призначена та виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 630 600 грн.
16.02.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми по виплаті одноразової грошової допомоги. Станом на дату розгляду вказаної справи відповідь на вказану заяву не надійшла, що відповідач не спростовує.
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення. Свій висновок вмотивовує наступним чином.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Статтею 1 Закону України №2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1ст. 16 Закону України №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Перелік осіб, підстави та порядок нарахування, виплати вказаної гарантованої державою виплати визначені ст.ст.16,16-1,16-2,16-3,16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком №975, який відповідно до п.1 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Згідно з п.14 Порядку №975 одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом перерахування коштів уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати.
Пунктом 20 Порядку №975 визначено, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється в порядку черговості відповідно до дати подання документів.
Пунктом 16 Порядку №975 встановлено, що фінансування витрат, пов'язаних з виплатою одноразової грошової допомоги, здійснюється відповідно до статті 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Вказаною статтею Закону №2011-ХІІ визначено, що фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що одноразова грошова допомога як гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мають право на її отримання, виплачується у порядку визначеному законодавством за рахунок коштів державного бюджету в порядку черговості відповідно до дати подання документів.
Позивач вважає, що в даній справі на підставі судового рішення у справі № 420/6175/21 між сторонами виникло грошове зобов'язання, а тому його невиконання зумовлює застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України.
З огляду на зміст судових рішень у справі №420/6175/21, адміністративним судом у справі, розглянутій в порядку, встановленому КАС України, суд зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.08.2020 про виплату одноразової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з проходженням військової служби з урахуванням вищевикладених висновків суду.
Згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Згідно зі ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Законодавець у ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, з яким кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється ст. 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.ст. 524, 533 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України.
Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).
Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з факту виплати одноразової грошової допомоги.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові №802/1349/17-а від 02.09.2020, де зазначено, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим (п.7.53). Спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень, не змінюють правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин (п. 7.27).
Так, судом встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 по справі №420/6175/21 відповідач повторно розглянув заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи та виконало перед позивачем покладену на нього державою функцію щодо прийняття рішення про призначення позивачу такої допомоги.
В подальшому, така допомога позивачу виплачена в розмірі 630 600 гривень 00 коп.
Водночас, враховуючи те, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю, враховуючи, що вказане вище рішення Одеського окружного адміністративного суду є рішенням зобов'язального характеру, яким однак не зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, то у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідача у справі не можна вважати боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, що робить неможливим застосування положень цієї статті до спірних відносин, що виникли між сторонами у цій справі.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн., з посиланням на те, що позивач весь час не міг вести повноцінний образ життя, постійно відчував страждання, психологічний дискомфорт у зв'язку із чим була порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги і дратівливості та у почуттях страху слід зазначити наступне.
Позивач зазначив, що затримка у виплаті одноразової грошової допомоги призвела до того, що позивач був позбавлений доходу, що змусило прикладати додаткові зусилля для відновлення прав.
Відповідно до загальних підстав відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд звертає увагу, що наявність моральної шкоди доводить заявник, а письмовими доказами на ствердження наявності такої шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану захворювання у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого, висновки лікарів чи медичних комісій про необхідність проведення хірургічної операції, тощо.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Суд зазначає, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди, які повинні ґрунтуватися на відповідних доказах, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, розміру моральної шкоди, не зазначено, на яких критеріях розрахунку базується заявлена позивачем до відшкодування сума у розмірі 20000,00 грн.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
VI. Судові витрати
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, питання щодо розподілу судових витрат суд не вирішує.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Оксана БОЙКО
.